WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Інтерпретація ідей англійського Просвітництва російськими митцями ХVIII–ХIХ ст. - Реферат

Інтерпретація ідей англійського Просвітництва російськими митцями ХVIII–ХIХ ст. - Реферат

У праці „Дослід про людський розум" він обґрунтував філософію bon sens (здорового людського глузду), що спиралася на почуття і результати чуттєвого досвіду. За допомогою природничих наук Д. Локк прагнув розробити нові способи мислення, аргументуючи свою позицію в незавершеній праці „Про медичне мистецтво" (1668). Вчені відзначають суперечливість філософії Д. Локка, в якій „просенсуалістична теорія пізнання доповнена раціоналістичною етикою, а гносеології принципи емпіризму і сенсуалізму поєднуються з раціоналістичними тенденціями, активні дії розуму протиставлені пасивним станам чуттєвості, зовнішні чуттєві сприйняття непомірно віддалені від внутрішніх чуттєвих станів душі..." [7, 122].

Д. Локк по-новому ставив проблему взаємозв'язку чуттєво-емпіричного й раціонального, вбачаючи головне завдання у створенні „науки про людську природу". Важливо зазначити, що в основі просвітницької теорії „розумного егоїзму" лежить учення Д. Локка, яке дає змогу зрозуміти нерозривний зв'язок особистого щастя із загальним благополуччям: вчинками людей рухає тільки власний інтерес, бажання власного благополуччя, заради яких людина сприяє і загальному благу.

Д. Локк відомий і як теоретик англійської системи виховання, яка передбачала поєднання фізичного, інтелектуального та морального виховання, причому для морального залучались положення християнської релігії. На думку Д. Локка, досконалість особистості обумовлюється вихованням і соціальним середовищем, яке має владу над людиною. Межа між раціоналізмом і емпіризмом була зумовлена різним розумінням сутності людини: емпірики запропонували ідею „tabula rаsa" стосовно людського розуму, коли свідомість кожного новонародженого до зіткнення з матеріальним світом подібна до чистої дошки, на якій досвід може записувати будь-який зміст. У думці Д. Локка, що розглядав людину насамперед як продукт виховання, просвітники бачили, за визначенням А. Ліпатова, „(згідно з своєю моральною інтерпретацією суспільної проблематики) одне з важливих начал процесу руйнування старого і створення нового суспільства" [4, 119]. Ця теорія була основоположною для просвітницького розуміння етико-соціального перетворення суспільства.

Просвітники, зокрема Д. Локк, великого значення надавали подорожі як необхідній частині „правильного" виховання людини. Англійський філософ намагався знайти такі форми і засоби виховання, за яких виховання суспільних вимог і правил етикету буде легким, приємним і не суперечитиме природі людини. Шлях до цього полягає у вихованні смаків, які повинні стати звичкою. Д. Локк рекомендував розвивати в дитині здатність міркування. Популярними були ідеї англійського просвітника Д.Локка про роль виховання згідно з вимогами розуму в моральному вдосконаленні людини, які інтерпретувалися в творчій спадщині російського Просвітництва.

Уперше думку про „суспільну угоду, договір" Д. Локк проголосив у трактаті „Про правління" (1690), де концептуально оформив ідею прав людини як ціннісно-нормативну систему в трактуванні „природного стану" людини і „природного" закону, коли державі доручається дбати і захищати дані від природи життя, свободу, здобуту працею власність. У теорії суспільного договору Д. Локк одним із перших визначив проблему приватної власності та захисту її державою.

Із поглядів філософа на природу людини, яка у суспільстві доброю або злою стає залежно від навколишнього соціально-культурного середовища, випливає, що за умови невідповідності середовища соціальним ідеалам, якщо держава не спроможна створити нормальні умови для існування й саморозвитку особи, то треба змінити політичний устрій, навіть революційним способом.

Сенсуалістичні ідеї філософії Джона Локка вплинули на такі напрями просвітницької філософії ХVІІІ ст.: ідеалістичний напрям англійського Просвітництва (Д. Берклі, Д. Юм, позитивісти) і матеріалістичний французького – від Ш.Л. Монтеск'є і Вольтера до Ж.Ж. Руссо і П.А. Гольбаха. Зокрема, захисник релігії Дж. Берклі (1685–1753) сповідував радикальний сенсуалізм з його первинністю чуттів, поділяв думку про працю як джерело багатств у світі. Впливу Д. Берклі зазнав, а згодом подолав його публіцист епохи Просвітництва, історик Давид Юм (1711–1776), що сформулював головні принципи новоєвропейського агностицизму, хоча на практиці захищав буржуазний „здоровий глузд".

Він розробляв на началах оригінальної скептичної філософії концепцію людини, яку уявляв діяльною, розумною, суспільною істотою. Вже у вступі до „Трактату про людську природу" (1738–1740) Д. Юм проголошував відносність усякого знання, оскільки в кожній окремій галузі науки існує багато суперечностей і різних поглядів. Знаходячи факти, що свідчили про недосконалість розуму, філософ робить висновок, що „найживіша думка все ж поступається перед найслабкішим відчуттям" [10, 2, 33]. Митець заміняє просвітницький культ розуму на культ почуттів, які відіграють виняткову роль у пізнанні світу і керують, іноді всупереч розуму, моральною природою людини. Філософська інтерпретація Д. Юмом етичних проблем стимулює інтерес науки до емоційно-чуттєвого змісту психіки людини. В нових історичних умовах Д. Юм звертається до теорії природної людини, розробленої Д. Локком і А. Шефтсбері.

У власній моделі теорії пізнання шотландський філософ основною одиницею обрав „враження", уявляючи дійсність потоком „вражень". Д. Юм першим серйозно дослідив явище і поняття причинності, назвавши вірою усвідомлення реального характеру причинних зв'язків, які, на його погляд, не можна пізнати. В етиці скептик Д. Юм розвивав теорію утилітаризму, де в практичній корисності полягав критерій істинності вражень, мірило моральних вчинків людей, внутрішньою спонукальною силою яких вважався егоїстичний інтерес.

У нарисі „Про норму смаку" (1739–1745) Д. Юм дійшов висновку, що істинні судження про мистецтво, красу можливі за умови віднаходження загальної норми смаку, яка дасть змогу примирити різні почуття людей або знайти критерій щодо схвалення одного почуття і засудження іншого. Прекрасне та потворне для Д. Юма не мають об'єктивних основ і знаходяться в розумі.

В ієрархії цінностей філософ насамперед виділяв проблему свободи, яку поєднував із власністю, подібно до своїх попередників Д. Локка і А. Шефтсбері. Основу процвітання суспільства Д. Юм вбачав у існуванні приватної власності та справедливості, для яких не потрібна соціальна рівність. Він заперечував традиційну релігію як основу моралі, полемізував із офіційною церквою.

Двом етапам розвитку емпіризму і відповідно двом етапам англійського Просвітництва відповідають два етапи розвитку англійського просвітницького роману: традиційний і синтезований, роман у романі. Філософською основою традиційного англійського роману був матеріалістичний емпіризм. Типові назви романів цього періоду містили слова „історія", „життя", „подорож", „пригода".

В. Маєвська зазначає поділ традиційних романів на дві групи: „...за способом введення і естетичною настановою" [6, 35]. До першої групи зараховують романи Д. Дефо і С. Річардсона, для яких характерне „маскування літературної форми" через використання прийому документальності (у формі оповіді від особи умовного оповідача, яка запозичена у шахрайському романі, – романи Д. Дефо і в епістолярній формі – романи С. Річардсона), а до другої – Г. Філдінга, який наголошував на художній умовності своїх творів і звертався до використання традиційної епічної форми розповіді від третьої особи.

Філософською основою синтезованого англійського просвітницького роману був суб'єктивний емпіризм як форма кризи раціоналізму у пізнанні. Так, Лоренс Стерн у комічному ліричному романі „Життя і думки Трістрама Шенді, джентльмена" (1759–1767) поєднав жанрові особливості драматичних романних форм Д. Дефо, С. Річардсона і Г. Філдінга. В англійському просвітницькому романі відсутня прямолінійність, притаманна, наприклад, Вольтерові, а „докладно представлене середовище, досліджується моральний клімат цього середовища і кожний персонаж одержує ґрунтовну характеристику" [9, 113], за твердженням С. Тураєва.

Таким чином, англійські просвітники продовжили гуманістичні ідеали Відродження, зокрема історичний оптимізм, вільнодумство, намагання переоцінити феодально-церковні норми і традиції, хоча „просвітницька критика феодалізму була гостріше і глибше ренесансної, оскільки зачіпала саму структуру суспільства і державного устрою" [3, 239]. Була сформована парадигма англійського типу філософствування, яка надавала вирішального значення чуттєво зафіксованим фактам досвіду, а логічні міркування вважала залежними від них.

Loading...

 
 

Цікаве