WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Інтерпретація ідей англійського Просвітництва російськими митцями ХVIII–ХIХ ст. - Реферат

Інтерпретація ідей англійського Просвітництва російськими митцями ХVIII–ХIХ ст. - Реферат

Інтерпретація ідей англійського Просвітництва російськими митцями ХVIII–ХIХ ст.

Проблема впливу ідеології анлійського Просвітництва на російську філософію і літературу не була в центрі уваги літературознавців. Окремі праці є у В. Гусєва, В. Денисенко, Т. Лабутіної, Ю. Лотмана, В. Маєвської, І. Сермана, С. Тураєва. Тому спробуємо простежити інтерпретацію ідей англійського Просвітництва як загальнокультурного явища російськими філософами і письменниками ХVIII–ХIХ ст., зокрема сенсуалістичних ідей, про роль виховання в моральному вдосконаленні людини, теорії суспільного договору, питання громадянських свобод (слова, друку, совісті), їх захисту та ін.

Просвітницька ідеологія стала одним із найважливіших і найхарактерніших явищ у російському суспільному й культурному житті протягом ХVIII–ХIХ ст., поширюючись дуже інтенсивно. Якщо в західноєвропейських країнах перехід від Середньовіччя до Нового часу розтягнувся на цілі століття, то в Росії він відбувся протягом життя одного покоління. І. Серман стверджує: „В жодній європейській країні просвітницька ідеологія не мала такого тривалого і плідного існування, не здійснила такого рішучого впливу на суспільну самосвідомість і розвиток літератури, як в Росії" [8, 28], що, на нашу думку, є, звичайно, перебільшенням.

Епоха Просвітництва – це традиційно ХVIII ст., хоча межі її в кожній країні різні: приблизно кінець ХVII–ХVIII ст. – перша чверть ХІХ ст. Початком цієї доби вважається поява праці англійського філософа Джона Локка „Дослід про людський розум" (1691). Суспільно-політична ситуація в Європі епохи Просвітництва у різних країнах була неоднорідною. Якщо в Англії в середині ХVII ст. відбулася буржуазна революція (1640–1688) і розвивався капіталізм, то у переважній більшості інших країн Європи зберігався феодально-абсолютистський лад.

Англійське Просвітництво зародилося як тип світогляду ще в ХVII ст. (Д. Локк, Д. Юм, А. Шефтсбері). Обмежуючись удосконаленням природи людини й суспільства, англійські просвітники були консервативнішими і дбали про зміцнення завоювань буржуазної революції. Нові тенденції полягали передовсім у розквіті експериментальних, природничих наук, у численних відкриттях, на зразок теорії розщеплення світла і притягання тіл І. Ньютона, трактат якого „Philosophiae naturalis principia mathematica" (1687) відіграв провідну роль в інспірації розумового руху. У цей період у багатьох працях формується позбавлений релігійної моральності світський характер етики. Англійське Просвітництво було порівняно поміркованим, пройнятим пафосом віротерпимості.

Англія, батьківщина Просвітництва, мала декілька періодів його розвитку, пов'язаних з матеріалістичним (Ф. Бекон, Т. Гоббс, Д. Локк) та ідеалістичним (Д. Берклі, Д. Юм) емпіризмом. Біля джерел Просвітництва стояв засновник емпіризму й індуктивного методу Френсіс Бекон (1561–1626), вихідною ідеєю філософсько-політичного раціоналізму якого є „обґрунтування сутності знань як сили, здатної допомогти людині в практичному освоєнні природної дійсності" [2, 118]. Сповідуючи провідну роль розуму в пізнанні, філософ вважав за необхідне коригувати його діяльність дослідами, за допомогою індукції та перевірки дій практикою. Розробляючи проблему людини і природи, Ф. Бекон вірить у можливості людини постійно перемагати, стати видатною і змальовує її образ в утопії „Нова Атлантида" (1627).

Центральним у англійських просвітників було питання про державну владу, зокрема про одноголосну підтримку конституційної монархії через можливість з боку аристократії та демократії обмежити владу короля. Як прибічники „договірної" теорії її походження вони вірили, що первісно влада на землі належить народові і передує королівській. Так, Д. Дефо впевнений, що королі одержали владу від народу, який обирає своїх правителів, заключивши потім з ними договір із зазначенням обов'язків сторін. Ця ідея покладена в основу створення монархії. Г. Болінгброк висловив у творі „Ідея про Короля-Патріота" сподівання, що сторони виконають договір задля загального щастя. Втім, „народ" вони вбачали не в низах суспільства, а в землевласниках, що виконували волю народу в палаті общин.

На думку Т. Лабутіної, „ідея освіченого абсолютизму, правда в нерозвиненій формі, також уперше з'явилась в ідеології англійського просвітницького руху" [3, 235], а також „ідея спротиву деспотичній владі, яка мала в Англії давні традиції, посідала важливе місце в ідеології просвітників" [3, 236]. Однак просвітники не були одностайними щодо засобів протидії деспотичній владі: партія вігов, куди входили заможні люди (Д. Дефо, Д. Аддісон), критикувала партію торі, що співчувала землевласникам (Д. Свіфт, Г. Болінгброк), за теорію неспротиву королівській владі, хоча сама підтримувала існуючу в Англії конституційну монархію. Треба зазначити, що та частина торі, що поділяла ідеологію Просвітництва, допускала спротив аж до позбавлення короля влади, але не шляхом насилля, вігі ж віддавали право на протидію не народним масам, а тільки заможним класам.

Цим ранні англійські просвітники, що не думали про зміну форми правління і заперечували революційні події та республіку, відрізнялися від французьких, певна частина яких перед буржуазною революцією критикувала суспільство, державний устрій, релігію, не визнаючи жодних авторитетів. Д. Свіфт вважав революцію жахливою і протиприродною, Д. Аддісон – страшним злочином, оскільки в результаті буржуазної революції в Англії встановився республіканський устрій. Однак просвітники не бачили реальних засобів, за допомогою яких можна було б здолати, виправити численні негативні явища в державі, хоча й вірили в самовдосконалення правителя.

Англійські просвітники значну увагу приділяли питанню громадянських свобод (слова, друку, совісті) та їх захисту, розглядаючи свободу як складник людського щастя. Більшість із них пов'язували свободу з власністю. Просвітники, зокрема й Д. Дефо, вимагали відміни цензури, яка заважає розвитку освіти. Однак вони виступали за обмеження свободи слова. Так, Д. Свіфт, коли підтримував вігов, то вимагав свободи друку (див. „Казка бочки"), а змінивши політичну орієнтацію в бік торі, – покарання для нападників на кабінет міністрів. Щодо свободи совісті просвітники дотримувались різних поглядів, поширюючи це право не на всі верстви суспільства.

Історія англійського Просвітництва відзначилася релігійними проблемами, боротьбою релігійних партій, розвитком релігійного вільнодумства, ідейною формою якого виступав деїзм. Ранні англійські просвітники критикували світопорядок з позицій чистого раціоналізму, розкривали його невідповідність здоровому глузду. Втім, у філософії Д. Берклі, Д. Юма розроблялись основні положення сенсуалізму, а у А. Шефтсбері спостерігається абсолютизація людської чутливості, ентузіазм і віра в гармонійний розвиток світу. В англійській моральній філософії трансформувалися такі значні для просвітницької свідомості поняття, як „альтруїзм", „егоїзм", „симпатія", залучені до широкого філософського контексту А. Шефтсбері та Б. Мандевілем.

Англійський естетик і мораліст Антоні Ешлі Купер Шефтсбері (1671–1713), відштовхуючись від праць римських класиків, які спирались на цінності власних традицій державного та суспільного життя, інтерпретував поняття здорового глузду як поєднання стоїцизму і природного права. Для А. Шефтсбері здоровий глузд – це соціальна доброчесність, більше чеснота серця, ніж розуму. Філософ захищав ідею загальної гармонії та стверджував походження краси і добра від Бога. Розглядаючи ці поняття окремо, він підкреслював їх неподільність.

Становлення філософії Джона Локка (1632–1704), якого вважають „засновником сенсуалізму в філософії Нового часу" [7, 121], відбувалося під впливом як матеріалістичного емпіризму і сенсуалізму Ф. Бекона й Т. Гоббса, так і раціоналізму Р. Декарта й Б. Спінози. Стверджуючи, що органом пізнання є розум, а засобом його демонстрації – різні галузі досвіду, Д. Локк усвідомлював, що вони наповнюються змістом лише через привнесення в них почуттів. Об'єктом діяльності розуму, мислення є, на думку Д. Локка, ідеї, набуті з досвіду, основу якого становить чуттєве споглядання об'єктивної дійсності; інтелект людини складається з ідей-відчуттів та ідей-рефлексів.

Loading...

 
 

Цікаве