WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → “Калейдоскоп днів із віддзеркаленням днів минувших!” у творі В.Дрозда “Бог, люди і я” - Реферат

“Калейдоскоп днів із віддзеркаленням днів минувших!” у творі В.Дрозда “Бог, люди і я” - Реферат

Молодій українській літературі дозволила активно розвиватися "хрущовська відлига". Вказівки від керівництва підтримувати творчу молодь виконувалися владою ретельно. У щоденниках В.Дрозда занотовано позитивні фрагменти цього явища для молодих літераторів (включаючи його та молоду дружину – поетесу Ірини Жиленко): друкування перших книжок, надання кімнат для проживання, можливість поїхати у відрядження. Однак восени 1962 року, згадує прозаїк, ситуація змінилася. Жорстока позиція системи передана автором за допомогою влучних деталей: "комада "Карати!"; система моментально запрацювала; працювала чітко; гнів партійний, гільйотина каральної машини". Тиск відразу ж відчув на собі В.Дрозд, у щоденнику зазначено: оповідання "Колесо" знято із полоси "Літературної газети", письменника позбавили роботи ("майже півроку я не міг влаштуватися на роботу, "рідні органи", за випробуваними схемами, перекрили мені усі шляхи-дороги" [3, 101]), з квартири матері І.Жиленко, де вони мешкали, змушені були піти через влаштований нею обшук у кімнаті молодят (вона зламала замки шухляди В.Дрозда і шукала "націоналістичні" листівки). Молоде подружжя кілька ночей спало на дивані у Спілці письменників, а потім влаштувалося "у закутку" на Гоголівській вулиці за сорок карбованців. Автор акцентує цифрову суму, щоб передати проблемність ситуації, в яку вони потрапили, бо Ірина Жиленко одержувала всього шістдесят карбованців, а він не міг найти роботу. Щоденник зберігає спогади письменника про поїздку разом із дружиною в березні 1963 року до Харкова, як уточнює він сам, у розпал "боротьби з абстракціонізмом". Це відрядження для молодих літераторів надавав ЦК, але у супроводі комсомольського функціонера, завдання якого було пильно стежити за їх виступами та виховувати в разі потреби. Для молодого подружжя подорож мала подвійний позитивний ефект: по-перше, вони могли тиждень прожити в готелі безкоштовно (бо тоді вже знімали куток на Гоголівській вулиці за шалені гроші) і по-друге, здійснилася мета відвідати Харків, відомий зі спогадів репресованих свого часу письменників Кочура, Антоненка-Давидовича. На початку тридцятих років місто вважалося осередком розвитку українського культурного життя. Харків 60-х, який постає із щоденникових нотаток В.Дрозда – повна протилежність минулому: "геть зрусифіковане, холодне, голодне, вкрай незатишне місто" [3, 104]. Неприємне враження і від молодих харківських талантів - Роберта Третьякова, Станіслава Шумицького, які тільки пили і грали на гітарі: "допивалися до рвачки, до скотства". Прислівники "чуже" і "гидке" є визначальними в характеристиці літературного життя Харкова.

Маючи багато вільного часу (через неможливість знайти роботу), як зауважує письменник, він писав щоденник і свої "нетлінки", визначивши завдання літератури як "пробудження, формування духовно багатої особистості, яка могла б протиставити себе будь-якому зовнішньому тискові" [5, 121]. Занотування своїх думок автор порівнює із "спалахами духовно спраглої особистості", уточнюючи, що "пагони духу виростають з одного, гарячково пульсуючого серця". У щоденникових записах зафіксовано народні вислови, вуличні говори, окреслено життєві випадки, наявні пейзажні замальовки, а також визначені теми, діалоги героїв майбутніх творів, розвиток їх сюжетних ліній, пізніше оприявлених в оповіданнях, повістях і романах. До створення власної прози В.Дрозд ставився серйозно, по декілька разів переписуючи епізоди, сторінки, відточуючи свою майстерність. Результатом кропіткої роботи митця стало одержання із редакції часопису "Дніпро" "гранок повісті "Люблю сині зорі" та оповідань "У березі" і "Дороги" (08.01.1962) [2, 107]. Творча літературна робота письменника, як зауважено в його щоденниках і коментарях, мала позитивні наслідки. Про видатну подію в особистому житті автором записано скромно: "Отже, з вівторка, тобто з 20 березня 1962 року, Володимир Григорович Дрозд – член Спілки письменників України" [2, 108]. Стан письменника передано за допомогою дієслів "хвилювався", "дивувався", що характеризує деяку його розгубленість, непідготовленість до сприйняття урочистої події, та прислівників "швидко", "несподівано", "неждано", що натякають на раптове його радісно-збуджене відчуття.

У щоденниках В.Дрозда зафіксовано не тільки етапи його літературної діяльності, письменницької праці, а й безцінний матеріал про нього як особистість, авторські самохарактеристики, оцінки його внутрішнього стану. У щоденникових записах виокреслюється особистісне "я" В.Дрозда через розгортання епізодів, що є знаковими в його долі: перша зустріч із живим письменником – поетом Кузьмою Журбою, який читав Володині віршики; створене В.Дроздом в Олишівці районне літературне об'єднання; робота в обласній молодіжній газеті. Якщо в школярстві він опоетизовував окремих тогочасних представників письменницької праці, означаючи їх епітетами "святий", "із неземних сфер", то пізніше відзначав матеріально буденні деталі в описі, скажімо, колоритного приїзду "класиків", "геніїв" із столиці, що відбувався за певним сценарієм: зустріч, їдальня, виступ, від'їзд із проводами. Це засвідчувало формування реалістичного погляду на життя. Коментуючи щоденникові записи, В.Дрозд простежує шлях свого формування. Пишучи про свої погляди до 17 років, письменник чесно говорить: розмовляв російською мовою, працюючи в районному центрі Олишівці, принципово "штокав", у літературних спробах переважали відповідні до вимог часу гасла: "По крила до Леніна", "Долі щасливого покоління" тощо. Відносно своїх політичних переконань того періоду зауважує – "затятий сталініст", на відміну від батька, який називав Сталіна бандитом. Ці ознаки власної долі письменник характеризує як спробу самоутвердження. Коментуючи сторінки щоденникових записів, письменник визначає своє сучасне існування "як лабораторію покоління, лабораторію виживання особистості за умов тоталітаризму <...>. У вкрай несприятливому зовнішньому середовищі мені поталанило-таки створити себе як особистість і – хай і частково – але зберегти. Лише це і стверджую про самого себе, лише цим і пишаюся" [2, 100].

Коментуючи власний оптимістичний стан 1960 р. після відвідування шевченківських місць на Чернігівщині, В.Дрозд, перечитавши нотатки, визначив рису як свого характеру, так і покоління шістдесятників, вживши займенник "ми": "Що ж, емоційність – теж свідчення про нашу епоху і наше покоління. Ми жили і відчували на повну котушку!" [2, 103]. У щоденникових записах письменника – палітра почуттєвих відтінків спостереження за природою, що відображають авторське самовідчуття. Емоційний стан письменника від захоплення природою Чернігівщини відтворено в записах від 16.09.1960 р.: "Які тут гарні ліси! Їх тут – сила-силенна! А попід деревами – зелена травиця"; "Боже мій, яка краса!" "Яка краса, столітні дуби, тихі озера, жовті очерети, на усьому – осіння сивина" [2, 104]. Природні кольори навкруги і змога милуватися цією красою допомагають автору усвідомити цінність людського життя. Своєрідна присяга звучить у записах від 21.09.1960 р., зроблених під час подорожі Оленівка–Ніжин–Липів Ріг–Марківці–Качанівка. Історичні пам'ятки: дуб, свідок Т.Г.Шевченка, альтанка, де Глінка писав оперу "Руслан і Людмила", – викликали бажання писати твори від щирого серця, здатні дати користь українському народові: "Зроблю усе, що в силах моїх, для рідної України! <...> ...присягаюся тобі, народе мій!" [2, 104]. У самохарактеристиці автора: "Усе свідоме життя я творив себе, бо тільки духовно багата особистість здатна щось справжнє написати, за наявності, звичайно, літературного таланту" – зафіксовано його цілеспрямоване духовне зростання, тісно переплетене з творчою літературною працею. З упевненістю можна констатувати, що бажання письменника – писати не просто для друку, як це було в молоді роки, а передати у творах "порухи власної душі" – здійснилося.

Отже, в щоденниках різних років із коментарями В.Дрозда увагу сконцентровано на розгляді суспільного, літературного та особистого життя письменника в шістдесятих роках ХХ століття, що стали часом появи течії шістдесятників, які обрали для себе свободу духу. Як вірно підмітив професор І.Михайлин, "виявляється, що мемуарист з усіма своїми крайнощами, перебільшеннями, болісними роздумами, стражданнями, гострими оцінками і є цінним для нащадків у своїй самодостатній сутності" [7, 22]. У щоденникових записах сфокусовано об'єктивну правду про період шістдесятництва, сенс якого, за словами М.Коцюбинської, в тому, "що воно ще раз голосно засвідчило незнищенність творчих сил нації" [6,6].

ЛІТЕРАТУРА

1. Галич О.А. Галич О.А. Українська документалістика на зламі тисячоліть: специфіка, генеза, перспективи: Монографія. – Луганськ, 2001. – 246 с.

2. Дрозд В. Бог, люди і я. Щоденники різних років із коментарями // Київ. – 2003. – № 1. – С. 93-114.

3. Там же. - № 2-3. – С. 99-131.

4. Там же. – № 5. – С. 70-99.

5. Там же. – № 6. – С. 115-136.

6. Коцюбинська М. Іван Світличний, шістдесятник //Коцюбинська М.Х. Мої обрії: В 2 т. – Т. 2. – К.: Дух і література, 2004. – С. 5-27.

7. Михайлин І. Скарби слова Аркадія Любченка / Любченко А.П. Вертеп (повість). Оповідання. Щоденник . – Х.: Основа, 2005. – С. 3-24.

Loading...

 
 

Цікаве