WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Патріархальні та модерні опозиції п’єси Івана Дніпровського «Любов і дим» - Реферат

Патріархальні та модерні опозиції п’єси Івана Дніпровського «Любов і дим» - Реферат

Насильницька політика здійснювалася і через інститут чека – проект про її створення Ф.Дзержинський підготував 7.12.17 року. Діяльність цієї організації наскільки турбувала Дніпровського, що в одній із сцен головна героїня (дівчина, донька, сестра, кохана, голова завкому, чекістка) ідентифікується виключно у іпостасі чекістки, про що заявлено аж 7 разів: "чекістка проклята"[4, 74], "підстрижена чекістка"[4, 73], "гадина, вона там коноводить"[4, 73], "підстрига"[4, 74], "стрижена чекістка"[4, 74], "Шурка, що вбиває робочих"[4, 75], "чекістка"[4, 74]. Пройшовши війну, засвоївши чоловічі стандарти поведінки, перейнявши чоловічі ролі, жінка-чекістка користується необмеженими правами й повноваженнями: " од неї люди плачуть"[4, 59], "це та, що наших мучила"[4, 108], "скільки наших в могилу зарила"[4, 108], "скільки наших в гроб загнала"[4, 109], " христопродавка"[4, 109], яка в уяві міщан "кишками обмотує хрести!"[4, 55].

Отже, нова історична епоха викликала зміну гендерних ролей, "коли міфема "хазяїна", "господаря", "владаря" ( зі сталими ознаками – сила волі, схильність до авторитаризму, активність, стихійність) вже належать не обовязково лише до чоловічого, а й до жіночого світу" [17, 77]. Історія свідчить, що в Центральній Раді, обраній у квітні 1917 року, із 115 депутатів було 11 жінок. Український уряд , як пізніше і радянський, зрівняв у правах жінку і чоловіка.

У драмі українського письменника виведено різні жіночі типи: емансипована, фатальна, рабиня та інші. Емансиповану жінку породили економічні фактори та технічний розвиток суспільства: у кінці ХІХ століття спостерігалася тенденція до кількісного зростання серед робітників жіноцтва, яке, прагнучи до економічної самостійності, поповнювало лави робітництва. Жінка вийшла із дому, де вона перебувала століттями, і прилучилася до суспільної праці. Участь жінки у боях громадянської війни обумовила мілітаризацію її поведінки. Війна порушила усталений спосіб буття: робітники вбили власника заводу і, залишивши працю, поповнили лави повстанців; змінила людські стосунки: гармонію між батьками та дітьми, між закоханими; деформувала моральну сферу, породивши вседозволеність, агресивність. Про це йдеться у своєрідному пролозі драми Дніпровського:

"Знялись усім гніздом! Усім заводом!/.../ Билися як тігри! Всю Україну зміряли ногами. Узнали Україну! /.../ Я здобула [підкреслення наше – В.Ш.] махновського коня! "[4, 50]. Одинадцять місяців ходили з Дніпровським полком! Коло Знамянки! Коло Білої Церкви! Коло Умані! В Полтаві! Повернулися до Перекопа! Скинули в море! "[4, 87].

Насилля, яке застосовували до людини і до якого вдавалася людина, руйнувало статеві розбіжності: жінки засвоїли авторитарну чоловічу модель поведінки. На прикладі образу Шури розкривається традиційна для української літератури тема жінки-покритки (її сучасниця – Параска Жучок із "Кота в чоботах" М.Хвильового, у подальшій долі жінок теж багато спільного). Поведінка зганьбленої жінки виявляє не пасивну жертву, (яку малювали автори ХІХ століття), а месницю.

І у мирний час жінки поглиблюють міліарний досвід, реалізуючи себе то як чекістка (Шура), то як ворожий агент (Іра). Ця суто чоловіча діяльність, яка супроводжувалась вбивством представників протилежного табору, характеризує тип жінки–воїна, прообразом якої була міфічна рівна Адамові Ліліт, котра, розпалюючи пристрасть чоловіків, "стала деструктивною спокусницею" [9, 126]. Чоловік демонізує фатальну жінку, адже її "загроженість для чоловічого Я стає невідворотною, містичною"[14, 160]. У сприйнятті одного з персонажів п'єси кохана – неземна потойбічна істота, яка спричинила його переродження: "Ти з мене звіря зробила "[4, 62], "Ти мене в могилу загнала! Я чоловіком був! Подивися, що ти з мене зробила? Я – тінь, а не людина! "[4,62], "Я душу свою за тебе погубив! "[4, 109].

Така жінка надихає чоловіка до дії, обіцяючи винагороду: "Шура. Полюблю. Тільки я баби не люблю! Вище голову! Грудь уперьод!"[4, 72]. "Іра. Я хочу бачити тебе героєм!/.../ Сильним, залізним! За всіх сильнішим! /.../ Встидайся, Вікторе! Будь героєм, мужчиною!"[4, 53]. "В той день я прийду сама до тебе і скажу: я твоя! Уся! До краплі! "[4, 92].

Отже, така вільна у діях жінка у життєвому поступі конкурує з чоловіком.

Інший поведінковий тип був сформований патріархальною культурою, його репрезентують мати Шури, сестри інженера, жінка з бандитського оточення. Жіночі образи, закріплені патріархальним каноном, демонструють відмову від власного "я", пасивність, залежність від світу чоловіків.

Образ матері – це тип жінки з усталеними традиційними поглядами, моральними цінностями. Вона не сприймає новий світ, який зруйнував її родинне гніздо: загинув чоловік – "ходили по свободу"[4, 59], помирає син, не слухає й не тримається дому дочка. Порушення родинного устрою, загальнолюдських цінностей і усталених норм поведінки мати не прощає навіть дочці:

"Краще б тебе чорти вночі вхопили, як ти мене сушиш, доню"[4, 60]. Прагнення матері відгородити свій маленький домашній світ від жорстокого навколишнього простежується в ремарці: "Накидає крючок на дверях"[4, 59].

Це тип жінки, яка реалізується виключно в домашній сфері.

Виразний тип жінки–рабині драматург створив образом молодої жінки – колеги бандитів. Жінка–вартова – покірна виконавиця наказів, вона допускає приниження себе чоловіками: "Не базікай". "Пашла на місце"[4, 59].

Тип інфантильної жінки уособлюють сестри Катіш і Люсі. Уже імена виражають їхню часову і просторову нетутешність. Такою ж є і поведінка дівчат, інтереси яких закорінені лише у власному домі. Навколишнє для них незбагненне і небезпечне. Вичерпну характеристику такого поведінкового типу дала О.Теліга: "Божий світ, що лежить за межею її кохання, пристрасті або вузько–родинних обов'язків, – не лише не манить, а просто лякає"[19, 86].

Отже, образи доби революції, "воєнного комунізму" та непу втілюють різні жіночі типи. У аналізованому чоловічому тексті панівні позиції займають незалежні енергійні жінки, сформовані новими умовами нового часу. Їхні образи – це ілюстрація характерного для модернізму "переакцентування естетичних домінант, коли те, що раніше в літературі сприймалося другорядним, стає основним"[14, 162]. Відповідно, зміну традиційних гендерних ролей у п'єсі демонструють не лише жінки, але й чоловіки: їхні дії не завжди відповідають нормам чоловічої поведінки, у більшості своїй вони не героїчні, а пасивні: діють не самостійно, а керовані жінками (Вронський, Петро), прагнуть отруїти суперника (Вронський), при першій невдачі схильні відмовитися від дії (Петро).

Тип активного чоловіка репрезентують представники двох протилежних таборів Кувадло та Корній. Кувадло – максималіст, діє, ведений ідеєю завоювання. Не маючи змоги її втілити, він здатний зруйнувати все. Чоловічі поведінкові стереотипи проявляються у нього в ставленні до жінки як до своєї власності. Руйнівне, деструктивне начало у цьому образі простежується задовго до зображуваних подій. Це тип мелодраматичного злочинця.

Активністю, енергійністю, цілеспрямованістю вирізняється представник нової інтелігенції Корній: "Він, мабуть, із заліза"[4, 81]. Своєю зовнішністю, стилем життя, вірою в реалізацію творчої ідеї він перемагає у двобої із сильною жінкою, для якої він – давноочікуваний лицар, і яку, як переможець, взяв у полон: "Тепер ти наша!"[4, 113].

Певно, у Корнієві втілився пошук автором новочасного героя. Він – уособлення всіх можливих чоловічих чеснот, продовжувач типу народницького героя, майбутній персонаж "виробничих" творів.

Як жіночі, так і чоловічі образи характеризуються одновимірністю і одноплановістю. Деякою суперечливістю вирізняється лише один жіночий другорядний образ – героїня мала робити вибір між обов'язком і почуттями. Але, як вказують дослідники, зміни у світогляді і поведінці цієї дійової особи мало вмотивовані.

Loading...

 
 

Цікаве