WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Патріархальні та модерні опозиції п’єси Івана Дніпровського «Любов і дим» - Реферат

Патріархальні та модерні опозиції п’єси Івана Дніпровського «Любов і дим» - Реферат

Патріархальні та модерні опозиції п'єси Івана Дніпровського "Любов і дим"

Актуальність запропонованого дослідження полягає в тому, що у зв'язку із тривалою забороною, викликаною політичними чинниками, мистецький доробок Дніпровського залишався маловивченим. Мета статті – проаналізувати дебютну драму митця, дослідивши відповідність образів твору тогочасним суспільно-політичним реаліям. Для її досягнення необхідно вирішити такі завдання: виокремити опозиційні ряди п'єси "Любов і дим"; розглянути їх реалізацію у творі.

Огляд робіт і ступінь розробки проблеми. Різні аспекти творчого доробку Дніпровського порушені в роботах українських літературознавців. Зокрема, М.Наєнко, упорядник вибраних творів письменника (1989), автор оглядової розвідки у підручнику "Історія української літератури ХХ століття", літературного портрету "Іван Дніпровський" серії "Письменники Радянської України" вказує на романтичну манеру письма Дніпровського[13, 10], цієї ж думки дотримується Л.Скорина [18, 15] та інші літературознавці. Аналізу драматургії митця були присвячені розвідки І.Михайлина, Івана та Галини Чумаченків, В.Просалової (у збірнику статей "Художній світ Івана Дніпровського" [21]), деякі дослідники вважають, що автор виконував соціальне замовлення [11, .17],

Поет, прозаїк Іван Дніпровський п'єсою "Любов і дим" (1925 р.) заявив про себе як драматург. Звернутися до цього виду творчості його надихнула перша п'єса друга дитячих літ М.Куліша – "97", яка з Київських підмостків театру І.Франка розпочала свій тріумфальний хід сценами України. Хронологічно творчість обох письменників нетривала – від дебютів на початку 20-х до фатального для обох 1934. Цей період, який настав "після великої хвилі національного пробудження і зриву"[3, 186], в українській історії називають національним відродженням (ренесансом), "переходовою добою". Літературознавець М.Кодак окреслює передову добу як континуум із внутрішньою напруженістю між настроями екстрему і норми, між ідеогенною і природною (об'єктивною, наукогенною) тенденціями, між романтичними і реалістичними співвідношеннями і відповідними типами творчості" [6, 69].

Екстремальні настрої породжувалися суспільно-політичною та економічною ситуацією в країні: для переходу після семилітніх військових подійдо мирного будівництва був запроваджений "воєнний комунізм", який з березня 1921 змінився непом, а той , в свою чергу, після 1929 року – року "великого перелому" – тоталітарним режимом.

Після подій Першої світової та громадянської воєн панувала доба хаосу, руїни і голоду. Збитки економіки України обчислювалися сумою 15 мільярдів карбованців золотом. Цей процес супроводжувався багаточисельними людськими жертвами (1,5 мільйона чоловік), які поповнилися у 1921-1923 роках, коли простір з населенням 40 мільйонів чоловік охопив голод [5, 67]. Проблема голоду – панівна у творі Дніпровського. Становище українського селянства виразно окреслено рядками, які у п'єсі звучать з уст базарного шарманщика:

Ранче били – мужічкі

Хлеборобчікі,

А тєпер по вокзалам,

Как горобчікі[4, 41].

Тема драми – відбудова заводу і перешкоди цьому процесу, відповідно персонажі означені як будівничі та руйнівники. Твір побудовано на змалюванні двох протиборчих таборів, на чолі яких стоять активні жінки-антагоністки. Драма, яка розгортається протягом трьох дій, четверта – епілог, не має єдності: дія розірвана показом ряду епізодів. Головна сюжетна лінія – історія відбудови зруйнованого в період військових лихоліть заводу, розпочинається прологом – екскурсом в минуле – оповіддю персонажів про події громадянської.

Експозицію драми становить рішення заводчан своїми силами розпочати відбудову заводу. Зав'язка – у боротьбу з робітниками вступає голод. У розвитку дії проговорюється, як і в експозиції, можливість сторонньої допомоги, її противник – голова завкому, пропагує самостійну працю. Кульмінація – голодні, знеможені заводчани, переконавшись у безперспективності власними силами завершити ремонт, вирішують звернутися за допомогою до В.І.Леніна, яку від нього і отримують, про що дізнаємося в розв'язці. Епілог п'єси формує цілий ряд перипетій: допомогу забирають – повертають, попереджують спробу отруєння інженера і підриву заводу; вбивства, самогубства, навернення нагромаджені у цій сцені. Фінал: "Гігант рушив"[4, 114].

Отже, якщо саме так аналізувати "Любов і дим", то звучання його ідеї: без допомоги В.І.Леніна (розуміється: старшого брата) українські робітники, незважаючи на зусилля, ними прикладені, малоспроможні. Чи це мав на увазі автор – член організації Вапліте? Адже в цей період – період закорінення національного відродження, зміцнювалися, породжені епохою національно-визвольних змагань, ідеї державності, культурної ідентичності, чому сприяла політика українізації (1923-1933), яка уможливила широку культурно-національну працю. "Хоч національний вибух не завершився такими формами, як цього бажав собі український народ, збуджені тим зривом стихійні сили діяли і росли далі в усіх ділянках життя теж і комунізованої України " [1, 175].

Це був період становлення нового соціально-економічного устрою, який обумовив формування нових морально-ціннісних орієнтирів, нового способу буття, нової людини, період, який можна охарактеризувати словами Ж.Дерріди: маргінальне стає центральним. У творі Дніпровського це простежується у таких опозиціях: селянська і урбаністична тематика; особа і колектив; інтелігенція і народ; лідер і маса; чоловік і жінка; Москва і Харків та інші. Сама назва твору містить опозиційну паруособисте-громадське, як вказує Л.Ставицька: "Для ідіостилю І.Дніпровського показові лейтмотивні слова-символи, винесені у заголовок п'єси ", письменник "асоціативно поєднує різнопланові ідеї та емоції" [16 ,42].

Українці, як свідчить один із перших дослідників ментальності нашого народу, за особливостями народного характеру близькі до поляків надають перевагу особистій свободі, росіяни – колективізму, [7, с.68]. Індивідуалістичне наставляння українця виразно виявляється в його розумінні суспільного ладу або принципу спільноти в громадянському житті. Українець не приймає "всі форми співжиття, передумовою яких є сувора дисципліна й повне підпорядкування волі вищого" [10, 299]. У різні організації, наприклад, громади, пізніше – кооператви, українці об'єднувалися добровільно. А культура робітничого класу ґрунтована на ідеї колективізму, згідно якою індивідуальне життя має підпорядковуватися громадському. Підпорядкування особистих інтересів громадському служінню справі проголошується у п'єсі Дніпровського. Опозиційна пара особисте-громадське визначає у творі інші опозиційні ряди, зокрема, аграрне – промислове.

Проблема села і міста визначається тим, що соціальну структуру суспільства обумовлює спосіб виробництва. Традиційний аграрний сектор визначив Україну як "селянський океан!"[4, с.84]. Та в революційну епоху ХХ століття виникло усвідомлення того, що для поборення відсталості країни необхідно змінити устояне впродовж віків аграрне виробництво промисловим:"Робітникам командувать! Бо села вже скоро не буде! Одійде в непамять! І всю Україну в бетон, в залізо вдягнемо! "[4, 84].

Адже, як зауважував А.Юриняк: "З позицій села української держави не збудуєш і з колоніального стану не вирвешся" [22, 107]. Доба індустріалізації, розвитку техніки впливала і на мистецьке життя, так в українській літературі, традиційно зосередженій на селянській тематиці, домінантними виступають урбаністичні мотиви. Місто стало сприйматися як осередок передового, село ж вважалося безперспективним, відсталим: "Навколо вас – селянський океан! А ви хочете – купка робітників! І мільйони селян! Робітникам командувать!"[4, 84].

Як стверджує С.Гординський, новий українець: "в нових індустріальних ритмах побачив в Україні не тільки трагедію – загин села, а й зумів опанувати здобутки нової техніки, а то опанують їх інші, а ми залишимося на своїх "родючих полях – кузні героїв на милицях" [2, 173].

Міська цивілізація асоціювалася з ідеєю будівництва і, одночасно, з ідеєю відчуження, аморальності. Міліарна ідеологія, породжена військовим лихоліттям, запанувавши в Країні Рад, стверджувала право особи та класу пролетаріїв на насильницьке перетворення світу з метою його вдосконалення. У своїй поведінці вони керувалися тезою: мета оправдовує засоби, що зробило можливими насильницькі методи боротьби, терор.

У драмі Дніпровського вказується на насильство, яке чинили білі: помстою за зруйнований завод була страта 50 жінок-заложниць. Та, як свідчать історики, не менш безжалісними були і червоні: "у селах розстрілювали попросту через третього" [8, 124]. Протестуючи проти інституту заложників, анархіст П.Кропоткін звертався до В.Леніна: "Невже не знайшлося серед Вас нікого, щоб нагадати, що такі заходи – це повернення до найгіршого періоду середньовіччя і релігійних війн, вони негідні людей, котрі взялися створювати майбутнє суспільство на комуністичних основах... Невже ніхто із Вас не вдумався у те, що таке заложник" [8, 33].

Loading...

 
 

Цікаве