WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Мистецькі пошуки Михайла Жука - Реферат

Мистецькі пошуки Михайла Жука - Реферат

подією в його поетичному розвитку. До збірки виявила інтерес Леся Українка й висловила щодо неї цікаві спостереження, наголосивши на тому, що поетові варто більшої ваги надавати художній довершеності творів.
У поезії М.Жук чимало уваги приділяв образам природи. Її він сприймає насамперед як маляр, художник. У його поетичному баченні природи домінує суб'єктивний погляд - підкреслено асоціативне, образно-індивідуальне, гіперметафоричне сприйняття природних форм, виявів. М.Жук живописує природу поліфонічним словом - густими кольорами, рельєфною інтонаційною палітрою, виразною композицією почуттів. Він немов би грає на інструменті, що народжує словесні образи й звуки-фарби.
У цьому плані показовим є вірш "Захмарилось небо..." Це досить розлогий твір, що складається з восьми строф, і цікавий своїм композиційним, мелодійним та образним колоритом. Починається він насиченими лініями почуттів та гамою концентрованих кольорів.
Захмарилось небо...
Мов дим від пожежі - закутав простори блакитні.
Ворони кружляють...
Високо, далеко... мов цятки дрібні, непомітні.
А хмари все пнуться...
Здається, конають якісь невідомі потвори...
Як тісно сплелися!
Ти чуєш, як грізно, як гримають гостро докори?
Он хмара, як баня,
І сива, як ліс той, що в наморозь тихо дрімає...
А он, як гадюка,
І пнеться, і в'ється, і десь аж у млі пропадає.
Це - типова малярська картина, тільки виконана словом. Тут переплітаються поетичне й живописне, пейзажне й психологічне, настроєве й ритмомелодійне начала.
З перших рядків постає ціла палітра предметних, зримих образів: "мов дим від пожежі - закутав простори блакитні", "ворони - мов цятки дрібні, непомітні"; з особливим асоціативним розмаїттям зображуються хмари: це - "якісь невідомі потвори", що "тісно сплелися" , хмара - "як баня", " і сива, як ліс той, що в наморозь тихо дрімає", "як гадюка, і пнеться, і в'ється, і десь аж у млі пропадає".
М.Жук активно розвиває і щедро виписує асоціативні, порівняльні й метафоричні ряди, підкреслюючи внутрішній динамізм образів та самої пейзажної картини.
Його слово-пензель рухається далі. Від настроєвого пейзажного малюнку воно переходить до пейзажу душі. І він, цей пейзаж душі, ця психологічна атмосфера й тональність фабули, є так само напруженими, концентрованими, сповненими рельєфно окреслених емоцій. Психологічна реальність посилюється драматичними картинами-асоціаціями й переживаннями, невідступністю трагічних відчуттів, образами, що символізують смерть, кінець життєвого шляху.
Страшенна тривога
І біль невимовний на душу спадає зболілу...
Здається, неначе
Не хмари ти бачиш, а темну, відкриту могилу.
Над ямою вперто
Стоїш остовпілий і сили немає тікати -
У тебе є зв'язок
І з нею, і з серцем... Ти зв'язок той мусиш признати!
У трьох заключних строфах два пейзажі - природний і душевний - зливаються. Зовнішнє й внутрішнє буття подано напруженою цілісністю. Поетичну реальність показано в річищі малярської техніки - у невидимій динамічності, з незмінним відчуттям руху.
Стираються грані між станом природи і станом душі. Природні образи-явища зображуються метафоризовано, у натхненності образів митця-поета невимушено вгадується рука митця-маляра.
У вірші постають "мускули й сили хмар", хмари "дихають важко", блискавки - це "вогнянії стріли", "голос" асоціюється з громом, від якого "здригається відгомін з болю", дощ - "сльози, холодні, блискучі", що викликають внутрішнє уявлення про сльози душі, сльози смутку.
У вірші "Захмарилось небо...", як і в усій поезії М.Жука, виділяються компоненти модерного поетичного мислення, що цілком відповідало логіці творчого розвою митця. Далося взнаки студіювання у "проєвропейському" Кракові тонкощів малярської та мистецької культури, знайомство з сучасною модерністською літературою. Не могло пройти безслідно й тісне спілкування з архітектором оригінальних образів, вишуканим стилістом європейського ґатунку М.Коцюбинським.
Модерновий характер поезії "Захмарилось небо..." виявився у тому, що помітно авторський нахил до ускладнення образно-асоціативної картини. Є рядки, які практично виключають однозначність своєї інтерпретації ("Ні, він не здолає змістить його "Силу" і "Волю"). Відчувається також, що поетом передбачається активність суб'єктивної фантазії у сприйнятті цього вірша, що читач у такий спосіб стає співтворцем художніх реалій, які ця поезія породжує.
А хмари все пнуться...
Всі мускули й сили в свою боротьбу покладають...
І дихають важко...
Вогнянії стріли - щохвилі на землю спадають.
І чуєш ти голос...
Кидає він слово; здригається відгомін з болю...
Невже то від жаху?
Ні, він не здолає змістить його "Силу" і "Волю".
Вже сльози спадають...
Холодні, блискучі... Дерева озвалися шумом...
А хмари все пнуться.
І серце в тривозі і думи, навіяні сумом.
Стиль останніх строф зберігає розповідну описову манеру й настроєвість. Поетика настроєвості є взагалі прикметною ознакою літературних творів М.Жука. Вона притаманна і його поезії, і його прозі.
У прозових жанрах він звертався до коротких форм - психологічного етюду, новели, стислого оповідання.
Специфіку його прозової манери відбито у новелі "Дора". У центрі цього невеличкого твору перебуває образ молодої гарної жінки, змальовується її духовний стан та портрет її долі.
Кількома фразами письменник розповідає, що Дора живе бенкетами, коханцями, розвагами, не замислюючись над складнощами й плинністю життя. Він показує, що одного ранку з нею і у ній на

 
 

Цікаве

Загрузка...