WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Особливості гротеску в повістях м. хвильового “Санаторійна зона” та “Сентиментальна історія” - Реферат

Особливості гротеску в повістях м. хвильового “Санаторійна зона” та “Сентиментальна історія” - Реферат

Наступна і дуже яскрава маска – мандрівний самотній лицар Дон Квiзадо (так називали у спiлцi ВАПЛIТЕ Дон Кiхота). У повiстi "Сентиментальна історія" уособленням славетного лицаря є Б'янка. "Ах ти мiй нещасненький Дон Квiзадо! – знову я думала про себе" [10, 509]. Створюючи образ Б'янки, Хвильовий подарував їй власне прізвисько, адже, як відомо, він сам любив підписуватися у листах і памфлетах ім'ям "Дон Квізадо". Проводячи паралель з цим літературним персонажем, Б'янка тим самим висловлює марність своїх ілюзій, своєї боротьби. Відчуття власної безсилості викликають у героїні рефлексії у бароковому стилі. Вона у гордій самоті протиставляє себе своєму вікові і, як і Дон Кіхот Сервантеса, виявляється осміяною, обманутою у своїх найкращих сподіваннях. Вона намагається поєднати непоєднуване, перебороти епоху.

Подібно до всесвітньовідомого героя, який, уявивши себе мандрівним лицарем, вирушає на пошуки пригод, Б'янка за покликом неясного передчуття відправляється за тим невідомим, що ховає в собі "незнана, таємна даль". Героїня інтуїтивно пов'язує даль із зустріччю з "якимсь великим чоловіком" і вірить, що тоді станеться диво. Власне, Чаргара вона розглядає не як об'єкт свого кохання, а як свого чарівного лицаря-рятівника.

У "Санаторiйнiй зоні" уособленням образу славетного лицаря є сестра Катря. "Анарх подивився на неї i згадав вікно, в якому до глухої ночі він часто спостерігав цю дівчину в стосах книжок. I в цей момент вiн вiдчув якусь спорідненість з нею i добре знаючи собі ціну він подумав з любов'ю: "Дон Квiзадо" [10, 398]. Її просиджування ночей над книжками – не просто навчання, пошуки вiдповiдi, це – поєдинок зi стiною "сiрого санаторiйного будня", боротьба з вітряками. Та вона бачить, що вiдiрвалася від землі, тому перемогти їй неможливо. Свого часу Брегсон писав: "Дон Кіхот не просто падає, а падає задивившись на зорі..." [2, 6]. Так ці полонені примарами уми, екзальтованi натури, ці, безумці, що дивно розмiрковують, примушують нас смiятися, приводячи у рух такий самий механізм, що й людина, яка посковзнулася на вулиці... I вони – теж палаючi мандрiвники, вони спiшать у погоні за ідеалом i спотикаються об дiйснiсть.

Маска Метрапанжа ("Санаторiйна зона") – найбільш значуща. Нервова хвора та пише про неї: "Це була демонстрацiя. Не дивлячись на його низенький зрiст, – нiхто не мiг щиро сказати, що це – миша без хвоста" [10, 387]. Метрапанж своєю постаттю заганяє в кут, позбавляє простору i свободи, нагнітає атмосферу підозрілості і страху. А ще, коли Карно можна назвати втiленою демонстрацією, то з таким же поспiхом до нього пiдходив i втілений сарказм" [10, 388]. Сарказм, тобто iдейне i психологiчне знищення, неможливий без зниження. Маска зниження –слинявий миршавенький дідок, з яким Карно зiйшовся у санаторії. Та це не все Метрапанж – це диявол, смерть, принаймнi для Анарха. "Карно – iм'я, спiвзвучне зi словом "карати". На думку про інфернальне походження цього персонажа наводять несподiванi появи i зникнення героя. Він уособлює в собі щось середнє між живою людиною й фантомом.

Ми вживаємо слово "маски" не лише стосовно Карно чи дідка, які й справді більше маски, нiж люди, а й стосовно Анарха, Хлоні, Майї, нервової хворої i особливо сестри Катрі, бо все ж таки вони лише частково самодостатні персонажi, а здебiльшого – частини творчої свiдомостi автора. Виходить, нiби сам автор по черзi надягає на себе маски. Треба зауважити, що навiть деякi iмена персонажiв спiвзвучнi з іменем автора:

Х В И Л Ь О В И Й Н I К О Л Я – (фр.Niсolas, як в новелі "Арабески")

М И К О Л А Х В И Л Ь О В И Й – Майя

Х В И Л Ь О В И Й М И К О Л А – нервова хвора.

Кожна маска щось за собою приховує. В цьому маскараді більше страшного, ніж веселого. Ми вже зазначили, що гротеск повістей Хвильового можна віднести до романтичного типу. Досі ми аналізували основний план, словесно позначене в тексті, але значна частина смислу безпосередньо з тексту витіснена, утворюючи, за термiнологiєю деконструктивiстiв, марґінеси. Перше витіснення: маски носять не ляльки – маріонетки, а живі люди, про що й пише щоденнику нервова хвора: ".... Санаторійна зона – не театр маріонеток [10, 380]". Ці живі люди надто часто визирають з-під своїх масок – i тоді в очах Анарха ми бачимо "наївну простоту i романтичну мрійливість", Майя боїться осiннiх холодiв, а Б'янка любить "шоколад, голубе небо й прекраснi очi художника" [10, 514]. Дуже часто їм стає страшно, неначе на їх очах відбувається шабаш тих, хто царює в пiтьмi. Було б дуже жорстоко, якби в повiстi "Санаторiйна зона" не було ще одного витіснення, яке за значенням можна дорiвняти не до окремоi думки, а ще до однієї – ненаписаної, але присутньої за межами тексту історії. Нервова хвора аж тричi зазначає, що ця повість не вдалася, бо основний текст твору повністю витіснив у останній ХХ розділ її головну думку: "Я не можу не сказати, як я безумно люблю життя [...]. З двох початкiв, що борються в менi; життя i смерть, перемагає перше" [10, 486].

Так усі герої вище згаданих творів М.Хвильвого прийшли до загибелі, якщо не фiзичноi, то духовної. Герої поступово і неухильно наближаються до усвідомлення абсурдності свого становища. Ми можемо спостерігати так звану негативну еволюцію. Герої намагаються позбутися важкого тягаря аутсайдерства, почуття самотності, зайвості та закинутості у ворожому світі. Ця проблема не вирішується для них позитивно: герої щоразу зазнають поразки перед дійсністю, але автор, у словах нервової хворої залишає надію на їх переродження. Це переродження у кращих i сильніших є рисою зовсім іншого гротеску – ренесансного. Повість про тих нових людей, яку хоче написати нервова хвора у майбутньому, неодмінно буде побудована саме на цьому новому гротеску – веселому, більш оптимістичному i зовсім не страшному.

Отже, гротеск у повістях М.Хвильового можна віднести до романтичного типу: світ, для героїв звичний i єдино можливий, раптом стає чужим i ворожим, вони не можуть знайти собі у ньому місце. Ідеали та романтичні мрії руйнуються, живі обличчя перетворюються на маски. Герої М.Хвильового послідовно йдуть до загибелі. Проте автор вірить, що це не загибель, а переродження. Це риса ренесансного гротеску, який теж присутній у творах, правда, у формі марґінесу.

Гротеск у прозі письменника є способом художньої типізації, засобом аналізу соціальної дійсності та психології людини. Він підкреслює самобутність художнього методу автора, в якому виявлено тенденцію до взаємодії різних літературних рис, поєднання досягнень минулих епох з естетичними відкриттями письменника. М.Хвильовий охопив у своїй творчості найактуальніші проблеми своєї доби, суголосні загальноєвропейським світоглядним тенденціям. Він продемонстрував надзвичайну майстерність та тонкий психологізм і посів почесне місце серед найвизначніших українських письменників XX століття.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Агєєва В. "Зайві люди" у прозі М.Хвильового //Січ. – 1990. – №10. – С.3–9.

  2. Астаф'єв О. Інтертекстуальність як літературна стратегія //Дивослово. – 2000. – № 2. – С.5–7.

  3. Бахтін М. Творчество Рабле и народная культура Средневековья и Ренессанса.- М.: Худ. лит., 1990. – с.421.

  4. Вечірко В. Правда про замкнений простір //Січ. – 1992. – № 12. – С.33–36.

  5. Гром'як Р.Т. Ковалів Ю.А. Літературознавчий словник-довідник. – К.: ВЦ "Академія", 1997. – 752 с.

  6. Данилова И. Цветок из Тосканы, зеркало Италии //Юный художник. – 1995. – № 5–6. – С.23.

  7. Кононенко Т. Екзистенціальна модель творчості Миколи Хвильового //Молода нація. – 1999. – №12. – С.80–103.

  8. Пинский Л. Реализм эпохи Возрождения. – М.: Гослитиздат, 1961. – С.120–122.

  9. Українська літературна енциклопедія. – К., 1988. – С.503.

  10. Хвильовий М. Твори в 2 т. – Т.1. – К.: Дніпро, 1990. – С.383.

Loading...

 
 

Цікаве