WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Особливості гротеску в повістях м. хвильового “Санаторійна зона” та “Сентиментальна історія” - Реферат

Особливості гротеску в повістях м. хвильового “Санаторійна зона” та “Сентиментальна історія” - Реферат

"Зниженою" є і та "прекрасна даль", мрією про яку живуть герої. Даль – це не що інше, як крик санаторійного дурня.

Завершується "зниження" образом оповідачки – нервової хворої. Це "зниження" страшне всім, бо фактично, веде кожного до загибелі. Хоч на сторінках повісті це трапилось тільки з Хлонею і Анархом, але не важко "вирахувати" і наступні кандидатури. Не знаходять собі застосування не лише ті, хто, як Анарх, пережив світоглядну кризу та зневірився у своїх ідеалах, а й зовсім юні, як молодий поет Хлоня чи медсестра Катря, що тільки вступають у життя.

"Зниження" зазнають і герої "Сентиментальної історії". Діловод Кук – "пристаркуватий і аморальний холостяк"[10, 493]; сіроока журналістка (вона навіть не має імені), яка постійно шокує читача своєю поведінкою: "Вона раптом сплюнула [...], це цвіркання крізь зуби ніяк не йшло до її худенької фігури [10, 497]"; товаришка Уляна, "висока і тонка щука з перебитим носом" [10, 494], в подертих черевиках. Вона не може знайти своє призначення в сірих повоєнних буднях, почуває себе "вигнаною з раю" (зник сенс існування, своєрідна романтика революції, коли "всі почували себе зразковими людьми" [10, 494] і, як тисячі надломлених громадянською війною людей, несе на собі провину за те, що на місці зруйнованого життєвого укладу та традиційних етичних принципів утвердилася "нова дичавина". Усі ці герої наче уособлюють трагічну історію безнадійних пошуків втраченого часу.

Повсякчас піддається "зниженню" і головна героїня Б'янка (Б'янка поїхала на п'янку" [10, 497]). Те, що вона віддалася діловоду Куку лише підтверджує катастрофічну розбіжність між ідеалами і правдою життя: "Я хотіла прилучити [...] святий романтизм своєї натури до заголеної й брудної правди життя, але й моє бажання розбилось об глуху стіну наманікюреного віку" [10, 507]. "Зниженою" є і дійсність, яка оточує героїв – "нова дичавина", і "таємна даль", якої прагнуть герої. До речі, як зазначають дослідники, захоплення автором екзотичними, часом дивними іменами та назвами, загалом прикметна риса стилю М.Хвильового, один із засобів, який за власними словами автора, дозволяє заперечити остогидлий просвітянський реалізм, неодмінну життєподібність.

Для "Сентиментальної історії" характерна така риса гротеску, як поєднання в одному предметі або явищі несумісних, різко контрастних якостей (комічного з трагічним, реального з фантастичним, піднесено-поетичного з грубо натуралістичним), що веде до абсурду, робить неможливою логічну інтерпретацію гротескного образу. Фантасмагоричний сон Б'янки показує смерть її ідеалів та романтичних сподівань, а потім її духовну смерть. Починається все зі злочину ("...вчора я зарізала жінку з дитиною. Три дні позад я спровокувала цілу країну" [10, 533] , а потім на її душу падає темний силует в кепі – символ епохи, в яку відбуваються події повісті, а після цього вона раптом бачить себе вже мертву. Цей сон вражає своєю абсурдністю, нереальністю, поєднанням несумісних речей Але він несе глибоке смислове навантаження. Вигук "Морітурі те салютант!" [10, 533] – (Приречена на смерть вітає тебе!) – набуває у даному випадку символічного та трагічного значення.

У творі присутній образ – символ карнавалу. Карнавал Хвильового – це нові, нестримні всеоновлюючі веселощі для всього людства, велике, радісне, але й одночасно трохи сумне свято.

Гротеск у повістях страшний, бо веде до втрати грунту під ногами, відчуття набуття як себе самого, так і навколишнього світу, повної невпевненості у майбутньому. Отже, гротеск у М.Хвильового – романтичний. Це підтверджує і аналіз мотиву маски у творах. У будь-якому фарсовому карнавальному дійстві є дві протилежні маски – короля, який в ході дійства розвінчується, ставши блазнем, і королівського блазня, що, навпаки, стає королем. (Це вираження філософії свята – перевернути весь світ догори ногами).

Ці маски присутні і в "Санаторійній зоні". Король – це, звичайно ж, Анарх. Колись він справді був королем, і влада над багатьма людьми була в його руках: "Коли каламар ще раз так відповість – анарх розстріляє його під перші удари великоднього дзвону" [10, 415]. Однак тепер він ніщо, блазень: над ним глузують Майя, метрапанж, дідок. "Анарх знав, що збоку він тільки комічний, але не перекосити обличчя не міг..."[10, 389]. Недавній боєць революції, її "караючий меч", котрий переживши крах своїх ідей та ілюзій, опинився тепер у стані безпорадного хворого. Фатальна розбіжність між мрією та дійсністю так виснажує Анарха, що він перестає розрізняти де життя, а де дивовижні фантоми, породжені змученою психікою, втрачає почуття реальності. Раптом він сам бачить своє становище: "... на арені клоун зі своєю буфонадою, а за лаштунками умирає клоунів син – провінціальна трагедія – гірко усміхався Анарх" [10, 391]. Тут саме час згадати правителя Флоренції кінця ХV століття Джироламо Савонаролу. Коли Майя згадує про нього, то Анарх неодмінно злиться і виходить з рівноваги. Чернець Джироламо спалював книги Данте, Петрарки, "непристойні картини", скульптури, цінні малюнки. Після марної боротьби з Савонаролою папа відлучив його від церкви. Щоб довести свою правоту, йому запропонували пройти випробування вогнем. Савонарола намагався будь-що врятуватись, запропонувавши свого учня Доменіко да Пешіа, а коли не допомогло, спробував втекти. Потім на головній площі Савонаролу стратили, а з натовпу йому кричали: "О пророче, настав час здійснити чудо! Пророче, врятуй себе!" [6, 23]. Такого привселюдного самоспалення Майя хоче від розвінчаного короля – санаторiйного Анарха.

У романi Франсуа Рабле "Гаргантюа i Пантагрюель" був король Анарх, якого Пантагрюель з Панургом перемогли i нещадно розвінчали. Перемогти цього грізного короля i його військо змогли, насипавши усім до рота суміш перцю i солі, що викликало у них невситиму спрагу. Від такої ж спраги гине i санаторійний Анарх. Його загибель перетворюється на карнавальне дiйство: пiд крики бика, якого десь забивають, Анарх намагається випити всю рiку. Це спостерігає глядач, правда единий – Карно.

Будь-який розвінчаний король, як король Анарх у Рабле, неодмінно має бути побитий. Це побиття здійснює маска "лихої жінки" Майї. Це побиття, правда, так i не перейшло з психологічного плану у фізичний. Постать цієї жінки зловісна, бо страшнішими й найнебезпечнішими в суспільстві є навіть не ті, хто кається, переломлюється під тягарем сумління, а ті, кого совість зовсім не мучить, хто у своїй катівській діяльності бачить сенс життя. "Я не тільки полюбила цю справу, – я просто – сто чортів! – не можу без неї жити", – зізнається героїня Анархові. Таємна чекістка, вона виконує в цьому тихому закутку до абсурду незвичайну роль та має дику, перевернуту ієрархію цінностей, особливий моральний кодекс, яким вона керується.

Маска Майї має ще одне значення – це пожертвування собою заради ідеалу: "Але я робила це, як тi iдiотки, якi зi спокійною душею йшли на огнище ..." [10, 477]. I тут, як ми бачимо, вона сама нещадно побита, бо її пожертвування собою нічим не вiдрiзняється від проституцii. А от Хлоня, навпаки, блазень, що мав би стати королем. За ним уся сила великоi мрii, iдеалiв, тодi як анарх – нiщо. Хлоня топиться не від спраги, не вiд деформації психіки. Це цілком свідомий акт протесту людини, яка не може реалізувати себе, пристосуватися до епохи. Королем, правда, вiн стає на одну мить тоді, коли (Хлоня) "...моя епоха, як прекрасна незнайомка, вискочила, вхопила мене в обiйми, затуманила мiй мозок i раптом зникла" [10, 455]. Король i блазень фiгури нерозлучнi, тому – то Анарх з Хлонею тепер майже не розлучаються.

У "Сентиментальнiй iсторii" справжнiм блазнем постає перед нами діловод Кук: він "...так грав олив'яними очима й так по-пiжонськи помахував хлистиком, що я (Б'янка) ледве втрималася щоб не зареготати" [10, 510]. Але саме він стає королем, коли Б'янка вiддається йому, сподіваючись примирити свої ідеали з реальною дійсністю. Художник Чаргар, навпаки, з короля перетворюється на блазня. До розвінчання його призводить неспроможність визначити своє життя. Його вистачає лише на ганебний флiрт iз змiжньою жiнкою, бо це не вимагає ніякої відповідальності.

Loading...

 
 

Цікаве