WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Особливості гротеску в повістях м. хвильового “Санаторійна зона” та “Сентиментальна історія” - Реферат

Особливості гротеску в повістях м. хвильового “Санаторійна зона” та “Сентиментальна історія” - Реферат

Особливості гротеску в повістях м. хвильового "Санаторійна зона" та "Сентиментальна історія"

У світовій літературі поняття гротеск найчастіше пов'язується з творами Ф.Рабле "Гаргантюа і Пантагрюель", М.Сервантеса "Дон Кіхот", М.Гоголя "Ніс", М.Салтикова-Щедріна "Історії одного міста", М.Булгакова "Майстер і Маргарита". Щодо української літератури – найчастіше звучать імена І.Багряного, І.Франка (поема "Ботокуди" і нарис "Доктор Бессевіссер"), М.Куліша та І.Драча. Елементи гротеску зустрічаємо в сатиричних творах Т.Шевченка та Остапа Вишні. До цього списку, очевидно, буде доречно включити й ім'я М.Хвильового, при цьому особливу увагу потрібно звернути на його повісті "Санаторійна зона" та "Сентиментальна історія".

Треба зазначити, що дослідники, розглядаючи творчість М.Хвильового, глибоко аналізують його, насамперед, як імпресіоніста-лірика (В.Лігостопова); вказують, що з аналітичним підходом до зображення життя у творах пов'язане й застосування поетики екзистенціалізму (Т.Кононенко, О.Муслієнко). Існують дослідження, які розглядають літературну спадщину письменника у типологічному зіставленні з роботами інших українських і зарубіжних митців, дають змогу побачити його творчість в контексті загального літературного процесу.

Багато літературознавців досліджують особливості творів М.Хвильового з позиції романтичної поетики і лише дуже поверхово у працях згадується про використання автором такого художнього прийому як гротеск. Тому доцільно буде більш глибоко зупинитися саме на цій особливості творів письменника, поглянути на цю рису крізь призму діалогу культур, визначити до якого саме типу (ренесансного чи романтичного) можна віднести гротеск М.Хвильового, чітко окреслити, які саме гротескові прийоми використовує автор у своїх творах.

У сучасному літературознавстві поняття гротеск перебуває в колі постійної уваги багатьох дослідників (М.Бахтін, Л.Пінський, Т.Кононенко, Т.М.Самойленко) і дуже часто проголошується ключем для тлумачення творів.

Як відзначено в літературній енциклопедії, гротеск (фр. grotesque – химерний, незвичайний від італ. grotta – грот, печера) – переважно сатиричний художній прийом у мистецтві і літературі, заснований на нарочитому перестворенні дійсності за допомогою фантазії, поєднання в одному предметі або явищі таких різко контрастних якостей, які в дійсності не співіснують: реального з фантастичним, страшного або трагічного з комічним тощо [9, 72].

М. Бахтін у праці "Творчество Рабле и народная культура Средневековья и Ренессанса" зазначає, що гротеск – це не просто "вид художньої типізації [...] заснований на фантастично-карикатурному перетворенні співвідношень і контрастів" [2, 503], або, інакше кажучи, не елемент поетики, і не якийсь художній прийом, а цілісна система світовідчуття, яка ґрунтується на особливих, притаманних тільки їй принципах.

Дослідник Л.Пінський висловлюється про сутність гротеску так: "Наближуючи віддалене, сполучаючи те, що заперечує одне одне, порушуючи усталені уявлення, гротеск подібний до парадоксу в логіці. На перший погляд видається дотепним і смішним, та у ньому сховані великі можливості" [8, 121].

Відомо, що гротеск народився на святі, на волелюдному майдані, на карнавалі. Під час карнавалу можна жити лише за його законами. Карнавал має всесвітній характер, це особливий стан, до якого причетні всі. Так само, якщо в художньому тексті є гротеск, то він не стосується якогось одного персонажа чи сцени – усе зображення неодмінно забарвлюється у гротескні тони.

М.Бахтін вирізняє два основні типи гротеску – ренесансний і романтичний (М. де Сервантес та М.Хвильовий) [3, 45]. Якщо ренесансний – це "святкове божевілля", веселе радісне звільнення від повсякденних обов'язків, то романтичний – має "відтінок трагічної індивідуальної від'єднаності". Романтичний гротеск – це ніби карнавал, що переживається на самоті. Якщо ренесансний гротеск веселий, то романтичний страшний (дивакуватість і незграбність Сервантесового Дон Кіхота, ситуації, в які він попадає, викликають у читача сміх, а герої М.Хвильового – лише почуття розгубленості, занепокоєння і остраху); якщо ренесансний відображає підкорення світу, що перетворюється у "смішне страховисько", романтичний – намагання людини вижити в цьому чужому, безглуздому і ворожому людині середовищі.

У сучасному літературознавстві відзначають такі основні риси ренесансного і романтичного гротеску :

1. Зниження, тобто "переведення всього високого, духовного у матеріально-тілесний план".

2. Відношення до часу, становлення. Світ далекий від завершеності і перебуває у стані постійних змін, розвитку.

3. Вираження цієї незавершеності – амбівалентність, подвійність. Все має зворотній бік. Два полюси об'єднуються в одному персонажі, предметі, явищі, але у романтичному гротеску така двозначність майже відсутня.

4. Мотив маски. Якщо у ренесансному гротеску маска – це один із засобів святкового перевтілення, то "у романтичному гротеску маска збіднюється й отримує ряд нових значень, чужих її природі – маска щось приховує, обманює" [3, 48].

Твори М.Хвильового завжди приваблювали читача не лише тематичною злободенністю, а й стильовою самобутністю. Автор був надто прозорливим митцем, щоб закривати очі на драматичну невідповідність між ідеалом та його реальним утіленням. Основним композиційним принципом його повістей є бінарне протиставлення сцен реальних і вимріяних. Гротеск, який М.Хвильовий використовує для здійснення творчого задуму, допомагає читачеві розкрити приховані автором мотиви, натяки, по-новому осягнути суть персонажа, зрозуміти задум письменника і створити навколо нього нову реальність, зумовлену власним досвідом і ставленням до навколишньої дійсності. Показовими у цьому аспекті є повісті М.Хвильового "Санаторійна зона" та "Сентиментальна історія".

У "Санаторійній зоні" автор за допомогою засобів гротеску показує читачеві галерею зайвих людей, учорашніх палких борців за нове життя, в якому їм тепер немає місця. Санаторійна зона – це своєрідна сцена, на якій автор розігрує утопічно-фантастичний спектакль. Події повісті мають специфічні межі. Це зона без колючого дроту і навіть без паркану, та вийти за її межі герої не можуть, бо тюрма наче поселилася в їх душах.

Персонажі "Сентиментальної історії" схожі на героїв якоїсь п'єси. Повість може бути прочитана як життєпис втраченого покоління. Важливим у художній концепції повісті є й розвінчування фальшивої романтики, яка заступає собою традиційні етичні цінності. Дещо ідеалізована героїня, чиста і наївна Б'янка, щиро захоплена революційними перетвореннями, намагається протиставити свій романтизм правді життя. Катастрофічна розбіжність між ідеалами й "новою дичавиною", "наманікюреним віком" – джерело трагедії як для кращих представників молодого покоління, так і для недавніх учасників революційних подій. Вони усвідомлюють свою приреченість, але змінити нічого не можуть.

Аналізуючи повісті М.Хвильового, ми можемо легко простежити усі вище зазначені риси гротеску, уміло використані автором.

Розпочати можна з вище згадуваних "знижень". "Зниження" у "Санаторійній зоні" зазнають усі, хто у пошуках ідеалу відірвався від земної реальності. Перед Хлонею, який вважав, що наша епоха – доба сентименталізму і "писав по закутках (теж зниження) поетичні новели", постає миршавий дідок, який кидає йому в лице: "Тантименталізм – от що !". А перед величезним волохатим Анархом ("анарх без "іст" іще волохатіш, мов Махно..." [10, 379] – така собі "безперечно красива женщина Майя", яка глузливо називала його Савонаролою (про Савонаролу мова далі). "Зниження" завершує миршавий дідок, який із Савонароли зробив "Тавонаролу". Та одного осіннього дня "зниження" зазнає і сама Майя, коли на її столі з'явився напис: "Мяйя є ... (нецензурне слово) з Анархом". Її ідеї про те, "що взагалі ніякого кохання немає, а єсть тільки потяг до коітуса" [10, 405], виявилися зведеними до пошлості.

Піддається "зниженню" і сестра Катря. Вона багато розмірковує над питанням "про день, який буде через п'ятсот літ", вивчає філософію Маркса, Гегеля, Шпенглера, Бергсона, але, все ж таки , єдине, що в неї залишилося після від'їзду, - "подертий черевик, який лежав біля корзини [...]. На нім вже зацвів зелений хихлатий морошок"[10, 472]. Цей черевик символізує і падіння на землю її мрії поїхати до Сибіру.

Loading...

 
 

Цікаве