WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Західноукраїнська історична повість 20 – 30-х років ХХ століття як явище масової літератури - Реферат

Західноукраїнська історична повість 20 – 30-х років ХХ століття як явище масової літератури - Реферат

Віковий ценз головних персонажів обмежений у відповідності до європейської (вальтерскоттівської) традиції. Зазвичай, це відносно молоді люди, навколо них відбувається рух сюжету. Вони виступають у ролі своєрідних рушіїв сюжетної інтриги. Представники старшого покоління в більшості випадків поза фабулою. Їх шанують, до їх думки прислухаються, але їхнє буття показане знов-таки у вигляді своєрідного кліше: постарівши чи втративши подружню пару, вони зрікаються особистого життя й живуть лише заради дітей.

Формально західноукраїнська історична повість досить точно інтерпретує події минулого. У творах присутня конкретна фіксація дат і подій, відомих за літописами, хроніками й іншими джерелами. Географічні топоси теж відповідають реаліям зображуваних епох, їх легко відшукати на тогочасних мапах. Однак певною мірою це лише ілюзія достовірності, характерна для масової літератури, бо ідейна акцентуація спрямовує напрямок думки читача зовсім в іншому руслі: історія служить тільки підґрунтям для постановки сучасних проблем. Наприклад, автори відкрито демонструють свою готовність до модифікації певних моментів історії заради вірності політичній ідеї. Цей процес іноді відбувається грубувато й примітивно, як у випадку свідомого ігнорування ролі народу в розбудові української державності в повісті С. Ордівського „Багряний хрест", але частіше тонше, завуальованіше, як, зокрема, у книгах І. Филипчака чи Ю. Опільського. У творах першого письменника всі неукраїнці – дикуни, їх побут варварський, далекий від цивілізованого українського. Такими виступають, наприклад, мадяри (угорці) у повісті „Будівничий держави". Під час нападу на українське село вони руйнують церкву, грабують та вбивають людей, ґвалтують жінок. Аналогічну негативну картину можна побачити при описі польських сіл у повісті „Княгиня Романова". Життя поляків подається у порівнянні з українським і виглядає непривабливо. Польща бідна, гола, непривітна, земля недостатньо родюча, поля погано оброблені. Повісті другого не мають жодного моменту, де хоча б формально була зафіксована позитивна роль католицької церкви. Причиною цьому є декларативна прихильність автора до православної віри.

Не маючи змоги на сучасному етапі розвитку утвердити почуття власної національної гідності та значимості через визнання інших, західноукраїнські автори намагаються подати їх через інтерпретацію подій давніх часів. Звідси характерне для багатьох творів бажання висвітлити суспільні стосунки, державний устрій чи просто визначних осіб минулого в ідеалізовано утопічному ключі з проекцією на майбутнє. Такий підхід започатковано ще в повісті І. Франка, де Захар Беркут із тухольцями – не стільки персонажі історії, скільки своєрідна утопічна модель місцевої громади, яку пропонує письменник суспільству. Утверджується думка, що українське щасливе життя можливе лише за умов набуття українцями статусу державної нації. У цьому сенсі тогочасні історичні повісті нагадують своєрідний каталог того, що мали, й того, що маємо повернути. Європеєць, гортаючи сторінки історичного твору, цінує набутки сьогодення, а українець сумує за втраченим. А втрачати, на думку західноукраїнських авторів, таки було що: „Сотні барж, кораблів і лодок, що під княжим чи державним знаменом плавали Дністром і Чорним морем, кололи очі всіх. Вони привозили всяке добро з південних країв, як золотом і сріблом мережані матерії, в які одягалися розбагатілі бояри та галицьке міщанство. Княжі й боярські пивниці були повні дорогих грецьких вин, а кладівки були повні полудневих овочів, фіг, гранат, дактилів, помаранч тощо. Княжа каса наповнювалася з дня на день золотом та сріблом. Княжий замок блистів від дорогої посуди. Народ жив у достатках. Це була одинока в тому часі держава в Європі, в котрій не було бідних, ніхто не нарікав на гніт данини" [5, 19]. Сила, багатство і могутність давньої української держави визнавались і близькими та далекими сусідами. Так у повісті Ф. Дудка „Стрибожа внука" французький купець щиро захоплюється красою стародавнього Києва, визнаючи його перевагу над Парижем і порівнюючи лише з Царгородом. Звичайно, таке трактування подій не відповідає дійсним історичним фактам, але воно допомагає вибудувати своєрідну міфологічну основу, життєво необхідну для формування нації та національної ідеї.

Як бачимо, в інтепретації минулого авторська увага акцентується на головній думці: прогресивний рух історії ще не досяг своєї кінцевої мети – побудови незалежної соборної Української держави. Оскільки поставлена ціль ще не виконана, то твори західноукраїнськиї авторів служать своєрідним компенсатором: у них реалізуються ідеї і прагнення, яких людина не може досягнути в реальній дійсності.

Це свідчить, що тогочасний широкий читацький успіх історичної повісті на теренах Західної України ґрунтується на тих же засадах, що й будь-якого твору масової літератури. Він „спричинений духовним вакуумом споживача, його намаганням досягти морального й психологічного комфорту в умовах дискомфортного світу шляхом ототожнення себе з героями масової літератури, які втілюють всі ті риси, котрих йому самому не вистачає" [3, 317].

Звичайно, як у будь-якому масштабному явищі маємо й певні невідповідності чи розбіжності. Зокрема, повісті К. Гриневичевої не можна однозначно зараховувати до творів масової літератури через їх мовленєве оформлення, розраховане на елітарного читача. Виникає і проблема тиражованості. Адже загальний наклад західноукраїнських історичних повістей був відносно невеликим, навіть для тогочасних регіонально-провінційних друкарських можливостей. Однак, на наш погляд, у цьому випадку варто враховувати специфіку функціонування книги взагалі на теренах Західної України в 20 – 30-ті роки минулого століття. Кожне місто чи село мало бібліотеку-читальню „Просвіти". Традиція масового читання, якої не існувало в Європі, цілком компенсувала малі тиражі.

Отже, західноукраїнська історична повість 20 – 30-х років ХХ століття є своєрідною моделлю масової літератури. Не належачи до вершинних зразків письменницької творчості, вона орієнтувалася на спрощені форми відображення дійсності, переймалася проблемами збереження і відтворення національної культурної свідомості. Домінування ідеологічних чинників призвело до певної одноманітності та гострої дидактичності творів, що до неї належали. Схематичність любовної інтриги, прогнозований фабульний розвиток, типові сюжетні колізії, психологічно недосконале, інколи навіть поверхове, зображення характерів головних героїв із не досить вмотивованими вчинками – такі головні вади вбачають науковці, аналізуючи історичні повісті зазначеного періоду. Однак, власне такі ж зауваги супроводжують усі твори масової літератури. Помилка, що повторюється з певною періодичністю, набуває статусу закономірного явища. Можливо, не варто вимагати естетичної досконалості від творів, які за своїм статусом на неї й не претендують.

Література

  1. Андрусів С. Модус національної ідентичності: Львівський текст 30-х рр. ХХ ст. – Тернопіль: Джура, 2000. – 340 с.

  2. Заклятий козак / Упорядкування та передмова О. Мишанича. – К.: АТ „Обереги", 1994. – 544 с.

  3. Лексикон загального та порівняльного літературознавства. – Чернівці: Золоті литаври, 2001. – 636 с.

  4. Ордівський С. Багряний хрест // Вечірня година. 1992. – №1. – 94 с.

  5. Филипчак І. Княгиня Романова: Іст. повісті. – Львів: Червона калина, 1990. – 343 с.

Loading...

 
 

Цікаве