WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Західноукраїнська історична повість 20 – 30-х років ХХ століття як явище масової літератури - Реферат

Західноукраїнська історична повість 20 – 30-х років ХХ століття як явище масової літератури - Реферат

Західноукраїнська історична повість 20 – 30-х років ХХ століття як явище масової літератури

Західноукраїнська історична повість 20 – 30-х років минулого століття – неординарне явище в історії вітчизняної літератури, яке перш за все вражає своїми кількісними показниками. За досить короткий проміжок часу було написано й надруковано понад п'ятдесят творів повістевого жанру. Доробок західноукраїнських письменників був настільки значним, що вважаємо за можливе подати лише прізвища найпопулярніших авторів: В. Бірчак, В. Будзиновський, В. Ґренджа-Донський, К. Гриневичева, Н. Королева, Ю. Косач, І. Крип'якевич, Б. Лепкий, А. Лотоцький, О. Назарук, Ю. Опільський, С. Ордівський, І. Филипчак, А. Чайковський. Через засилля ідеологічних догм і кон'юнктурних підходів процес ретельного дослідження цього літературного явища, не зважаючи на його масштабність, став можливим лише за часів незалежності. Статті Р. Горака, Р. Гром'яка, Р. Коритка, О. Нахлік, О. Мишанича, Ф. Погребенника, Р. Федоріва, що супроводжували повторні публікації наприкінці ХХ століття, фактично й дали поштовх творчим пошукам сучасних літературознавців С. Андрусів, В. Антофійчука, П. Будівського, К. Буслаєвої, Б. Вальнюка, С. Дзюрман, Т. Литвиненко, О. Харлан та ін. Саме С. Андрусів і висловила думку про те, що західноукраїнська історична белетристика – це „типова продукція масової культури" [1, 201]. Оскільки дослідниця ставила за мету інші літературознавчі завдання, то цієї теми вона торкалася лише побічно, аналізуючи твори на міфопоетичному рівні. У своїй розвідці маємо за мету обґрунтувати правильність цієї тези на прикладі конкретних художніх творів.

У сучасному літературознавстві єдиної назви на позначення масової літератури не існує. Цей термін набув поширення в США, інші англомовні країни використовують назву „популярна література", німці називають її тривіальною, французи – паралітературою. Через відсутність єдиної думки щодо розуміння цього явища та його оцінки визначення належності до нього того чи іншого твору пов'язане з певними труднощами. Сучасний український літературознавчий словник трактує масову літературу як „багатотиражну розважальну та дидактичну белетристику, позбавлену естетичної вартості, розраховану на масове споживання її як продукту "індустрії культури"" [3, 315], обумовлюючи таке визначення суттєвим зауваженням про складність цього літературного феномену й неможливість однозначної оцінки за допомогою одного критерію чи формули.

Як відомо, масова література розвивається й функціонує на основі популярних жанрів, найчастіше використовуючи жанр роману: любовний, кримінальний, пригодницький, детективний, шпигунський, фантастичний, солдатський, еротичний та ін. Існують теоретичні моделі цього явища, які ґрунтуються й на історичному матеріалі. До таких належать, наприклад, французькі псевдоісторичні авантюрні романи подружжя Голон чи американський пседоісторичний колоніальний роман Дж. Фарелла. Наявність світових аналогів формально дозволяє зарахувати й західноукраїнську історичну повість 20 – 30-х років ХХ століття до масової літератури, але таке твердження потребує певної доказовості.

Важливим чинником, що визначає належність того чи іншого твору до цього явища, є певна вторинність у сюжеті, архітектоніці та композиції, яка проявляється у використанні типових схем, характерних для високої літератури. Поглянемо на тогочасну західноукраїнську історичну повість із цієї точки зору.

В Європі на кінець ХІХ століття усталилися три основні типи побудови історичного твору, які суттєво різнилися між собою, але водночас мали багато спільного. Асоціювалися вони з творчістю визначних історичних романістів В. Скотта, А. де Віньї та О. Дюма.

На розвиток історичної прози величезний вплив мали книги В. Скотта. Вироблена ним модель, відповідно до якої, як правило, у центрі твору стоять вигадані герої, що несуть основні сюжетні функції, тоді як дійсні історичні постаті знаходяться на другому плані або ж з'являються лише епізодично, слугувала орієнтиром для белетристів багатьох країн. Відомо, що не всіма письменниками вона сприймалася однозначно: одні приймали її без будь-яких заперечень, інші намагалися модифікувати. Так, зокрема А. де Віньї вважав, що головними героями мають виступати лише історичні особистості. Вони ж повинні взяти на себе і любовну інтригу. Наявність якої в основі розвитку сюжету твору французький письменник не заперечував. Інший відомий автор О. Дюма в центр твору поставив саме пригоду, інтригу, авантюру, відводячи історичним подіям периферійну фонову роль. Однак головним завданням історичного белетриста прихильники різних схем вважали достеменне відтворення модельованої епохи.

Автори українських історичних повістей 20 – 30-х років ХХ століття якогось нового, відмінного від вже існуючих типів розвитку сюжету не запропонували. Вони, опираючись на зарубіжний досвід і вітчизняні твори ХІХ століття, використовували для будови фабули тогочасної повісті ті ж схеми, що й письменники європейських країн.

Сюжет досить часто розгортається навколо якоїсь подорожі: повернення групи козаків, що залишилася з якоїсь причини на чужій території, до своїх („Осавул Підкови", „Подорож запорозьких скитальців" В. Будзиновського), відвідини римським імператором Адріаном єгипетського міста Александрії ( „Сон тіні" Н. Королеви), виправа львівських купців з товарами до Молдови та Туреччини („Спільними силами, або ж План майстра Дмитра" І. Крип'якевича), мандрівка колишніх бурсаків Омелька та Степана до Києва для продовження навчання („Під прапори Хмельницького" І. Крип'якевича) або навколо пошуків якогось важливого об'єкта (предмета чи людини): висліджування вбивці чорнокирейника Торговицького („Багряний хрест" С. Ордівського), розшуки дорогоцінного каменя („Злощасний самоцвіт" М. Ценевича), що є типовим і для європейської авантюрної прози. Використовувала тогочасна українська історична белетристика й елементи сюжету роману випробування чи популярного до появи творів В. Скотта антикварного роману.

У центрі повісті досліджуваного періоду стоїть національно свідома особистість, громадянин або ж людина, що прагне такою стати. Для такого персонажа характерним є домінування суспільного над приватним. Звідси, на відміну від європейської історичної прози, значно менший вплив на розвиток сюжетної лінії чи композиції твору любовної інтриги. Вона, якщо присутня у творі, виглядає досить схематичною і співвідносна переважно з периферійними сюжетними лініями. С. Андрусів вказує, що за своїм змістом вона близька до схеми, яка використовувалася у грецькому авантюрному романі.

У тогочасній західноукраїнській історичній прозі така близькість найвиразніше виявляється у творах, де зображено інонаціональне життя. Наприклад, у повістях Ю. Опільського, що стосуються подій стародавньої історії: „Аллах", „Гарміоне", „Під орлами Роми", „Поцілунок Іштари", „Танечниця з Пібасту". У названих творах художню дію динамізує майже типовий набір мотивів: зустріч персонажів – врятування коханої від небезпеки, втеча – загадкове зникнення героя – двобій за владу й кохання – випробування героїні на вірність – поєднання персонажів („Гарміоне"); зустріч і спалах кохання – викрадення героїні – бій на кораблі з нападниками – щасливе повернення додому – шлюб („Танечниця з Пібасту"); кохання з першого погляду – долання перешкод – убивство суперника – щасливе життя-буття („Під орлами Роми").

У творах, присвячених подіям із українського минулого така схема характерна для представників старшого покоління і задіюється лише частково. Наприклад, майже повністю її відтворює А. Чайковський у повісті „Полковник Михайло Кричевський". Несподівано зустрівшись, Станіслав Кричевський і Оленка Крушвіцька, яким ще не знайоме почуття любові, одразу й назавжди закохуються. Далі на їх шляху з'являються різноманітні перепони: скрутне матеріальне становище батьків Стаха, що змушує його задля утримання майбутньої дружини вдатися до військової кар'єри; бажання старого Крушвіцького одержати якомога більше зиску від доньчиного заміжжя; багатий суперник. Подальший розвиток інтриги пов'язаний вже з їх подоланням: таємна втеча, полон, несподівана зустріч. Певним порушенням канону є те, що Оленка все ж вийшла заміж за іншого, і хоча доля знову поєднала героїв, та подружнє життя їм не судилося через раптову смерть Станіслава. Узгоджений зі схемою грецького авантюрного роману щасливий кінець твору маємо в іншій повісті А. Чайковського „На уходах": пройшовши типовий шлях випробувань,Тарас та Маруся знову разом.

Loading...

 
 

Цікаве