WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Вплив української автентики на розвиток французького сюрреалізму - Реферат

Вплив української автентики на розвиток французького сюрреалізму - Реферат

Вплив української автентики на розвиток французького сюрреалізму

Андре Бретон розглядав сюрреалізм як спосіб світосприйняття, який поширюється незалежно від державних кордонів. Тим не менше, французькі дослідники активно беруться за спростування цієї тези, і переконують, що саме Париж став унікальним автором класичного сюрреалізму в бретонівському розумінні. З цим сперечатися не доводиться: відкриття Андре Бретона залишаються відкриттями Андре Бретона. Втім, світове мистецтво у цей час могло дати не менш цікаві своєрідні зразки сюрреалізму, який міг розвиватися від поштовху французького, а міг і частково живити цей французький пошук.

Розглянемо спочатку точку зору французької дослідниці Ж.Шеньє-Жандрон. Вона стверджує, що, одночасно з бретонівською, у 20-х роках ХХ століття сюрреалістичні групи виникали хіба що в Бельгії і Югославії. Натомість вибух сюрреалістичної активності за кордонами Франції припадає, за словами дослідниці, на 30-ті роки. Втім вона позиціонує цей вибух як "безконтрольно поширене полум'я, розпорошення ідей" [6, 320], а не цілісний рух. Сюрреалістичні угрупування 40-50-х років французька критика вважає ще більш аморфними, можна сказати, такими, що лише тяжіли до сюрреалістичного типу творення, однак явищами в історії літератури не були.

Ж.Шеньє-Жандрон пропонує кілька можливих варіантів відстеження такого зв'язку, які цікавлять нас насамперед своєю різнобічністю: це можливість пошуку шляхів поширення естетичний новацій і нерідко взаємного впливу (що, на нашу думку, видається найбільш виправданим); друга пропозиція передбачає прийняття за основу класичного сюрреалізму бретонівського зразка, і вже потім фільтрування крізь його теоретичні параметри тих чи інших зарубіжних практик; врешті, третій варіант розгляду зводиться до того, щоб визнати унікальність французького сюрреалізму як цілісного і винятково новаторського явища 1 половини ХХ століття, однак розцінюючи при цьому сюрреалізм як одну із форм "підриву", яка може виникати в різні часи і в різних місцях (мовляв, у часі, про який ідеться, стрілки зійшлися саме на Франції).

Думається, суперечку варто розпочати з третього. Саме таке припущення домінувало у критиці середини століття. Саме до такого варіанту схиляється і сучасник пізнього сюрреалізму Жан-Луї Бедуен. У своїй монографії, яка вийшла в Парижі у 1961 році, він обстоює ідею про сюрреалізм як бунт, однак, з двома відмінностями: 1) бунт цей, за Бедуеном, спалахував не лише у Франції, а на теренах усієї Європи (і не тільки Європи); 2) бунт цей мав насамперед політичну причину. На відміну від більшості пізніших дослідників, Ж.-Л.Бедуен абсолютизує саме цю політичну, суспільну складову і стверджує, що сюрреалізм став втіленням протестних настроїв інтелігенції проти авторитарних режимів у кількох країнах. Він зокрема пише: "Оскільки сюрреалізм давав відповідь на головні запити духу, його розвиток у ряді країн був не лише привнесений ззовні, а й мав оригінальне походження. Люди прийняли ті новації, які ішли ззовні, незалежно від їхньої мови, культурного досвіду і кольору шкіри. Підставою до такої спільності були насамперед умови опозиції. Чимало діячів сюрреалізму були чи залишаються громадянами тих країн, які під час останнього світового конфлікту виступали як агресори [...]. На чому ж ґрунтується спільне занепокоєння суспільства? - Як на спільній неприязні до всілякого роду "конформістів", так і на прагненні розкрити і застосувати новий підхід до розгляду проблеми буття. Аналізуючи цю інтернаціональну складову, ми доходимо висновку, що сюрреалізм не обмежувався однією лише літературною школою, а був естетичною тенденцією. Якби він був лише "поетичною школою", яка народилася у Франції і визначилася попередньою еволюцією французького поетичного вираження, тоді як би вона могла справити відчутний і тривалий вплив, скажімо, на Японію?" [2,104]. Відтак

Ж.-Л.Бедуен стверджує, що дух загального бунту знайшов у Франції лише один зі способів вираження, – через автоматичне письмо, тоді як кожна країна, за його словами, мала свої індивідуальні художні особливості. "Той факт, що сюрреалізм не переставав стверджувати свого революційного покликання, і прокламується насамперед тими, хто був вигнанцем гітлерівської диктатури, фашистської Італії, режиму Франко в Іспанії, так само, як і вигнанцем тих країн, де панував сталінізм, змушує визнати історичне поширення революційних ідей у мистецькому та інтелектуальному середовищі ряду країн Європи" [2, 105].

Не відмовляючи Ж.-Л.Бедуену в правоті його твердження його протестних ідей у Європі, все ж вочевидь варто визнати, що природа сюрреалізму була дотичною до політичних процесів лише частково. По суті ж, це явище більше відбулося в контексті революції насамперед художнього порядку. Ми ще скористаємося аргументом Ж.-Л.Бедуена щодо активності сюрреалізму як протестного опозиційного руху, однак поки що поміркуємо ось над чим: чи є сюрреалізм (або, універсальніше, згусток ірраціональних принципів світогляду) неодмінно проявом бунту? Якщо брати до уваги протиставлення раціоналістичним, позитивістським схемам творчості, то так, однак це скоріше опонування, яке і справді з'являлося в художньому мисленні сплесками. З іншого боку, сюрреалістична схема виявилася на вищому витку спіралі за ірраціональні стилі попередників. На відміну від готичного роману, на відміну від романтизму і символізму, які тільки шукали щось глибше і непояснюване, сюрреалізм вперше дав цим підсвідомим пошукам теоретичну основу. У цьому плані сюрреалізм саме Франції є унікальним.

Інша річ: досліджуючи пошук подібної естетики, яка могла як живитися від паризького вогнища, так і годувати його сама, з-за кордону, дослідники можуть відкрити багату і родючу ниву.

Дослідниця Марина Ванчі-Перахім акцентує, що "хоча можна твердити про присутність окремих сюрреалістичних феноменів у Японії і Перу, в Єгипті і Сполучених Штатах, саме європейські країни стають у цей час (1924 р.) найактивнішими вогнищами сюрреалізму" [3, 83].

Роль України у цій картині залишається поки білою плямою. Насамперед, мусимо визнати, через політично зумовлену неможливість розвитку на наших теренах альтернативної естетичної думки. Втім цей факт ще не дає підстав визнавати відсутність сюрреалістичних пошуків і контактів в Україні.

Висновки Івана Павелка, який заявляє, що теоретичні основи французьких сюрреалістів "стали за постулати світоглядової напрямної в українській емігрантській літературі в Європі" [5, 640], ілюструють первинний і цілком очевидний рівень рецепції: саме такими рисами позначена творчість Ігоря Костецького, Юрія Косача, Олега Зуєвського та інших українських поетів. Їхня творчість зокрема і літературна рецепція загалом (насамперед у сфері перекладу) стане предметом розгляду у наступних розділах даного дослідження.

Однак почати розгляд мистецької взаємодії України на полі сюрреалізму, на нашу думку, варто з іншого.

Одним із джерел, від яких черпав французький сюрреалізм, були так звані древні культури. Автентика, яка стала необхідна сюрреалістам, щоб простежити первісний, сказати б, спосіб мислення (зокрема його міфологічне начало), на теренах Франції не збереглася: там виробилась інша культура - естетика сучасного міста. Тому набутки минулого сюрреалізм черпав у культурах Австралії, Океанії, Африки, Перу. Одним із таких джерел була і Україна. Вигнанці сталінського режиму, про яких писав Бедуен, і не лише вони – українські емігранти – інкорпорували у французький модернізм свою архетипну культуру насамперед через живопис і скульптуру.

Більше того, образотворче мистецтво варто визнати певним сполучним містком у сюрреалістичних пошуках України і Франції першої половини ХХ століття.

Уже в 20-30-х роках зокрема в Західній Україні почали формуватися угруповання та школи, які займалися живописом. У цьому плані пошуки митців найбільше підгодовували західні віяння. Шукаючи нові форми вираження., українські митці активно контактували із західноєвропейськими. До прикладу, на початку 20-х років у Львові неодноразово відбувалися виставки митців із Кракова та Варшави, а в середині 20-х уже зі своїми виставками українські художники з'являються у Празі. В ті часи навчання в європейських центрах живопису – Празі, Кракові та Варшаві – ставало метою, а згодом, за нестабільних умов на Батьківщині – необхідністю. Дослідниця Анна Біла звертає увагу на кілька мистецьких угруповань, які формувалися як в Україні, так і за її межами – Союз українських митців у Парижі, "Гурток Українських Пластиків" у Львові, мистецьке об'єднання "Artes". Воно, на думку критиків, залишило найпомітніший слід у Галичині. Сміливий висновок відтак робить А.Біла. Вона стверджує, що, "розвиваючи утопічні ідеї, характерні для естетики авангардизму, а саме ідеї синтезу мистецтв, економії форм, регенерування універсального мистецтва. "artesівці" на початку 1930-х еволюціонували до сюрреалізму [курсив мій. - В. Р.] як домінуючого в інгрупі художнього стилю" [1, 11]. На думку дослідниці, саме сюрреалізм дав змогу українським художникам синтезувати форми, які були набуті від початку розвитку авангардизму – тобто, творчо переосмислити в такий спосіб і кубізм, і футуризм, і формалізм.

Loading...

 
 

Цікаве