WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Поетика Юрія Тарнавського першого періоду. - Реферат

Поетика Юрія Тарнавського першого періоду. - Реферат

Поетика Юрія Тарнавського першого періоду.

Українська поезія ХХ століття позначена величезним впливом модерністичної естетики, починаючи від М.Вороного, Л.Українки і аж до часів журналу "Світовид" (в останнє десятиліття). Однак естетичний радикалізм пов'язаний лише з трьома поколіннями: футуристами, Нью-Йоркською групою і Київською школою. Історія українського поетичного авангардизму окреслюється в головних рисах цими трьома феноменами. Суть авангардизму, як мистецької доктрини, передбачає естетичний радикалізм, а серед згаданих трьох історичних явищ є імена, що найкраще втілюють явище авангардистської поезії і тому є найліпшими представниками своїх поколінь. Зрозуміло, що у футуризмі постаттю, що практично містила в своїй творчості найцікавіші поетичні досягнення став великий Михайль Семенко. Відповідно постаттю, що засвідчила в своїй творчості найсміливіше експерементаторство в середовищі українських поетів, котрі сформувались за межами України, обравши естетику модернізму з величезним впливом найбільш експерементальних авангардистських стилів, без сумніву, є Юрій Тарнавський.

Відкриття нового в мистецтві зрештою суть мистецтва, безкомпромісний шлях експеременту – риса авангардизму (деякі сучасні "теоретики" намагаються протиставити "модернізм" і "авангардизм", – називаючи модернізм – конструктивним, дестрруктивним – авангардизм, пояснюючи вже в теперішні політично вільні часи з допомогою вульгарно-соціологічного інструментарію, майже з "недалекого минулого", деструктивність певних митців через їх естетично-безкомпромісну творчість. В подібному явна нещирість і спроба виконати псевдо-соціальне замовлення на естетичне виправдання компромісів. Використовуючи подвійні підходи, нагадаємо, що вже були невдалі спроби "спихнути" романтиків за їхню, нібито, "кривавість". Усвідомлюючи те, що ці "дослідники" вже не можуть своїми псевдонауковими вказівками "заборонити" неприйняття компромісу в романтизмі, називають все в модернізмові, що постало як наслідок естетичного заперечення компромісу - не конструктивним, а деструктивним, надаючи цьому соціального значення, тобто проголошуючи фактичну заборону. Однак цим "горе-вчені" заперечують найфунаментальніші засади мистецтва, а особливо засаду новизни й вільної мистецької етики.

Завдяки згаданому вульгарносоціологічному літературознавчому напрямку – багатьох поетів трьох поколінь намагаються "затаврувати" неправильністю, а деяких проголосити "правильними", тобто на розуміння цих "вчених" – модерністами і – дозволити ...читати.Фактично тавро "неправильних" (деструктивних, авангардистів) непомітно позбавляє українську поезію визначних постатей, що своєю творчістю фактично виводили з провінційності до найвищого естетичного розвитку нашу поезію. Звісно, що такі як М.Семенко чи Ю.Тарнавський та естетично найрадикальніші постаті Київської Школи (С.Вишенський, М.Григорів, І.Семененко та ін.) заслуговують на найщиріше пошанування як поети, що найбільше сприяли високому розвиткові української поезії в ХХ ст. Однак, для прикладу, на сьогодні немає "по-людськи" виданого М.Семенка. Щодо Ю.Тарнавського, чия мистецька доля тісно пов'язана з колом Нью-Йоркської групи, то досить часте звинувачення поета в надмірній радикальності свідчить про те, що його творчість викликає шок і роздратування у вульгарно-соціологічних традиціоналістів і цим вони засвідчують величезний внесок Ю.Тарнавського в розвиток української поезії, який не в силах вони ні заперечити, ні змінити.

Юрій Тарнавський невіддільний від феномену Нью-Йоркської групи поетів. Митців, що вимушено дітьми виїхали з України, отримали освіту в американських університетах, і як згадує поет Богдан Бойчук, обрали модернізм, аби засвідчити модерне життя українського народу, не зважаючи на всі катаклізми.

Модернізм ними завжди усвідомлювався як мистецтво гуманізму. І водночас ці митці чітко позиціонували себе, як єдині поети-укранці свого часу, для яких поезія була лише поезією, а не як засіб для досягнення соціально-естетичних цілей, чи обслуговуваннням соціально-догматичних ідей. "Нью-йорккці" вважали, що саме від них залежить розвиток та загалом існування української поезії як естетичного феномену.

Цікавились "нью-йоркці" від сюрреалізму, експресіонізму та усіляких інших "ізмів" до філософських ідей екзистенціалізму, - це все в тогочасній (50 –70 р.р.) Радянській Україні було цілковито заборонене, тут всюди панував псевдо-мистецький стиль "соцреалізм" – спроба створення ідеологічно-заангажованої масової літератури. Трохи згодом, саме в часи найцінніших здобутків нью-йоркців (60-ті р.р.), у нас виникло т. зв. "шістьдесятництво", що зрештою з естетичного та ідеологічного боку було спробою створити "соцреалізм з людським обличчям" – відповідно до модної в пост-сталіністські часи ідеї соціалізму з "людським обличчям". Все ж шестидесятництво залишалось ідеологічною, масовою, з додатком певної міри національної ідеї, поновленою варіацією "соцреалізму", відмінності з яким були швидше політично-естетично-етичними та національними ніж суто естетичними.

Шестидесятництво і нью-йоркці принципово спирались на протилежні основи розуміння суті і функції мистецтва. Для нью-йоркців поезія була елітарною гуманістичною рефлексією індивіда, що цілковито було неприйнятним для адептів соцреалізму та його видозмін.

В історії літератури шестидесятництво лишилось явищем етично-політично-культурним, що використовувало поезію як засіб, а нью-йоркці є явищем поетичного феномену.

Як я вже зазначав Ю.Тарнавський серед нью-йоркців був найрадикальнішим, можна сказати "найправовірнішим" експерементатором у своєму поколінні українського авангардизму.

Споріднене за багатьма векторами в материковій Україні було явище Київської Школи (пост-шістдесятників). Виникнення її в першу чергу пов'язане з естетичним і соціальним нон-конформізмом. В середовищі шестидесятництва, а "кияни" – за віком це "пізні шестидесятники", з'явились митці, для котрих герметизм, елітаризм, що грунтувались на авангардистській поетиці (головно сюрреалізму) та архаїчному фольклорі, що не був засмічений соціально-ієрархічною вульгарною логікою та раціональністю. Саме поезія НЙГ і КШ в поетиці багато в чому перегукувалась, не зважаючи на різні десятиліття найважливіших досягнень (НЙГ – 60ті, КШ – 70ті). Не дивно, що в перебудовчі часи поетичний журнал "Світовид" виник як спільна трибуна НЙГ та КШ (в часи "састою" поезія "киян" мала цілковито нелегальний статус).

Найрадикальнішим поетом серед киян став Станіслав Вишенський, але практично майже всі вони в різний час робили надзвичайно радикальні ухили, навіть відносно поміркований Василь Голобородько напр. у циклі "Синя радість" ставав цілковитим радикальним сюрреалістом-ксперементатором. Михайло Григорів, Іван Семененко експерементували з метафорикою теж надзвичайно цікаво.

Звісно, поетика, методика маніпулювання образом, відмінна у НЙГ і КШ. В ньюйоркців, загально, це екзистенційно-метафорично-метонімічний досвід відірваного від соціуму індивіду, а в киян це радикальна метафорика міфу, легенди, праісторії (давнього минулого) в сюрреальному зіткненні та бутті, хоча напр. Василь Рубан з КШ – цілковитий адепт автологічного сюрреалізму (надзвичайно рідкісної у нас стилістики).

Ці два покоління найцікавіші й найпоетичніші репрезентанти 60 і 70 их р.р. в українській літературі загалом, завдяки естетиці авангардизму – поетизації радикальності відчуття.

Поетична творчість Юрія Тарнавського об'ємна і має два масиви: україномовний і англомовний. Не будемо оцінювати писання англійською (хоча і в авторських перекладах), розглянемо укоаїномовну поезію. Вона має два періоди: до 1970 року і після. З перспективи часу можемо стверджувати, що поезія після 1970 року небула такою оригінально-художньою як до цього. Вона мала численні самоповтори, втрату художнього динамізму тощо.

Без сумніву вершинною є збірка "Без Еспанії" (1966-67р.р.) Вона складається з віршів у прозі пов'язаних між собою темою: подорлож до Іспанії. Зрештою це зовнішній бік. Подорож розклладається на величезну кількість дискретних одиниць: розділів-поезій в прозі у котрих своя фабула (якщо звісно коректно до авангардистського твору вживати поняття фабула). Час перемішаний в уривках-розділах, різна послідовність подорожі. Змішується додатково інші чинники.

Loading...

 
 

Цікаве