WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Лист як складова прояву індивідуальності письменника - Реферат

Лист як складова прояву індивідуальності письменника - Реферат

Лист як складова прояву індивідуальності письменника

Вагома в науковому аспекті проблема вивчення письменницького епістолярію, зокрема другої половини ХХ століття, належить до найменш досліджених, хоча давно привертала увагу науковців. Українська ж культура володіє величезним масивом кореспонденцій, які дають змогу глибше проникнути в світ спілкування непересічних особистостей у листах яких по-особливому розкриваються характери, художньо-естетичні пошуки, глибокий інтелектуалізм і громадянська активність.

У дослідженні епістолярного жанру маємо змогу простежити декілька магістральних ліній: за традицією кореспонденцію письменника трактували переважно як біографічний документ, оскільки справді лист має здатність компенсувати різного роду документальні лакуни, руйнувати стереотипи, верифікувати міфи, свідчити правду про авторів, адресатів, оточення й добу. „Людина та її епоха, найближче оточення, побутовий аспект творчості, професійні зв'язки, неминучі суперечки, симпатії та антипатії, врешті складна еволюція, процес становлення митця проходить перед очима вдумливого читача, який таким чином проникає в цілісний історико-культурний пласт"[29, 5].

Біографічний підхід не виключає можливості критичного аналізу. Навпаки, окремі факти справді допомагають з'ясувати певні моменти складного літературного діалогу, який вели письменники, висвітлити точки зіткнення й розходження між ними. У таких працях творча індивідуальність письменника піддається всебічному аналізу, розкривається єдність особистого й громадського, художнього й публіцистичного, морального й етичного начал.

Іноді кореспонденція стає предметом значно ширшого розуміння як факт історико-літературного значення, адже лист письменника „перебуває в безпосередній близькості до художньої літератури і може іноді перетворюватися в особливий вид художньої творчості, видозмінюючи свої форми відповідно до літературного розвитку, супроводжуючи останній, або ж випереджаючи його жанрові й стильові особливості"[1, 9].

Серед специфічних праць, присвячених вивченню письменницького епістолярію, варто виокремити дослідження Л.Вашків[3], В.Галич[5], В.Гладкого[9], В.Дудка[13], Т.Заболотної[17], М.Коцюбинської[19], В.Кузьменка[21], Л.Курило[23], Ж.Ляхової[24], В.Святовця[33], В.Ткачівського[37] та інших. Новий виток зацікавленості письменницькою спадщиною з „епістолярних шухляд" зумовлений тим, що заборонені раніше й недоступні для вітчизняних дослідників приватні листи стали своєчасними і необхідними для усвідомлення літературних і позалітературних колізій, смислу й значення історії, для формування неупередженого ставлення до минулого на ґрунті достовірних документів. До таких джерел із повним правом можна віднести кореспонденції письменників, які являють собою неабияку мистецьку цінність для української культури.

Дослідження приватних кореспонденцій письменників, що дає змогу в деталях висвітлити багатство духовного світу митця, потребує подальших ненастанних зусиль і пильної уваги з боку істориків та теоретиків літератури. Необхідність теоретичного осмислення змін, що відбулися в межах самого епістолярного жанру другої половини ХХ ст., пов'язаних із динамікою художньої та суспільної свідомості вітчизняної та європейської традицій – донедавна замовчуваних і спотворених явищ літератури, широке й вільне використання мистецького досвіду літератур Заходу після зняття ідеологічного табу, ставить перед дослідниками проблему вивчення письменницького епістолярію з погляду його художнього значення, а також як прояву індивідуальності митця.

Не викликає заперечень той факт, що лист приваблює реципієнта не тільки і не стільки власне інформацією, а радше ідентифікацією авторської особистості. Ще Деметрій Фалерський наголошував на тому, що кожен, хто пише, дає у листі відображення своєї душі [12]. Прагнення до вияву власної індивідуальності покликало свого часу до життя лист-сповідь, метою якого стала потреба авторського катарсису швидше перед самим собою, аніж перед адресатом. Очевидно звідти бере початок твердження, що за листами можна найкраще зрозуміти автора, підсумоване відомою сентенцією Ж.-Ж.Руссо: в листі йдеться не про те, щоб щось повідомити, а щоб висповідатися. Отже, власне письменницькі кореспонденції "розкривають перед нами приховане від усіх єство письменника, оголюючи найпотаємніші сторони його душі і розуму" [28, 4]. Загальний тон приватних листів краще, ніж будь-який інший матеріал, дає нам змогу скласти про письменника , якого ми не знаємо особисто, певне і яскраве уявлення, відчути сутність його особистості, зрозуміти його психічний, внутрішній світ, його світовідчуття і душевний настрій, увійти з ним ніби у безпосереднє, інтимне спілкування. В.Стасов вважає, що „лист є портрет" [36, 12]. Однак, гадаємо, дане твердження вимагає кореляції: лист ідентифікує як особу автора тексту, так і адресата. Унаочнимо нашу тезу таким прикладом. У м. Ніжині в одному зі скверів на високому постаменті встановлено бюст Миколи Гоголя, перший у світі пам'ятник видатному письменнику, відкритий 1888 р. У Ніжині, в Гімназії вищих наук з 1821 по 1828 р. М.Гоголь навчався, звідси вирушив до Петербурга закарбовувати в слові образи своїх земляків, вірою та правдою служити людству. Тож не випадково, що перший пам'ятник письменнику встановлено саме тут, у місті, де пройшли його найкращі юнацькі роки. Скульптор О.Забіла, автор пам'ятника, який також навчався у цій самій гімназії, водночас увічнив у мармурі й самого себе. У складках одягу на погрудді бюста М.Гоголя чітко окреслюється профіль автора з написом „Забіла 1888".

Так само і в письменницьких кореспонденціях читач одночасно бачить як портрет адресанта, так і того, до кого вона безпосередньо звернена.

Досліджуючи жанрову природу листа науковці відзначають що його поетика, жанрова своєрідність, мова й стиль складають враження про автора як особистість, відбивають його духовний образ, тип характеру. У цьому вони спирається на твердження Л.Гінзбург, яка наголошувала на тому, що „образ людини формується самим життям і житейська психологія відкладається слідами листів, щоденників, сповідей та інших людських документів", у яких естетичний елемент присутній з більшою чи меншою мірою неусвідомленості" [7, 12]. Таким чином, епістолярій письменника можна вважати художнім саморозкриттям особистості.

М.Назарук доходить висновку, що листи відбивають і масову, й елітарну художню свідомість, тобто є не просто виявом культури в широкому розумінні, а предметом, що вимагає відповідного словесного оформлення, бо перебуває в площині естетично засвоєного світу, норми як прояву краси [30]. З цим міркуванням можна погодитись за умови, якщо епістолярною формою користувались письменники. Вони, як правило, не могли обмежити себе тільки інформативним змістом, а прагнули, викладаючи думки та різноманітну інформацію, водночас реалізовувати природній хист та набуті філологічні знання. Кожен із них мав можливість у листі зобразити й себе, й адресата, задіявши при цьому найрізноманітніший арсенал художніх засобів та прийомів. Читаємо в листі І.Жиленко до В.Дрозда від 11.06.1964 р. „Не витримала – позичила грошей і купила букет чудесних червоних троянд. Зараз пишу і щохвилини стромляю носа в троянди і дурію з щастя. Та ще Шопен. Та вірші Басьо, які ми з Нілцею читали вчора цілий вечір. Це щось унікальне. І, звісно, свіже, розкішне смеркання за вікном"[ 15, 52].

А ось уривок із листа Гр.Тютюнника до О.Черненко від 26.09.1962 р.: „Вийду на подвір'я – таке ж холодне і яскраве сонце, така ж сиренька і холодна земля, листя біля воріт валочком, павутиння на бур'янах – все таке, як було тоді. І зразу ж спогади, як рій. Я боюсь цих спогадів, боюсь знову пережити ті страждання – і не можу перемогти їх: ними повне серце.

Я бачу і чую, як падають каштани там (на кладовищі, де похований старший брат Григорій – Г.М.), падають струшені вітром і б'ються об тверду землю, дозрілі, червоні. „Як люди, – подумав я тоді. – Дозріли і вмирають". І ще подумав, що вони щасливі, бо вони вмирають, відживши свій вік. А, може, з кленів падає зараз листя, як тоді, розкішне, золоте, до вінка славним. Ось і тепер бачу той листок – пам'ятаєш? – широкий, як хмарка, листок кленовий, який довго кружляв над могилою і так лагідно ліг йому в голови" [35, 15].

Наведені приклади, зокрема, засвідчують, що листи мають ніби два пласти: зовнішній (формальний) власне епістола і внутрішній глибинний, у якому здійснюється творча робота. Це зумовлюється тим, що призначення листа полягає не тільки в тому, щоб лише поінформувати респондента, а й у можливості адресанта висловити свої почуття, або поєднати те й інше. У приватному листуванні письменник почуває себе незалежним і вільним від усіляких жанрових умовностей [27, 78], має змогу сміливіше експериментувати зі словом.


 
 

Цікаве

Загрузка...