WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Модель світу в поезії Ю.Тарнавського - Реферат

Модель світу в поезії Ю.Тарнавського - Реферат

За типом творчої установки ліричного героя в межах сюрреалістичної моделі світу Ю.Тарнавського розрізняються модель-аналог і модель-зразок. У першій ліричний герой свідомо характеризує світ, наголошуючи безсилля власної свідомості щодо них: „що вдіє твоя речовина проти диму, <...>, проти ніг <...>, проти квадратів, <...> проти дощу". Це визначає його як носія інтровертної творчої установки (що ріднить його з ліричним героєм у контексті екзистенціалістської моделі світу, узагальнюючи утвердження свідомих намірів у процесі творення на противагу несвідомим як типологічно важливу рису для моделі-аналога в поетичній творчості Ю.Тарнавського). Натомість для моделі-зразка характерний ліричний герой – носій екстравертного типу творчої установки, що розкриває механізм презентації фантазійно-химерного світу, який народжується шляхом підкорення ліричного героя несвідомим імпульсам. Результатом цього є колажний світ, утворюваний за допомогою поєднання речей і тіл, неживого й живого: „Кров, додати цифри на годиннику, рівняється тиша", „Тиша рівняється папір, додати уста на годиннику".

У структуруванні моделі світу в поезії Ю.Тарнавського часом простежується синкретизм: наприклад, в екзистенціалістській моделі світу наявні алогічні зв'язки між реаліями, елементи гри з ними (окремі вірші циклів і поем „Ось, як я видужую", „Оперене серце", „Фотографії, це квіти", „Ідеальна жінка", „Дорослі вірші", „У ра на") або екзистенціалістично навантажені образи введені митцем у сконструйовану за сюрреалістичними „закономірностями" характеристику дійсності („Поезії про ніщо"). Завдяки цьому в першому випадку знято притаманний екзистенціалістській моделі світу трагічний пафос, оптимізовано екзистенціалістську проблематику; у другому – притлумлюється карнавальна атмосфера сюрреалістичного світу, актуалізуються загальнолюдські (екзистенційні) питання пошуку сенсу життя, глобалізується осягнення ліричним героєм світу і його місця в ньому. Показовим є залучення сюрреалістичної техніки письма для створення екзистенціалістської моделі світу в поемі „Місто київ та ям". Через констативну манеру стилю, яку Ю.Тарнавський використовує переважно для створення сюрреалістичної моделі світу, підкреслено відчуження, акцентовано байдужість, передано приреченість людини у світі потерпати від його відчуження й байдужості.

Для моделювання світу в поетичних творах Юрія Тарнавського характерним є виділення опозицій як засобу структурування моделі світу. Наявність чи відсутність опозицій як підґрунтя моделі світу в її художній реалізації диференціює її різновиди.

Для сюрреалістичної моделі світу в поезіях Ю.Тарнавського уже відзначений синкретизм проявляється і через опозиції. Для презентації ірреального світу характерною є відсутність опозиційних відношень між колажно втіленими, подібними до реальних і химерними, елементами дійсності: („босонога зоря", „босоногий полумінь свічки", „босонога квітка", „розсміяні очі діамантів", „самоцвіт пахучий, як квітка", „світло сонця на землі, як відтята гілляка", „квітка з вузликом на плечі"), що передає рівноцінність усіх фрагментів дійсності, пріоритетність яких, у тому числі й аксіологічну, визначає безсвідоме ліричного героя („зорі відбиті в калюжах блювоти", „блювота зір"). Оскільки Воно (безсвідоме) в поезії Ю.Тарнавського зімітовано – змодельовано раціонально, то заперечення опозицій акцентує увагу читача на світі безсвідомого. У циклах „Поезії про ніщо", „Анкети" і „Нулі й одиниці" домінує образ ірреального світу, світ реалій у них зашифровано максимально.

У віршах циклів „Пополудні в Покіпсі", „Спомини", „Без Еспанії", „Пісні Є-Є", „Вино і ропа", „Зео півонії" світ реалій у сюрреалістичній моделі світу проступає виразніше, що й актуалізує опозиції: „пам'ять голодних післявоєнних днів, у формі непрозорих чоловіків, нападала на мене і видирала з мого тіла куски м'яса, що негайно перетворювалися на великі болючі банкноти" (минуле – теперішнє, духовне – матеріальне, я – вони). Вони розкривають сутність дійсності, що оточує ліричного героя, уможливлюють співвіднесення їх компонентів із складниками вихідної опозиції „мисливець – жертва". Мисливець – світ, що постає насамперед в образі цивілізації, агресивної до людини: наприклад, образи „непрозорих чоловіків", „кусків м'яса", натуралістичні за своєю природою, надають образу пам'яті, що узагальнює світ цивілізації, ознак агресивної дії. Тиснучи, вона (цивілізація) прагне позбавити людину всього, що не покликане на службу соціуму: автор акцентує девальвацію людської духовності – „розмови між двома телефонами, сполучуваними м'ясом". Жертва – людина, у сприйнятті якої фіксується лише загрозливе її внутрішньому світу, що ототожнене із загрозою існуванню: „земля перехиляється, мов лавка", „ґрунт криком сягає мого горла". Відповідно, зміст опозиції „свій" (все природне, органічне в людині і поза нею) – „чужий" (все техногенне і контролююче) є незмінним. Односпрямованість і статичність змістового наповнення опозиції „мисливець-жертва" зумовлюють зорієнтованість створеної Юрієм Тарнавським моделі світу на первісну схему мислення. Отже, емблематичною ознакою сюрреалістичної моделі світу є функціонування опозицій (для моделі-аналога) або їх заперечення (для моделі-зразка), роль опозицій у визначенні сутності сюрреалістичної моделі світу в поезії Ю.Тарнавського є типологічно розрізнювальною.

Ускладнене функціонування опозицій наявне у творах, де розгорнуто еволюцію екзистенціоналістської моделі світу. У циклах „Життя в місті", „Ось, як я видужую" простежується варіативність складових опозиції „мисливець – жертва". Центральний мотив – відчуження – розгортається через образи міста як „в'язниці життя", готелю, суму, болю, імені. Вони активізують позиції „моє-твоє", „я-вони", „свій-чужий", які узагальнені опозицією „мисливець – жертва", відтінюють приреченість людини у світі й інтерпретують її в іпостасі жертви. Змістові зміщення в поезії Ю.Тарнавського є одним із засобів ускладнення функцій опозицій („Дорослі вірші"). Їх розгортання починається з актуалізації відношення „я-вона" як єдності. Відсутність протиставлення пов'язана з темою кохання, що реалізується в буденному житті через шлюб, сім'ю, серцевиною якої є дитя. Проте автор не розгортає цю єдність, а протиставляє нездійсненну гармонію реальному світові, виражаючи зневіру ліричного героя. Опозиція „я-вони" постає як багаторівнева, бо охоплює взаємини ліричного героя з жінкою, з іншими людьми й інших між собою. Особливістю їх розгортання в циклі „Дорослі вірші" є зміна іпостасей вихідної опозиції, яка здійснюється в кілька етапів: 1) „мисливець" – світ цивілізації; „жертва" – ліричний герой, жінка поряд із ним (родина); 2) „мисливець" – світ цивілізації, жінка; „жертва" – ліричний герой-самітник; 3) „мисливець" – світ цивілізації, жінка, ліричний герой – типовий представник агресивної цивілізації; „жертва" – фізичне і, як наслідок, духовне здоров'я людини, навколишній світ, Всесвіт; 4) „мисливець" – ліричний герой, який усвідомив наслідки власних дій (дій людства) і який відчуває потребу покарати винуватців трагедій і катаклізмів; „жертва" – ліричний герой, що постає символом упевненості у незнищеності й непокараності людства.

Внутрішня динаміка вихідної опозиції „мисливець-жертва" визначає еволюцію базисної для екзистенціалістської моделі світу мисленнєвої схеми мислення – від первісної до античної. Поема „У ра на" пропонує модель світу, що повністю ґрунтується на античній схемі мислення. Історичний масив (образи і мотиви) в поемі виступає в іпостасі „мисливець", агресивні дії якого однозначно й одновекторно націлені на людину. Ліричного героя відрізняє від „жертви" зі схеми первісного мислення високий рівень рефлексії й самоаналізу, екзистенціалістської відповідальності за долю людства. Відповідно, статус „жертви" він посідає символічно – рекурсія первісної схеми мислення здійснена через глобалізацію складових останньої і представлена у вигляді античної. Отже, осмислення художньої моделі світу дозволяє визначити мистецькі орієнтири поета й панорамно висвітлює складну й неоднозначну поетичну спадщину Ю.Тарнавського.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Барт Р. Від твору до тексту // Антологія світової літературно-критичної думки ХХст. 2-е вид., доповнене. За ред.М.Зубрицької. – Львів: Літопис. – 2002. – С. 491-496.

  2. Зборовська Н. Психоаналіз і літературознавство: Посібник. – К.: Академвидав, 2003. – 392с.

  3. Зубрицька М. Передмова // Антологія світової літературно-критичної думки ХХст. 2-е вид., доповнене. За ред.М.Зубрицької. – Львів: Літопис. – 2002. – С.15-31.

  4. Кочур Г. Друге відлуння: Переклади / Авт.передм. М. Новикова. – К.: Дніпро, 1991. – 558с.

  5. Неруда П. Избранные произведения: В 2 т. – Т.1. – М.: Худож. лит., 1958. – 495с.

  6. Тарнавський Ю. Без нічого. – К.: Дніпро, 1991. – 185с.

  7. Тарнавський Ю. Їх немає. Поезії 1970-1999. – К.: Родовід, 1999. – 428с.

Loading...

 
 

Цікаве