WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Модель світу в поезії Ю.Тарнавського - Реферат

Модель світу в поезії Ю.Тарнавського - Реферат

Мотиви пошуку ліричним героєм сенсу життя (гармонії) та відчуження людини світом домінують у віршах циклів „Життя в місті", „Ідеальна жінка", „Фотографії, це квіти", „Ось, як я видужую", „Врослі вірші", „Дорослі вірші", поемах „Оперене серце", „У ра на", „Місто київ та ям". Акцентовані почуття болю, незадоволення існуванням, екстрапольовані на осмислення теми смерті – фатуму, що трансформує сенс життя людини, послуговуються створенню Ю.Тарнавським моделі світу як аналога реальності.

Важливим у характеристиці модерністичної моделі світу в поезії Ю.Тарнавського є ракурс презентації світу в його дії на людину, що визначається функцією ліричного героя у вираженні авторського світобачення. У зв'язку з цим виокреслюється й психологічний тип ліричного героя. Його позиція в обставинах дійсності в структурі екзистенціалістської моделі світу в поезії Ю.Тарнавського є активно інтровертивною: увага ліричного героя до світу виявляється через ознаки глибокої й постійної рефлексії стосовно світу та його занурення у власні переживання. Це у свою чергу дає підстави виділити й тип творчої установки ліричного героя, оскільки він постає як співавтор митця у створенні моделі світу. Його статус у моделюванні світу вмотивований виразом його світобачення, ставлення до дійсності, і може бути спроектований як інтровертний тип творчої установки, адже світ у контексті його екзистенціалістської моделі є, як наголошено вище, втілення цілеспрямованої (свідомої) рефлексії ліричного героя, який усвідомлено наголошує особистий ракурс світобачення. В аспекті негативного ставлення ліричного героя Ю.Тарнавського до об'єкта (світу) вибудовується модель світу, аналогічного дійсності, тобто модель-аналог. Визначені позиція ліричного героя в межах світу як інтровертивна й тип його творчої установки у виявленні змісту моделі світу (інтровертний) доповнюють критерії ідентифікації варіантів модерністичної моделі світу в поетичній творчості Ю.Тарнавського в заданих екзистенціалізмом концептуальних параметрах.

У творах циклів „Пополудні в Покіпсі", „Спомини", „Без Еспанії", „Пісні Є-Є", „Анкети", „Поезії про ніщо", „Вино і ропа", „Нулі й одиниці", „Зео півонії" створено сюрреалістичну модель світу. Світ, презентований у ній, неоднозначний: з одного боку, автор витворює світ ірреального, ірраціонального, з іншого, характеристики реального світу (в різних циклах в різний спосіб й різною мірою) також присутні в ньому.

Ірреальний світ у поезіях Ю.Тарнавського утворює модель-зразок, сповнений алогічних зв'язків, фантастичний, часом химерний, вибудований за спонтанною „логікою" асоціативного мислення ліричного героя: „Меблі в кімнаті є рядами вікон, що виглядають на жовтий двір твоєї шкіри", „колонія, кожна клітина, / вирощує брунатні овочі, поморщені трупи, що не мають смаку". Означення „зразок" у такому контексті не тотожнє ідеальному, хоча й включає його. Світ безсвідомого, в який прагне зануритися ліричний герой Юрія Тарнавського, охоплює образи, проблеми, явища цілком реальні для людини: і позитивні („щасливі коханці", літо, тендітність зелені), і негативні (могили, самогубство, війни, хвороби, похорон). Відповідно в моделі-зразку не ігнорується емоційно неприйнятне для людини. Світ у ній презентований колажно. Колаж для моделі-зразка в поезії Ю.Тарнавського є визначним в організації і моделі світу, її складників, і художніх засобів (епітетів, порівнянь, метафор; часто із залученням неестетичних, натуралістичних деталей), вжитих для їх зображення. Зразковою з концептуальної позиції сюрреалістів є така модель світу, що завдяки відсутності заборон, ціннісних пріоритетів, пропонує, стверджує, акцентує те, значущість чого людина визначає сама. У Ю.Тарнавського до колажної картини дійсності введено образи предметів, природи, космічні й урбаністичні – пілюлі, телефону, гробів, трупів, зотлілого паперу, задухи пилу, м'яса, краєвиду, води (моря, ріки), домівок, готелю, а також сну або образів зі сну.

Реальний світ зображений як агресивний по відношенню до людини, сповнений тиску й заборон, що продукують культура й цивілізація („неділі, придавлені кубами міста", „мене меле машина з бетону й дерева"). Осмислюючи агресивність світу як реальність і, відповідно, художньо творячи модель-аналог, Ю.Тарнавський вплітає її в тканину моделі-зразка. У такому випадку очевидний зв'язок із екзистенціалістською моделлю світу, що цілком закономірно: розвиваючись в одну культурно-історичну добу, сюрреалізм й екзистенціалізм – кожний своїм способом – намагалися дати відповіді на одні й ті ж питання, осягнути однакові проблеми. Проте сюрреалістичне світобачення у взаємодії людини і світу наголошує негативне сприйняття так званих „контрольних механізмів культури" („Я сиджу / перед стіною, / що дуже нагадує / моє обличчя", серце „у формі автомобільованих коліс, і мостів, і субіт"), дію останньої зінтерпретовано як підпорядкування людини, що здійснюється шляхом підкорення особистісного. Агресія світу до людини в такому контексті постає хоча й химернішою за сприйняттям, але буквальнішою за змістом: вона націлена на конкретний об'єкт – неповторне в людині, значуще лише для неї („із-під підлог свідомості худі щури сумління / вилазять гризти черстві буханці душ").

У сюрреалістичній моделі світу в поезії Ю.Тарнавського ступінь проникнення моделі-аналога (тобто деталей реального світу) в модель-зразок (тобто в ірреальний світ) є різною. Вона визначається панорамністю розгорнення мотиву агресії (риса моделі-аналога) і сновидних, химерних або фантазійних образів (риси моделі-зразка). Така синкретичність структури моделі світу простежується у віршах циклів „Пополудні в Покіпсі", „Спомини", „Без Еспанії", „Пісні Є-Є", „Вино і ропа", „Зео півонії". Наголошення фантазійного сприйняття – один із головних прийомів моделювання світу в циклах „Анкети", „Поезії про ніщо" й „Нулі й одиниці".

Характер моделювання світу зумовлює своєрідність засобів художньої виразності. У створенні моделі-зразка світу особливу роль відіграють метафора, порівняння, авторські неологізми сюрреалістичного змісту. Саме вони сприяють художньому виявленню спонтанності, колажності, алогічності, що є ознаками ірреального світу. Суперечності реального світу, що також презентовані в моделі-зразку, закодовані. Їхнє розшифрування здійснюється на асоціативному рівні й має більш суб'єктивний, порівняно з висловленими прямо, характер.

Статусу індексу (структуралістський термін – позначає скеровуючу роль образу в поглибленні смислів твору) в системі моделювання дійсності в поезії Ю.Тарнавського надано й образу жінки. Її іпостасі одновимірні в межах моделі-аналога у творах з концептуальним підґрунтям як екзистенціалізму („ми розійдемось: / ти у смерть! / а я у смерть!", „твої очі / бачили / сталеву зброю"), так і сюрреалізму („жінка кладе срібну пілюлю / на телефона хтивий язик!"). У світі реалій (для екзистенціалістської моделі світу й для сюрреалістичної моделі-аналога) її образ інтерпретується як агресивний і ототожнюється зі світом (її очі – „дві петлі на шибениці"). Зміна його змісту на позитивний (вона – поза агресією) представляє недосяжний ідеал, що здатний протистояти тиску світу („стіни / в кімнаті / порозсувалися / й не стулюються / через красу твого білого / обличчя"). Через свою недосяжність він є парадоксальним у світі, сповненому відчуження (екзистенціалістська модель світу: „Забув / вже навіть / смуток / за тобою. / Пусто, / як після / похоронів / власної / душі!") або тиску й руйнуючої агресії (сюрреалістична модель світу: „вилиці й очі дівчини, їжджені мурашками", „кладовища, що має форму жіночого тіла, в якому приховані трупи мого кохання").

Модель-зразок, що Ю.Тарнавський вибудовує в ракурсі сюрреалістичного світосприйняття, уможливлює настроєво гармонійну інтерпретацію образу жінки, характеристики якої перебирає на себе і світ навколо („мої пальці, / що шукають / своєї батьківщини / в твоїх устах"). Відповідно, образ жінки постає особливою іпостассю світу, що наголошує його важливі для ліричного героя риси.

Своєрідним у поезії Ю.Тарнавського є і образ часу. Його потрактування модерністичне й підпорядковане художньому осягненню проблеми буття, його сенсу: „думка / пронизує мій мозок, / чи моє життя, / бува, / не пропало так, / як цей пополудень". У межах екзистенціалістської й сюрреалістичної моделей світу він диференціюється через наголошення болісного переживання минущості, скінченності життя („в моїх устах / смак часу, / як смертельної отрути", „Нам призначено навіки жувати це гірко-солодке тіло ротом часу" – для екзистенціалістської моделі світу) або акцентуванням фантазійного („Час зім'ятим аркушем паперу кволо корчився біля моєї ноги, кинений там сердитою жменею годинника" – для сюрреалістичної).

Носієм диференціюючої функції в розрізненні моделі-зразка (світу фантазійного) й моделі-аналога (світу реального) в межах сюрреалістичної моделі світу в поезії Ю.Тарнавського є ліричний герой у його ставленні до світу й ролі у творенні моделі світу. У поезіях сюрреалістично навантажених ліричний герой пасивний – його увага до реального світу констатуюча, що зафіксовано й у назвах віршів („Склянка не може випасти з руки", „Птах не сидить на гілці", „Камінь не зникає в просторі", „Не закривається рот", „Фотоапарат не ловить", „Дехто не хоче вмерти" з циклу „Поезії про ніщо"). Проте він не байдужий до нього, бо повсякчас фіксує фрагменти дійсності. Незадоволення світом реалій не заперечує того факту, що психічна енергія ліричного героя спрямована на зовні („суходол з архітектурою, спустошеною їжею і святом", „собор з бруду та позлітки"), що дозволяє інтерпретувати його як екстраверта. Ліричний герой у сюрреалістичній моделі світу реалізує свій інтерес до довкілля через прагнення його підмінити, нехай навіть віртуально, на світ ірреальний: він відчуває себе у світі „за центр, круги якого, як хвилі <...> розходилися по всесвіті й охоплювали всю минулу, й майбутню і тогочасну красу цього світу". Ю.Тарнавський наголошує потребу такої заміни через акцентування невідворотної й скеровуючої ролі несвідомого в житті людини: „молоде подружжя сидить <..> дивляться безпорадно <..>, знаючи, що ніколи не вдіють нічого проти великих, чорних дір у собі".

Loading...

 
 

Цікаве