WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Модель світу в поезії Ю.Тарнавського - Реферат

Модель світу в поезії Ю.Тарнавського - Реферат

Модель світу в поезії Ю.Тарнавського

Аналіз художньої моделі світу у творах Юрія Тарнавського систематизує вивчення естетико-поетикальних засад його творчості загалом, адже саме модель світу сфокусовує в собі характер співвіднесення авторського світобачення, розуміння митцем ідеалу й реалій світу. Вона є результатом суб'єктивного (авторського) сприйняття дійсності, впорядкованого й образно зреалізованого в художньому творі. Поезія Ю.Тарнавського за характером художнього моделювання дійсності вписується в рамки модернізму, що відзначають, досліджуючи його поезію, О.Астаф'єв, Ю.Барабаш, А.Бондаренко, Т.Гундорова, А.Дністровий, Н.Зборовська, М.Ільницький, І.Котик, Р.Лиша, В.Моринець, М.Москаленко, Т.Остапчук, С.Павличко, М.Ревакович, Т.Салига, М.Чубінська. Суб'єктивне начало в художньому осмисленні світу, у його відтворенні й співвіднесеності людини й дійсності в поетичній творчості цього митця, де узагальнений образ людини ототожнено з типом ліричного героя, виявляє сутність вибудованої в ній моделі світу (людина з її складним внутрішнім світом та природа і (чи) соціум як середовище існування людини). Такий аспект поетичної спадщини Ю.Тарнавського предметом окремого дослідження ще не був; вивчення художньої моделі світу уможливлює системний аналіз художнього матеріалу.

Індивідуально-авторська модель світу в поезії Ю.Тарнавського є складною, подекуди синкретичною. Її природа випливає із сутності типу творчості поета, який визначається дослідниками неоднозначно. Світоглядний рівень письменника за його творами, як правило, визначають як екзистенціалістський. Що ж до оцінки поетикального їх рівня, то думки літературознавців різні: ними відзначені у творчості Ю.Тарнавського риси сюрреалістичної поетики, елементи кубізму, конструктивізму, постмодернізму. Такий діапазон оцінок естетико-поетикального рівня митця зумовлений свободою інтерпретацій, закладеною в будь-якім тексті [, 21] – носії потенційної багатозначності (Р.Барт) [, 492], і таким же характером тлумачень (у тому числі й у кількісному їх проявленні), що, за твердженням автора, визначить для себе читач. Осмислення основних тенденцій дають можливість сформулювати особливості моделі світу творчості в цілому.

У поезії Ю.Тарнавського домінуючими є два різновиди моделі світу – екзистенціалістська й сюрреалістична.

Екзистенціалістська модель світу сфокусовує в собі відчуття відчужуючого, байдужого світу, домінантною іпостассю якого є образ цивілізації. Її ознаки – „бетоновий кулак", „похилі / хрести / вікна", „порожня хата", „в залізобетоннім / садку", передають відчуття пригніченості, замкнутості простору й часу, тиску. Деталі „бетоновий кулак", хрест, означення „порожній" акцентують винищення живого (природного) й актуалізують образ смерті, що репрезентує вмирання людського начала. Його тотальність зумовлює поширення цих ознак і на образ природи, що теж постає відчуженою („плоске небо", що „сліпне"), позбавленою життя („висохлі ріки доріг", „холодне волосся вітрів"). Означення природи як однієї з іпостасей світу – „плоске", „сліпне", „висохлі", „холодне", „заслабло" – акцентує загрозу існуванню людини в умовах цивілізації, адже наголошує відсутність прихистку. Характеристики зовнішності людей, спостережені оком ліричного героя („люди / з частково нікельованими / обличчями"), абсолютизують відчуження, яке веде до знищення людського й у людських взаєминах. Природа й цивілізація – невід'ємні складові людського існування створюють сукупний образ життя – „будинку, / повного пустих кімнат" – життя у світі фатально байдужому до людини: „...стіни, плиткою пам'яттю, / не пригадають нашої присутності", „Надворі світ був розкиданий, мов одяг по кімнаті". Агресія і байдужість постають у поезії Юрія Тарнавського емблемами сучасності: „гурт людей, / вони збилися / довкола чогось, / чимсь теж занепокоєні, / кричать, / махають руками, / в декого в руках / палиці, / вимахують ними, / б'ють щось / на землі <..>лежить тіло, / голе, / традиційне, золотисте <..> люди б'ють його, / палицями". Характеристики світу Ю.Тарнавський висловлює прямо або послуговується епітетами, порівняннями, метафорами. Домінуюче відчуття самотньої людини у відчужуючому світі – біль. Останній в особистісному аспекті (повторюваний неодноразово через образ сліз) розгорнутий у всій творчості поета, а в його соціумному контексті домінує в поемі „У ра на". Розвиток мотивів болю, самоти, відчуження зумовлені дійсністю й буттям людини в ній і є основою індивідуально-авторської моделі світу екзистенціалістського змісту.

Значущою диференціюючою рисою індивідуально-авторської моделі світу Ю.Тарнавського, вибудованої на екзистенціалістських концептуальних засадах, є інтерпретація тиску на людину, адже ця категорія визначає світ модерністичних творів у цілому. Критерієм екзистенціалістської моделі світу у віршах циклів Ю.Тарнавського є втілення ідеї ігнорування світом особистісного, його байдужості до особистих проблем людини. Людина відчуває себе загубленою („не розумію", „наче заблукав", „залишився сам"), самотньою й, відповідно, приреченою. Переживання ліричним героєм скінченності власного життя є рубіконом для нього в осягненні дійсності: „як сумно вмирати, / думаючи про життя", „смак часу, / як смертельної отрути". Образ смерті є наскрізним у багатьох поезіях Юрія Тарнавського. В осягненні ліричним героєм сутності світу і власного життя в ньому образ смерті стає настроєвою домінантою. Це зближує поета з авторами, які на довгі роки стали для нього незаперечними авторитетами і чия творчість визначала його мистецькі орієнтири. Серед них Пабло Неруда, Т.Еліот.

Ліричний герой Пабло Неруди не може й не хоче сприймати власну скінченність, запитуючи, чи надовго людина вмирає, не розуміючи, що значить „назавжди" („І все ж – скільки?", цикл „Ніщо – майже все") [, 61]. Назва вірша підкреслює довічну актуальність цього питання і його болючість. Т.С.Еліот, творчість якого визначає мотив неприйняття цивілізації, відчуття трагічності життя, осмислюючи тему смерті, утверджує взаємозв'язок людини з людиною, акцентує значущість кожної миті, кожного враження:

...людський рід

Не зможе знести нічого, що надто реальне,

Час минулий і час майбутній,

Що могло бути, й що було,

Має один кінець, теперішній завше.

Ідея продовження життя кожної людини втілюється в асоціативно актуалізованому образі пам'яті. Сенс буття поет убачає у цінності кожної миті існування:

...В нерухомому пункті рухливого світу.

Ані тілесним, ані безтілесним.

Ні від, ні до. В нерухомому пункті, де триває танець.

Ані безрух, ні рух. Не кажіть мені, що це постійність,

Затримка чи просування, де стрічаються минуле й майбутнє,

Неспадання й піднесення. Якби не нерухомість,

Не було б танцю, а є ж самий танець.

(„Берн Нортон") [, 62]

Осмислення ліричним героєм буття й смерті акцентує в поезії Ю.Тарнавського межову ситуацію, в осягненні екзистенціалістського змісту якої кульмінаційним є означення дієвої активності ліричного героя, який еволюціонує від споглядальності до активності (поема „Оперене серце" та цикл „Ідеальна жінка"). Як межова ситуація трактується усвідомлення ліричним героєм його скінченності, унікальності і закинутості („я пригадав собі, / що мене було пхнуто / з цямрини / криниці / моїх уст, / щоб я потонув / у житті"). Межова ситуація спонукає ліричного героя активізуватись, тобто актуалізує екзистенціалістську категорію вибору, що сприймається як вияв самодисципліни, що і є джерелом активної й свідомої дії („Ось, як я видужую").

Вибір ліричного героя пов'язаний із пошуком гармонії. Мотив пошуку гармонії в поезіях Ю.Тарнавського поєднується з мотивами кохання й подолання відчуження. При цьому мотив подолання екзистенціалістського відчуження зінтерпретовано через мотив повернення додому і є однією із смислових домінант індивідуально-авторської моделі світу. У зв'язку з ним актуалізується вияв українськості як суттєвої її ознаки. В інтерпретації Ю.Тарнавського мотив повернення набуває масштабності – „аж на той світ", де затисненість людини оточенням („мовчазний, / зігнутий, / горбатий", „родич без родини", „один з нас") „завжди присутня", є „тінню під ногами". Він розгортається через образи, традиційні для української літератури: родини, жінки, Батьківщини, які у Тарнавського неоднозначні за змістом і настроєвими координатами. Вони є факторами „подолання" відчуження, що демонструє вихідна модель. Активізуючи й прямо, й асоціативно традиційні для українського читача дуальні єдності (жінка - берегиня, родина - затишок, Батьківщина - ненька), вони визначають напрям трансформації моделі світу від позанаціональної (вона презентує ключові аспекти екзистенціалістського осягнення дійсності) до національно зорієнтованої (тобто української, яка гіпотетично здатна подолати руйнівне відчуження). Ліричний герой Юрія Тарнавського здатний подолати відчуження як справжній представник епохи раціоцентризму [, 25-26], проте він виявляється подоланим подіями, що за своєю силою і некерованою спонтанністю є поза раціо (так поет тлумачить наголошувані ним історичні моменти). У такому ракурсі вжиті автором ознаки українськості є антитетичними до остаточного змісту моделі світу (викривленого українського), що пов'язано із наскрізною у його творчості загальнолюдською проблематикою й цілісністю та універсальністю концептуально екзистенціалістської моделі світу.

Викривлений український світ у поезіях Ю.Тарнавського відзначається національним, спроектованим на загальнолюдське, виродженням, знеціненням; наслідки відчуження набувають масштабів планетарних катастроф. У зв'язку з розгортанням мотиву подолання відчуження можна виділити два типи індивідуально-авторської моделі світу в них (світ позанаціональний і викривлений український), які відзначаються своєрідністю образів родини, Батьківщини, характеристик жінки. Перший представлено у віршах циклів „Життя в місті", „Ось, як я видужую", „Ідеальна жінка", „Фотографії, це квіти", „Врослі вірші", „особистих" віршах з циклу „Дорослі вірші" й поемі „Оперене серце"; другий – „політичними" віршами з циклу „Дорослі вірші" й поемою „У ра на".

Loading...

 
 

Цікаве