WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Дитячий сміховий фольклор (на прикладі дитячих анекдотів) - Реферат

Дитячий сміховий фольклор (на прикладі дитячих анекдотів) - Реферат

Діти охоче й психологічно тонко у анекдотах про тварин пародіюють сценки із сімейного життя: „Черв'ячок запитує у мами-черв'ячихи: „Мамо, а де тато?" А мама каже: „Тато дуже зайнятий. Він зрання вже на рибалці"[2]. Об'єктом пародії стають і звичайні щоденні побутові ситуації: „Їде заєць з ведмедем у трамваї. Заєць, як правило, „зайцем". Раптом – перевіряють білети. Заєць запанікував і до ведмедя: „Заховай мене куди-небудь. Я маленький, точно за пазуху поміщуся". Заховав його ведмідь, аж тут підходить контролер й запитує білетик. Ведмідь свій проїзний показує. А контролер: „А що за пазухою?" Ведмідь з розмаху б'є себе по грудях й каже: „Та це ж фото мого найкращого друга!"[2]

Дуже часто дитячий анекдот зображує своїх персонажів так, що вони порушують етичні правила. Ці порушення також є джерелом багатьох смішних ситуацій: „Семеро козенят б'ють вовка і він кличе на допомогу. Козенята ще дужче б'ють і кажуть: „Мовчи, козел!" Або: „Пливе Дід Мазай із зайцями у човні. Раптом один Заєць хапає у Мазая рушницю і каже: „А ну, Діду, греби у Швейцарію!"[2] Майже кожен текст анекдоту показує нові сторони його героїв, нові їх обличчя, як внутрішні, так і зовнішні. Тому ствердно можна казати, що кожна мініатюра це – втілення певних якостей персонажів. Саме те, що герої постійно мінливі, не передбачувані, зрештою, несподівані, дозволяє казати про абсолютне їх перевтілення в анекдотичні образи. Взагалі в дитячих анекдотах пародія створює антисвіт, герої якого, як писав, видатний дослідник літератури та фольклору Д. Ліхачов несподівані у своїх вчинках[7]. А ще за анекдотичним правилом персонажі - завжди смішні та дивні, що відповідає меті пародії - створити неупорядкований антисвіт, світ безглуздий та без системи. До речі, на ідеї невідповідності, безглуздості й засновується багато теорій комічного.

Обов'язково дитячий анекдот відтворює особливості у поведінці героїв-тварин: „Сидять ведмідь, заєць, вовк та лисиця й грають в карти. Ведмідь попереджує: „Хто буде дурити, той отримає по рудій морді!"[2]

Дитячому мисленню у „тваринному" анекдоті властива метафоричність, асоціативність: „Зустрічаються носоріг та слон. Носоріг: „Як справи, пилосос?" Слон: „Нормально, дирокол!"[2]

До речі, анекдоти про слонів, які у зарубіжній фольклористиці виділені в окремий цикл й отримали назву „elephant joke cycle", тобто „цикл анекдотів про слонів", відомі ще з 60-х років минулого століття. Їх почали розповідати американські старшокласники та студенти коледжів. Дослідники зарахували „elephant joke cycle" до дитячої творчості, наголошуючи про „особливий тип дитячого гумору"[3, 120]. Американські зразки мають форму загадки з обов'язковою абсурдною відповіддю, яка і викликає комічний ефект: Навіщо слони лазять на дерева? Щоб ґвалтувати білок. Або: Як можна здогадатися, що слон ходив у ваш туалет? Неможливо злити.[3, 126-127] Російська дослідниця А. С. Архіпова у статті „Анекдот в зарубежных исследованиях XX века. Терминологические замечания" (http://www.ruthenia.ru/folklore/arhipova1.htm) пише, що саме структура таких текстів створює проблеми щодо їх жанрової класифікації. Тому багато вчених схильні бачити у нихне анекдоти, а гумористичні загадки. Проте американський професор антропології та фольклору А. Дандес підкреслює, що цикл про слонів являє собою чудернацький перевернутий світ і називає такі тексти анекдотами і „явним випадком дитячої нісенітниці"[3, 120]. В американських анекдотах слони можуть і лазити по деревах, і робити різні акробатичні трюки (плигати з дерев, залазити в холодильник або в авто, літати тощо).

Взагалі Дандес висловив цікаву гіпотезу, котра пояснює виникнення і розповсюдження анекдотів, включаючи й твори про слонів. Теорія американського вченого ґрунтується на роботі Фройда, яка тлумачить існування та поширення анекдотів тим, що вони відображають прихований зміст, який не дозволяє людині висловити внутрішній цензор, тобто superego (понад-я). А ось реакція сміху полегшує висловити цей прихований зміст і захиститися від негативних емоцій.

А. Дандес, розглядаючи анекдоти про слонів як приклад дитячої безглуздості, дурниці, підкреслює регресивну природу дотепності як різновиду комічного. Відповідно комічне – регресивний спосіб досягти тимчасового відчуття вивільнення від суперего або від суспільних обмежень. Смішне, дотепне повертає до дитинства й допомагає відкинути логічне мислення. Вчений каже, що у світі дитинства багато що дозволено. А тому за анекдотами оповідач свідомо ховається за „маскою дитини", щоб висловити свою агресію, яка через таку „маску" сприймається несерйозно. „Анекдот – необразлива агресія", котра не шкодить, проте забезпечує оповідачу тимчасовий виграш його ego[3, 122].У дитинстві, вважає вчений, людина впевнена у собі, в оточуючому світі. Тому потреба тікати у світ дитинства, де нема цензорів, виникає тоді, коли з'являється необхідність у відчутті безпеки, соціальній комфортності. А для того, щоб звільнитися від психологічного гніту, потрібно уявити реальність у зміненій, невпізнаній формі, яку часто і використовують діти.

Тексти про слонів, почуті від українських дітей, здебільшого відповідають визначенню анекдоту як короткої усної смішної розповіді про вигадані події з несподіваним дотепним закінченням: Онук дивується: „Бабусю, бабусю? А чому у тебе такі великі очі?" А бабуся й відповідає: „Це щоб тебе краще бачити?" Онук далі: „А чому у тебе такі великі вуха?" Бабця: „Щоб тебе краще чути?" А хлопчик все цікавиться: „А чому у тебе такий великий ніс?" Бабця не витримує: „Ми ж слони, онучку!"[2] Проте треба зауважити, що структура загадки-відповіді не є характерною для українських текстів, які розповідали діти, хоча інколи й зустрічається: „Що станеться, якщо схрестити слона та кенгуру? Великі ями по всій Австралії."[2]

Мовознавці О. Я. Шмельова й О. Д. Шмельов, досліджуючи анекдот, називають його „особливим мовним жанром" й доповнюють, що у ньому „діють постійні персонажі, відомі носіям... мови"[18, 20]. Очевидно, можна говорити й про анекдотичний цикл на тему слонів у виконанні українських школярів (так само як, наприклад, цикл анекдотів про бабу Ягу або Вовочку тощо). До речі, Алан Дандес акцентував на тому, що анекдоти стають популярні й широко розповсюджені саме у формі циклів.

Аналіз образів-тварин, які функціонують в дитячих анекдотах, дозволяє зробити такі висновки. Серед запозичених персонажів-тварин в дитячих анекдотах популярними є Вовк, Ведмідь, Заєць, Лисиця, які часто діють не окремо, а в компанії. Анекдот переміщує героїв-тварин у незвичні для них обставини, а відтак вони набувають нових рис, змінивши і свої функції, і риси характеру. Властивості, характерні заняття, звички цих персонажів відповідають анекдотичним вимогам: вони незвичайні та смішні.

Література

1. Богданов И. Опыт классификации современного русскоязычного анекдота // Народная культура Сибири: Материалы VIII научно-практического семинара Сибирского регионального вузовского центра по фольклору. – Омск, 1999. – 268 с. 2. Власний архів Клокун Т. 3. Дандес А. Фольклор: семиотика и/или психоанализ: Сб. ст. – М., 2003. – 279 с. 4. Карасев И. Пародия в современном анекдоте // Народная культура Сибири: Материалы IX научно-практического семинара Сибирского регионального вузовского центра по фольклору. – Омск, 2000. – 232 с. 5. Карасев Л. Парадокс о смехе // Философский альманах. – М., 1990. 6. Лесин В., Пулинець О. Словник літературознавчих термінів. – К., 1971. – 486 с. 7. Лихачев Д.Бунт „кромешного мира" // Семиотика и художественное творчество. – М., 1977. 8. Любимова Т. Комическое, его виды и жанры. – М., 1990. – 64 с. 9. Мелетинский Е. Сказка-анекдот в системе фольклорных жанров // Учебный материал по теории литературы: Жанры словесного текста: Анекдот. – Таллин, 1989. 10. Морозов А. Пародия как литературный жанр // Русская литература. – 1960. №1. 11. Народознавчі аспекти фольклору, мови та літератури Придніпров'я / К. Фролова. Вступ. – Д., 1995. 12. Новий тлумачний словник української мови у трьох томах / Укладачі: Яременко В., Сліпушко О. – К., 2003. – Т. 1. – 926 с. 13. Пропп В. Проблемы комизма и смеха. – М., 1976. 14. Словарь української мови / Упорядкував Б. Грінченко: В чотирьох томах. – К., 1997. – Т. 3. – 506 с. 15. Трыкова О. Детский фольклор. Страшилки, анекдоты „садистские стишки". – Ярославль, 1998. – 144 с. 16. Федоренко Д. Первоцвіт диво слова: Малі розповідні жанри дитячого фольклору в етнопедагогіці України. – К., 1997. 17. Щепанская Т. Смеховой мир тусовки и проблема оформления групповых границ // Школьный быт и фольклор: В2-х частях. Ч. 1. – Таллин, 1992. 18. Шмелева Е., Шмелев А. Русский анекдот: Текст и речевой жанр. – М., 2002. – 144 с.

Loading...

 
 

Цікаве