WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Схід / Захід і Україна в художній прозі Вапліте - Реферат

Схід / Захід і Україна в художній прозі Вапліте - Реферат

Українці, які невдоволені військом греків і французів і зневажають їх здрібнілість, тепличність, зманіженість, все ж захоплюються професіоналізмом ворога, військовою майстерністю, вправністю й поклоняються йому. Чи не тому в наступному розділі роману Остюк опиняється в Парижі, щоб за океаном знайти сильні почуття й пристрасті, нову красу, нову естетику, почерпнути духовну енергію і потім надати її дивовижній і засадничій для майбутнього історичного циклу культурі Азії.

Йдеться не тільки про усталення себе у європейському просторі, але й про засвоєння принципово інакшого. Дискусійною є думка про те, що "Європа в образі Парижа бере реванш над своїм переможцем" [10, 31], хоча б тому, що в авторському тексті йдеться не стільки про конкретну тогочасну культурно-господарську й історичну категорію, скільки про поняття Європи як суми знань, набутих багатьма інтелектами протягом всієї історії, тобто категорію психологічну. Перебування Остюка в Європі, на нашу думку, символізує період духовної підзарядки героя, накопичення потенціалу нової віри. Так, Париж, цей бажаний "інший", став для українського маршала "приємною оазою" [8, 265]; тут "чуже" набуває ознак привабливості. Але, разом з тим, герой усвідомлює оманливість цього світу, тому не випадково, споглядачи місто, Остюк чує, що воно рокоче "навкруги, як далеке завмираюче божевілля" [8, 265]. Отже, не техніку матерії, а техніку духу потрібно перейняти у Європи.

Західна цивілізація в художньому дискурсі Яновського позначена ресентиментом, задоволенням-і-протестом водночас. Європа (конкретніше – Париж) в образі жінки викликає в душі Остюка не лише захоплення, але й жах та співчуття. Лоретта, яку він пристрасно покохав, відкриває для українського маршала Європу. Назавжди в пам'яті Остюка залишаться ті архітектурні, історичні й культурні пам'ятки Парижа, з якими познайомила його ця жінка, а в душі – почуття заслуженої поваги до Західної Європи. Лоретта показала йому грандіозну цивілізацію й відкрила перед ним неосяжні перспективи.

Однак серед розкоші убрань французьких жінок, серед шику європейських кафе та серед "пристрасного безуму" джазу Остюк відчував внутрішню порожнечу фаустівської цивілізації. Захід втратив сили, які здатні спородити нових людей. Лоретта не може народити дитину, бо краса парижанки "мертва і неплідна". Її "гаркава, граціозна мова не покладеться в дитячі уста, бо діти тисячами котяться з брудних каналізаційних труб дном мутної Сени" [8, 274]. Й Остюк робить висновок, що "підсвідомо хотіти загибелі може тільки нація, яка кінчає історичну путь" [8, 274].

Такому Заходу протиставляється в авторському тексті власне українська філософія, на тлі "присмерковості" Європи вияскравлюється власна інакшість, тобто виокремлюється національна специфіка, яка має романтичний характер. "Присмеркові" класичної Європи (Франції) протиставляється український Ренесанс та ідея вітаїзму. Українська жінка-мати, представлена архетипною фігурою Великої Матері-України, – таку антитезу західній старій культурі подає Яновський.

Прикметно, що Остюк, попри всю симпатію до Європи, підкреслено свідомий власного українського кореня, тож він виокремлює на її тлі власну інакшість. Звідси і висновок героя про те, що зовсім іншою є "його країна – країна тільки матерів", де "печальна матір вирощує дітей, годує молоком і колише безліччю добрих мелодій. Та на старість немає кому її годувати – пішли сини в найми і соромляться матерніх пісень. Остюк пригадав своє жіноцтво – його доля була – терпіння. З народження до смерті працювати в полі і вдома. Молитися й плакати, класти життям за дітей, ледве розцвівши – бути вже безіменною річчю – таку жінку мав маршалів народ" [8, 269-270]. Рядки тексту присвячені в цілому сумним роздумам над долею українського жіноцтва, матері народу бездержавного, позбавленої вдячних дітей, приреченої на несправедливе забуття. Це історичне прокляття, що тривалий час тяжіє над Україною. Тому природнім видається бажання Остюка також почути з уст українських жінок "прекрасну вимову багатозвучних слів, завмерти від їхнього мелодійного сміху – і потім піти на неймовірні тортури, у скажену роботу, до осяйних високостей" [8, 270]. Герой усвідомлює значимість чужого для повернення до свого "я".

Як бачимо, автор творить образ Великої Матері-України, що завжди повертає собі своїх синів. Узагальнений образ матері в Юрія Яновського і страждальний, і, разом із тим, активний. Мати в авторському дискурсі – основа роду, джерело духовності й моралі.

Східна парадигма у прозі "романтиків вітаїзму" конкретизується й пов'язується в межах дихотомії Схід / Захід з ідеєю пробудження життєвої сили, ентелехії, що інспірує подолання зовнішнього і внутрішнього рабства й зумовлює перспективи нової цивілізації. Західна ж збігається з парадигмою "присмерку" Європи, викликає переживання краху цивілізації, що стався через непоправний знос у ній усіх духовних змістів і цінностей.

Отже, ваплітяни, сублімувавши автентичні риси європоцентричної природи модерної української культури, художньо втілили у словесно-образному мистецтві 20-х років минулого століття генетичний код оновленої України. Вони вірили в цивілізаційний поступ і тому конкретний національний світ, конкретні реалії свого часу розглядали як перехідний етап на шляху до великого (майбутнього) азіатського ренесансу. Сьогодні проблема Схід / Захід і Україна є так само актуальною, як і століття тому. Сучасники мають дати самостійну відповідь на рівні критичного самоосмислення щодо реальної природи своєї культури та рішучого вибору своїх геокультурних векторів.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Рікер Поль. Історія та істина / Пер. з фр. В.Й. Шовкуна. – К.: Видавничий дім "Км Акалемія", Університетське видавництво "Пульсари", 2001. – 396 с.

  2. Білецький О.І. Проза взагалі й наша проза 1925 року // БілецькийО.І. Літературно-критичні статті. К.: Дніпро, 1990. – С. 51 – 90.

  3. Безхутрий Ю. М. Хвильовий: проблеми інтерпретації/ Худож.-оформлювач Б. П. Бублик. – Харків: Фоліо, 2003. – 495 с.

  4. Хвильовий М. Твори: У 2 т. – К.: Дніпро, 1990. – Т. 1. Далі, посилаючись на це видання, у тексті вказуватимем том і сторінку.

  5. Дніпровський І. Яблуневий полон: Вибрані твори / Упоряд, передм. М. Наєнка. – К.: Дніпро, 1985. – 359 с.

  6. Коломієць Лада. Етичний феномен "громадської людини" Миколи Хвильового: образ Фауста як символ українського відродження//Молода нація: Альманах. –К., 1996. – С. 31-40.

  7. Яновська Тамара. До біографії Ю.І. Яновського // Лист у вічність. Спогади про Юрія Яновського. – К.: Дніпро, 1980.– С. 72–82.

  8. Яновський Ю. Твори: В 5-ти т. – К.: Дніпро, 1983. – Т.2. – 424 с.

  9. Андрусів С. М. Модус національної ідентичності: Львівський текст 30-х років ХХ ст. Монографія. – Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2000, Тернопіль: Джура, 2000. – 340 с.

  10. Чумаченко О. Український "кіплінгіанець" Ю. Яновський (Перспективи модернізму в Чотирьох шаблях) // Слово і час. – 1998. –№3. – С. 28–31.

Loading...

 
 

Цікаве