WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Схід / Захід і Україна в художній прозі Вапліте - Реферат

Схід / Захід і Україна в художній прозі Вапліте - Реферат

Алюзійний спектр метатексту художньої прози ваплітян напрочуд різноплановий і нерідко "виконує роль топографічного покажчика на межі свого та чужого, інтимного й соціального просторів, власного тіла й зовнішнього світу, біографії та літературної фікції" [45, 137]. Особливо приваблює українських митців дискурс майбутнього азіатського ренесансу, візія поступу до нової цивілізації.

Про художні тексти прозаїків ВАПЛІТЕ (Ю. Яновського, А. Любченка, Гео Шкурупія, О. Досвітнього та ін.) можна говорити як про найбільш знакові "євразійські" тексти української літератури минулого століття. І тут важливу інтонаційну та семіотворчу роль виконує образ степу, опорний в концептуалізації історичної долі України. Семантика цього просторового образу вирізняється винятково широким діапазоном: від традиційно-фольклорного та літературного до власного поетичного образного змісту та асоціацій.

У метатексті художньої прози ваплітян степ завжди перебуває в епіцентрі – то як елемент українського ландшафту, то як віталістична сила, то як рух, а то як синтез усіх трьох чинників. Характерно, що письменники трансформують цей образ в одному семантичному ракурсі, зв'язуючи його в кінцевому підсумку з Україною. Простір степу є своєрідною сферою, що виступає вмістилищем історичної пам'яті, медіатором між небом і землею, відтворювальним первнем, сакральним простором, пов'язаним із духовністю.

Трактування мотиву степу як ентелехії виявляє себе і в творчості Яновського, що намагався, за його ж словами, в художньому дискурсі "подати просторий степ, у степу – любов до життя, відчуття об'ємної круглоти землі" [7, 74]. Ця тема неодноразово актуалізується у прозі митця і степ постає як живий організм, як персоніфікований, одухотворений простір, набуває рис безмежності, духовної абсолютності. "І степом можна йти безвісти і лягти на землю, прикласти вухо до землі – то тільки вмій прислухатися – шумить і гомонить, а коли лягти горілиць і вдивитися у глибоке небо, де пливуть хмарки на синьому повітрі, тоді здається, що сам летиш у небі, одірвавшись від землі, розсуваєш руками хмари, ростеш під синім повітрям, і, вернувшись на землю, бачиш – скільки живих друзів у тебе в степу" [8, 337].

Палка профетична віра в ідею азіатського ренесансу та духовне відродження України інспірує в художньому дискурсі прози ваплітян кардинальне перекодування образу степу. Якщо подивитися на його семантику у контексті євразійському, то побачимо, що тут Степ – не лише елемент літературного "пейзажу", але й Велике Перехрестя східних і західних культур. Прикладом тому можуть слугувати твори М. Йогансена, О. Досвітнього, М. Хвильового, І. Сенченка. Скажімо, полісемантичність художнього тексту Ю. Яновського "Чотири шаблі" виводить його за межі оповіді про часи громадянської війни. Твір містить у собі ознаки онтологічні, естетично-філософські.

Важливим для інтерпретації одного із семантичних планів загальної концепції тексту є мотив, пов'язаний зі степом. Його безмежжя розпросторюється від моря до тайги, до Північної Монголії. Степ – Україна, що виросла з небуття, із простору. Тут зустрічаються Схід і Захід. Це міфологізований простір, в якому розгортаються події світового значення. Військові дії греків, французів, українців у степу викликають алюзію Новітнього Великого пересування азійсько-європейських народів, Відродження і Сотворіння Світу. Степ – поле бою під Успенівкою, де зіштовхуються дві великі сили: "Схід" (українські повстанці) і "Захід" (французький десант). У цій битві вирішується не лише доля України, але й майбутнє світу. Перемогу здобувають партизанські загони, яким удалося скинути французький десант у море. "Я переміг переможців світу! – говорить ватажок стихійного руху Шахай. – Європа першого сорту сіла на кораблі і пливе від наших берегів! Європа другого сорту переходить у цю хвилину кордон, і моя славна кавалерія на чолі з маршалом Остюком – топить їх у ріці" [8, 220].

Художньому тексту притаманна гра на рівні ідей. Автор розглядає, переосмислює різні парадигми: комуністичну, націоналістичну, шпенглерівську про "загибель цивілізації" та хвильовістську про азіатський ренесанс.

В авторському дискурсі мотив степу пов'язаний, як бачимо, з опозицією старого й нового світу. Тут Схід зустрічається із Заходом, щоб у його очах краще побачити себе. Ці дві культури не лише пізнають одна одну, але й утворюють і поступово формують візерунок спільної культури людства. Картина грандіозного поєдинку між командиром українських повстанців й лейтенантом французької кінноти, що відбувається у степу після заходу сонця при нічному світлі, викликає алюзії міфічного Світового Поєдинку. "Удар Остюкової шаблі ледве не зніс французької голови. Та лейтенант був неабиякий фехтувальник. Він жалкував тільки, що пішов в атаку з парадною шаблею – з блискучою нікельованою нікчемою, котрою тільки й можна пишатися й брязкати в мирнім житті та на маневрах. Лейтенант злякався гарту кубанського клинка. У руці Остюка була невеличка шабелька з чорним ефесом, незавидна й скромна, але вона врубувалася навіть у залізо, не пощербившися. Лейтенант, зустрівшися з цим хижим варваром, мав надію засліпити його блиском парадного клинка, – Остюк же, не задумуючись, рубав своїм клиночком куди попало, бо знав, що вірна його подруга перерубає все на світі. Від смерті лейтенант врятувався тим, що умів фехтувати. Одбивши перший наскок Остюка, француз хитро оборонявся, вибираючи хвилину та зручну позицію для раптового випаду. Оточуючи двох командирів колом, билися солдати" [8, 211]. Символіко-міфологічні елементи надають текстові філософської глибини, онтологічного, буттєвого змісту. Автор підводить читача до думки про те, що Європа знаходиться під впливом "третього стану", а тому неминучий її "присмерк". Зауважимо, що бій у художньому тексті починається перед "заходом сонця" і продовжується при "світлі вечірньому", а завершується перед ранком, коли розвиднюється нове "світло зі Сходу".

Власне Схід у художньому тексті конкретизується як Азія – брудна, неписьменна, не обжита ще етносом дика, неструктурована територія. Вона – підкреслено матеріальна: тайга з потужним економічним потенціалом, Золотий Ручай, багатий на золотий пісок, що завжди вабить до себе шукачів золота. Серед людей, які здійснюють спробу опанувати цей дикий край, присутні й українці – Марченко, Наталка, а згодом прибуває сюди з Європи й Остюк. Вони належать до відважних "громадян тайги", які не звикли "журитися або віддаватися горю ... Мужність – могутнє слово! Це міць тіла й сила розуму; геройство терпіння й слабкість людяності; жорстокість і жалість; це ясний погляд певного себе представника роду" [8, 290].

Тайга в художньому тексті із простору-місця перетворюється на простір-знак, символ майбутнього. Із цим максимально далеким (східним) від України пунктом в авторському дискурсі пов'язуються нові, надзвичайні й очікувані зміни. Так, через сакралізацію простору тайги – землі, що її потом і кров'ю, працею і надією "космізують" українці, "відбувається сакралізація-обживання усього етнопростору, бо просторова модель етнічного світу становить певний континуум, окреслений і прокреслений траєкторіями доль окремих людей і окремих родин упродовж усієї історії їх взаємин із землею-годувальницею, найвагомішим аргументом людської й етнічної (національної) ідентичності" [9, 208].

Таким чином Ю. Яновський намагається художньо реалізувати ідею месіанської ролі України. У результаті революції Схід отримав потужний поштовх до розвитку. Нечуваний розквіт східних країн: Монголії, Китаю, Індії та ін. обов'язково буде, але в далекому майбутньому. Наразі, в швидкому часі, азіатський ренесанс закономірно гряде саме в Україні, адже вона покликана згуртувати сили Сходу на ґрунті духовного відродження. По суті, в авторському тексті обігрується теза Хвильового про те, що "... ми, азіатські конквістадори є, хоч як це й дивно, перш за все "західники", навчені нести світло з Азії, орієнтуючись на грандіозні досягнення Європи минулого" [ІІ, 619].

За допомогою аналогій європейської культури Ю. Яновський прирівнює національно-визвольні змагання 20-х років минулого століття до відомих сторінок італійської та французької історій. Митець залучає значну кількість імен, які були знаковими для Заходу. Так, Марченко в авторській інтерпретації виявляє себе новітнім маршалом Бернадотом, який "поки що не князь Понтекорво і не кронпринц Швеції, але він має всі дані для цього" [8, 218]; Остюк, що "вже сім років не скидає військової одежі" [8, 218], оволодіває військовою майстерністю; Галат нагадує 29-літнього генерала Французької "революції Лазаря Гош", який "дорівнювався лише Наполеону військовим генієм" [8, 219], тощо.

Образ України художньо моделюється як гармонійне синтезування Заходу і Сходу. Старий світ у художньому тексті – це стара, віджила, "присмеркова" Європа, тоді як світ новий зароджується на українській землі, серед широчіні "безкраїх степів". У такому контексті "старе" дістає амбівалентну оцінку: це досвід, професіоналізм, вироблена, виплекана культура, мистецька традиція і, разом із тим, це порожнеча, втома, вичерпаність сил. "Нове" ж пов'язується з усім "українським", що характеризується як позитивне, бажане. Міць, здорова віталістична сила, потужна енергія – прикметні риси партизанського війська Шахая. Однак ставлення до "нового", як і до "старого", знов-таки підкреслено амбівалентне. Молодій силі (українським повстанцям) бракує досвідченості, розсудливості, дисциплінованості, організованості. Командири українського війська, що у творі представлені Шахаєм, Остюком, Галатом, Марченком ототожнюються з культурою, культурою приборкання, опанування простору, а народні маси – із некерованим, не міряним людською працею, вільним, зухвалим у своїй непідвладності і непередбачуваності відкритим простором – степом. Щоб мобілізувати села для оборони Успенівки, Марченко заохочує людей, обіцяючи їм "цистерну спирту" та французького "барахла повні вагони". Таким в авторському тексті зображується сьогодні, що символізує перехідний стан, характерний для нестабільних епох. "Ні на чиєму боці ще не почувалося переваги. Сміливість, хитрість і одчайдушність не в силі були подолати такої сили французів. А французькі солдати вже почували втому, хотіли кави і пригадували, що вони, власне, б'ються проти революційного народу, за реакцію" [8, 214].

Loading...

 
 

Цікаве