WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Пізнання художнього твору - Реферат

Пізнання художнього твору - Реферат

Пізнання художнього твору

Педагогіка вищої школи радянського часу, в основу якої було покладено принцип нівелювання особистості, передбачала вивчення гуманітарних дисциплін за схемою: "лекція – підручник – конспектування основної і додаткової літератури". І те, що повідомлялося на лекції, і матеріал підручника чи рекомендованих джерел мало чим відрізнялися, бо, як правило, історичні, суспільні процеси, окремі факти, явища, постаті тлумачилися однозначно. Навчально-виховний процес був невід'ємним від ідеології, спрямованої на формування в підростаючого покоління догматичного способу мислення.

Вивчення курсу історії української літератури починалося не з читання художніх текстів, що є першою і головною сходинкою пізнання твору, а з лекцій, на яких викладач подавав своє бачення тієї чи іншої теми, художнього твору. Усталеним було переконання, що практичні (семінарські) не повинні випереджати лекції, які є ніби своєрідним "дозволом" на підготовку до занять, на яких і відбувається перевірка, як засвоїв студент матеріал лекції, тих джерел, які необхідно було законспектувати, і дуже часто текст художнього твору, який слід було прочитати ще до того, як лектор про нього вестиме мову, залишався осторонь. Відповіді зазвичай ілюструвалися не читанням тексту, а його переказуванням. Такий підхід до вивчення літератури зберігається і понині.

Таким чином, процес пізнання художнього твору є викривленим, оскільки має місце педагогічний "диктат", який починається з нав'язування лектором своєї чи чужої думки. І добре, коли викладач викличе інтерес до читання твору і він буде прочитаний. У цілому ж при такому підході вивчення літератури зазнає деформації, бо "фізичний предмет можна пізнати тільки тоді, коли починати пізнавальний процес від чуттєвого спостерігання за предметом"1.

Оскільки пізнавання літературного твору починається у процесі читання його, то вивчення літератури за схемами: "лектор – текст – підручник", "лектор – підручник – текст" або й "лектор – підручник" (без читання тексту) є не лише нераціональним, а й вкрай шкідливим, бо не сприяє формуванню продуктивного мислення і, таким чином, майбутнім учителям-словесникам не прищеплюються професійні навички, зокрема, творчий підхід до аналізу художнього твору, вміння організувати якнайоптимальніше вивчення його на уроці. Додамо, що пошук індивідуально-диференційованого підходу до вивчення літератури гальмується нині й різного роду методичними посібниками, розробками конспектів уроків, які заполонили періодичні видання (ними користуються й студенти). Така навчально-методична література, у якій подаються готові "рецепти", здебільшого примітивні, паралізує думку, не змушує вчителя чи студента-практиканта шукати свої підходи до підготовки й проведення того чи іншого уроку. Останнім часом друкуються навіть перекази текстів художніх творів. У цілому більшість порад, рекомендацій, що стосуються проблем шкільного курсу літератури та методики її викладання – це не що інше, як художня самодіяльність, яка заважає виокремити щось вартісне й корисне. Особлива небезпека виникає тоді, коли словесник не навчений самостійно мислити, не вміє проникати в текст і його тлумачити, не може на уроці забезпечити аналіз твору з урахуванням вікових, розумових особливостей учнів, їх морального й естетичного розвитку. Як викладач літератури у педагогічному університеті, так і вчитель-словесник покликані глибоко усвідомлювати, що "кожен реципієнт, сприймаючи твір, несе у собі певну конкретну ситуацію, почасти зумовлену сприйнятливість, певну культурну детермінанту, смаки, уподобання, власні упередження, так що розуміння первинної форми відбувається згідно з індивідуальною детермінованістю"2.

Цілком очевидним є факт, що назріла потреба нової моделі вивчення літератури як у вищих, так і в середніх навчальних закладах. Вимога нової концепції літературної освіти диктується також й інтеграцією освіти України в європейську.

Нині в педагогічних університетах читається "Історія української літератури та літературної критики" (раніше це були два окремі курси). На нашу думку, доцільно було б з навчальних годин, відведених на цей курс, виділити години на курс, який би читався паралельно і на заняттях якого майбутні вчителі-словесники набували б навичок аналізу літературного твору. Таким чином, пропонується викладати два курси:

1) Історія української літератури та літературної критики;

2) Українська література. Проблеми аналізу (назва умовна).

Навчальні години, які за навчальним планом відводяться на курс "Історія української літератури та літературної критики", слід розподілити приблизно так: 40 % – на курс за такою ж назвою, а 60 % – на курс "Українська література. Проблеми аналізу", в якому б настановно-оглядові та підсумкові лекції займали біля 20 % годин, а на практичні, індивідуальні заняття та самостійну роботу відводилася б решта навчальних годин.

Оскільки курс "Українська література. Проблеми аналізу" пропонується викладати протягом чотирьох курсів і, як уже відзначалося, одночасно з курсом "Історія української літератури та літературної критики", то під час знайомства з літературним процесом того чи іншого періоду для аналізу слід відбирати мінімум творів, які повинні бути прочитані до практичних занять, на яких студент-філолог зможе знайти відповіді на запитання, які виникли у нього під час читання, під керівництвом викладача набуватиме "досвіду твору", у ході пізнання його помітними будуть прогалини, які знову і знову відсилатимуть студентів до твору3.

Аксіомою є твердження, що літературний твір може існувати в стількох варіантах, скільки на його долю випало прочитань. У цілому ж, за В. Ізером, він має два полюси – художній та естетичний: "художній стосується тексту, створеного автором, а естетичний – указує на його реалізацію, яку здійснює читач"4. Оскільки для аналізу слід відбирати кращі твори, то герменевтичні принципи вивчення їх виробляли б у майбутніх учителів-словесників як естетичні смаки, так і професійні навички.

У процесі аналізу викладач залучає до тлумачення проблематики художнього твору, явного і прихованого смислів, архетипів, символів тощо. Оскільки твір "є тим, на що скеровані наші акти свідомості, що намагаються схопити, у що цілять чи промахуються..."5, то, зрозуміло, розумова діяльність студентів спрямовується на естетичну функцію твору, яка, як уже зазначалося, може бути реалізована тільки читачем. Таким чином, без прочитання твору до аналізу на практичних чи семінарських заняттях є зайвими будь-які намагання осмислити його, скласти своє бачення, а отже, марною працею є лекції, які випереджають прочитання того чи іншого твору. Коли студент слухає лекцію, у якій ідеться про твір, якого він не читав, його уява малює зовсім інший твір, текст якого насправді не існує. Чи можна вести мову про продуктивність такого заняття, навіть якщо лекція буде вибудувана проблемно, а лектор постійно вдаватиметься до ілюстрації тексту? Без прочитання твору, переконував Р. Інґарден, "безпредметними є будь-які здійснені акти мислення й дослідження, що мали би стосуватися твору"6.

Loading...

 
 

Цікаве