WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Поетика поеми Олександра Стешенка „Марія” - Реферат

Поетика поеми Олександра Стешенка „Марія” - Реферат

Над болями випаленого суцвіття

Єдині надії на тебе, жаго відродження,

Що пройшла крізь пекельність

П'яти вулканічних вибухів –

Від червневого сорок першого

До травневого сорок п'ятого [5, 108].

Із сьомого розділу видно, як це буде нелегко. Узагальнено підкреслено:

Дули вітри сухі і наскрізь прозорі.

Кричали дерева і опускались ниць,

Сухо дзвякали об порепану землю зорі

І в дзьобах застрявали переляканих птиць [5, 108].

Головна думка його: якщо жінки не можуть родити, то „хоч ниви повинні!".

Восьмий розділ про те, як:

На обрії грозово небо пахло,

Вклонялося найпершими дощами.

І довгими, і куцими ночами

На тихім серці гострі рани чахли [5, 109].

Завершальним акордом звучать слова автора:

Маріє, моя мати, прокляни

Годину ту із сонцем та без крихти! [5, 109]

Дев'ятий розділ найкоротший. У ньому йдеться про перші повоєнні роки, про час, коли „червоні зорі поверталися до домівок":

І плакали, і сміялися

У кожнім селі Ярославни

По причині по тій,

Що Івани з війною впоралися [5, 109].

Десятий розділ – це відступ від хронологічного розвитку подій. Написано його у фольклорному стилі:

Ходив явір одноногий

Від порога до порога [5, 110]

Одинадцятий розділ – звернення до Марії: „Розкажи Маріє, моїм одноліткам чубатим". У ньому прохання розповісти про чекання коханого „до ранку на призьбі", такого чекання, що аж „у відрах вода висихає", про ненависть до війни і радість, „коли добрий Іван твій у сни зарубцьовані прийде":

Та врешті-решт автор стверджує:

Не розказуй, Маріє!

Бо у цьому немає потреби –

Зрозуміло і так –

Подивись в чоловічі лиця [5, 111].

У дванадцятому розділі, як і в тринадцятому, йдеться про „вічну радість – Спрагу вдовольняти!" [5, 111].

У чотирнадцятому стверджується ідея повноти життя, оновлення всього:

Оживали слова,

Просиналися

І цвіли.

Оживав і Дніпро [5, 112].

* * *

Виростали соняшники головасті

І, півнів вишиваних

Прасуючи, гріли.

І співали півні понад вікнами:

– Здрастуй, Маріє!

Здрастуй, Маріє! [5, 112].

Органічним складником поеми О.Стешенка стало моделювання художнього хронотопу, естетичним підґрунтям якого виявилось архаїко-міфологічне мислення, підсвідомо репродуковане на структуру поезії. Циклічний хронотоп образного світу автора – це віддзеркалення міфопоетичних уявлень етносу і вияв у тексті архетипічного субстрату первісних космологічних поглядів, за яким періодична повторюваність була одним із законів організації буття. Смерть у поемі О.Стешенка не несе заперечувальної знаковості. Це необхідний момент життя, момент перетворення, але разом з тим показано, що війна порушувала циклічний колообіг – обривала життя завчасно.

Найважливішою у поемі є семантика поля. Складна символіка цього образу пов'язана на всіх рівнях із символікою жіночого начала, або Великої Матері. Ідея панхронізму, яскраво втілена О.Стешенком у поемі, виявляється співзвучною бароковому просторовому осмисленню часу в постійній зміні минулого і сучасного планів, у введенні ліричного героя у простір історичної події. Тут застосовано погляд автора з „висоти вічності". У поемі зведено нанівець звичайний героїко-патріотичний пафос. Перед вічністю всі рівні. Слава як категорія життя й соціальної свідомості виявляється малозначущою в часовій перспективі, поет вважає, що життя нічим не можна замінити.

У центрі художнього світу автора в поемі „Марія" стоїть архетипний образ жінки-матері, що єднає навколо себе родину (уже лише дітей, бо війна забрала чоловіка, їх батька) і персоніфікує коло життєвого укладу хліборобської сім'ї (зі знаком мінус, бо й хліб не родить, усе винищено). Бо саме мати першою дізнається про те, що спочатку був біль, а не слово.

Важливим компонентом художньої системи О.Стешенка є колір. Він допомагає краще орієнтуватися в оточуючому світі, пізнавати його закономірності, розрізняти речі, предмети, емоційно сприймати події. „Колір скеровує увагу до проблем зв'язку різних естетичних емоцій. Ще античні філософи співвідносили колір зі звуком, а французькі символісти бачили спільне між словом, кольором і звуком" [1, 282].

Колір – одна з важливих характеристик предмета, адже саме він надає речам і явищам індивідуальності та неповторності. Змістовні колірні характеристики реалізують свій потенціал у тісному зв'язку з композицією, простором та іншими елементами художньої форми. Вживання кольорової гами українськими письменниками саме в такій якості не випадкове, бо це вроджений естетизм, властивий українській ментальності. Л.Федорчук зауважує: „...реконструкція картин світу митця передбачає аналіз її кольорової гами. Колір матеріалізує картину світу, унаочнює її. Розмаїття або мінімізація барв, чіткість форм або їх розмитість несуть багатющу інформацію про її творця" [6, 58].

Н.Сологуб, аналізуючи прозові твори Олеся Гончара, узагальнює: „Колористика у творах будь-якого письменника є одним з елементів його ідіостилю і світобачення. Назви кольорів у художньому творі – частина естетики художнього цілого, вони мають смислову значимість, викликають широке коло асоціацій" [4, 60].

У поемі О.Стешенка „Марія" знайшли відтворення різноманітні можливості функціонування кольорової палітри, але основна – класична: чорно-біло-червона – з переважанням останньої („бурі чорні", „в чорнім листі", „чорну шкіру", „на білім тлі", „червоні зорі", „червоні ... народжуються дівчата", „казали черешні червоністю", „казали червоно", червоним голосом їй казали хати й подвір'я", „червоні стрічки" тощо).

Поема постала на архетипному образі Вічності, завдяки якому поет, самоусвідомлюючись, відкриває і перед читачем можливість вирішувати, усвідомлювати, якого горя війна завдала людству і передусім – Жінці, Матері. У кількісно невеликій палітрі (окрім уже означених кольорів, це – сизий, срібний, сивий, синій, зелений, жовтий: „сизим полум'ям", сивим лебедем", „срібних коників срібний дзвін", „зеленими стеблами", „синьокрилі сади", „жовті чола в зелень звисали дзвонами") О.Стешенко висловлює всі грані душі героїні – Марії – від патетично високих переживань до фізичних та інтимних почуттів. Червоний колір служить у поемі „Марія" відтворенню жахливих кривавих подій і їх наслідків. Червоний є і метафоризацією кохання – почуття, яким сповнене серце Марії до Івана, що не повернувся з війни. Це і своєрідне християнське переосмислення кольору як символу страждань Христа, пролитої ним на Голгофі крові.

О.Стешенко згустками свого емоційного слова-кольору привертає увагу читача до найголовнішого в творі, збуджує конкретно-чуттєву образну уяву, закликаючи і до власного сприйняття і поцінування подій та явищ.

Композиційно більша половина поеми спрямована на ствердження думки: відсутній оптимізм від материнськості як нормативної стабільної сили людського життя. Автор стверджує: війна – це узагальнена надчасова національна драма, алогізм і протиприродність війни відчутні протягом усього твору.

У поемі „Марія" відчувається майстерність О.Стешенка у володінні словом. Автор прагне до психологічного зображення, і це йому вдається за рахунок гармонійного і доцільного поєднання засобів художньої мови. Психологізм досягається ще і завдяки тому, що поету близьке те, про що він пише. Всі проблеми він пропускає через власне серце. Поет явив світові Україну, розіп'яту на хресті ще однієї великої національної трагедії.

Література

  1. Колір // Українська радянська енциклопедія. В 10 т. – Т. 5. – К.: Головна редакція української радянської енциклопедії, 1980. – С. 282.

  2. Рекубрацький А. Уже минуло й сорок днів // Запорізька правда. – 2001. – 19 березня. – С. 1.

  3. Сімович О. „Ім'я роковане Марія"... // Дивослово. – 1999. – № 1. – С.13 – 14.

  4. Сологуб Н. Мовний світ Олеся Гончара. – К.: Наукова думка, 1991. – 140 с.

  5. Стешенко О. На березі думок. Вибране. Поезії. – Запоріжжя: Хортиця, 1999. – 115 с.

  6. Федорчук Л. Простір і колір як категорія художнього світу Григорія Сковороди // Слово і час. – 2000. – № 5. – С. 55 – 59.

Loading...

 
 

Цікаве