WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Поетика поеми Олександра Стешенка „Марія” - Реферат

Поетика поеми Олександра Стешенка „Марія” - Реферат

Поетика поеми Олександра Стешенка „Марія"

Художній світ Олександра Стешенка – це світ по той бік дзеркала, світ, немовби вивернутий назовні, світ, пропущений крізь призму уявлення, але завжди він зберігає в собі суть реального: характерні ознаки часу, риси побутового устрою життя.

Поетичний доробок О.Стешенка – це збірки „Є така любов" (1962), „Літо в долонях" (1965), „Громовий острів" (1972), публікації в газетах і журналах, ювілейна „Вибране. На березі думок" (1999). На окремі були відгуки, рецензії, з'являлись ювілейні статті. Переважно писали письменники (В.Лісняк, Г.Лютий, І.Пуппо, П.Ребро, А.Рекубрацький та ін.), зрідка – літературознавці (О.Моторний, Є.Прісовський). На сьогодні, на жаль, відсутнє синтезоване дослідження творчості письменника, який „був філігранним поетом з природженим абсолютним слухом до рідної мови" [2, 1].

Окремо у доробку О.Стешенка стоїть поема „Марія", яка не знайшла належного поцінування в критиці. За епіграф до неї взято слова М.Рильського з поеми „Жага":

О радість –

Жагу вдовольняти!

Цим словом можна означити головну думку твору. Автор недаремно дав своїй ліричній героїні „ім'я роковане Марія". Ім'я це означене і в назві, яка є ключем до розкриття ідейно-тематичного змісту поеми.

Марія – центральний гуманістичний символ поеми. Це Марія - Божа, вселюдська і водночас реальна мати. Для втілення цього образу поет використовує прийом полістилістичної мовної характеристики, яка об'єднує пафосну патетику:

І стояла Марія жінкою і землею,

На окрайцевий полудень обіпершись [5, 112]);

буденну психологічну характеристику:

Маріє, моя мати, прокляни

Годину ту із сонцем та без крихти [5, 109]);

проникливу ліричну інтонацію:

Розкажи, Маріє, моїм одноліткам чубатим,

Розкажи про чекання та про тривоги,

Як виходиш щоночі до Грушівки аж стрічати

Цілісіньких -

Безруких,

Безоких

Безногих [5, 110].

Один із секретів художньої майстерності поета полягає в тому, що він не просто фіксує словом „шматок дійсності", а опосередковано його пов'язує з низкою образних уявлень, що, у свою чергу, асоціативно між собою співвіднесені.

Ім'я Марія в поемі О.Стешенка набуває і символічного значення. До секретів художнього слова належать художні засоби, серед яких важливим є символ. О.Сімович зауважує: „Символ завжди пов'язаний із таємницею, для наближення до якої не досить одного прочитаного твору, за кожним символом, особливо традиційним, упродовж віків закріплюється сталий комплекс асоціацій, що притаманний слову і разом з ним „переходить" у новий текст [3, 13].

Значення символу визначається передусім не стільки за рахунок формування переносного значення, скільки завдяки фоновим знанням читача, асоціаціям, пов'язаним із предметом чи явищем, що слово називає. На прикладі ономастичного символу Марія можна виявити, яку функцію отримує поняття.

Марія – ім'я, що з прийняттям християнства стало традиційним в українській культурі, проте вживання його в літературі й фольклорі пов'язане з асоціаціями, що викликає у свідомості читача Мати Божа, біблійні відомості про яку є передумовою розвитку семантичних змін слова, покладених в основу утворення символу.

Актуалізація символічного в слові, як правило, відбувається під впливом текстового оточення, завдяки використанню лексичних елементів лише позитивного смислу, утвердженню символічного значення як самостійного. Навколо такого слова з'являються нові слова у вигляді стійких сполучень. Символ, таким чином, починає розвивати певні синонімічні ряди, що, у свою чергу, викликають нові асоціації та узагальнення [3, 13].

Символізації Імені сприяють також народні уявлення, пов'язані з Марією як Матір'ю Божою. Діва Марія у східних слов'ян – це передусім „мати", „покровителька", „заступниця". З іменем Марія безпосередньо пов'язані також слова Богородиця, Божа Мати.

Марія як символ ніби виходить за межі конкретного і стає узагальненим поняттям. Адже власні імена лексичного значення в мові не мають, а виконують лише називну функцію. Використання такого слова-імені із символічним значенням пов'язане з тим, що воно набуває певного лексико-семантичного наповнення і має здатність поповнювати синонімічні ряди за рахунок загальних назв.

У Біблійній енциклопедії знаходимо перекази про те, що після смерті „пречисте тіло її (було) взято на небо, щоб бути Преблагословенною заступницею за весь світ, особливо за вірних, тих, що моляться їй і прикликають її на допомогу собі".

Вшанування Марії як Матері людей іде від Євангельських читань, коли Ісус Христос проголосив покровительство Марії над усім християнським світом в особі Йоана: „Жено, це син твій! – сину, це мати твоя" передає учневі Йоанові Свою матір й нам за Матір, а в Його особі й нам за Матір" („Хресна дорога").

Семантика номінації Марія викликає асоціації типу „сила", „материнська любов", „покровителька" й у вузькому значенні виступає як особистий символ „Покрова цілого народу" (зокрема українців).

У Т.Шевченка Марія, як і Христос, втілює ідеальну спільність (материнський лад), мучеництво на найвищому рівні. Це виявляється в тому, що Марія, з одного боку „Пречистая, Святая Мати, пренепорочная, Всесвятая Мати, Великая в женах, праведная", а з другого, – „сердечна матір, Кроткая Марія, безталаная". Компонент „світла, чиста" виявляється і при порівнянні „мов зоря тая". Ім'я Марія функціонує потенційно і замінюється постаттю матері, втілюючи риси звичайної жінки. І водночас Марія – це образ, із яким, поєднує свою матір не один літературний герой (наприклад, герої новел „Марія" В.Стефаника, „Я (Романтика)" М.Хвильового, роману „Марія" У.Самчука.

Ім'я Марії у поемі О.Стешенка символізує і Україну, бо через образ матері Марії проглядається жіноча доля всієї України:

А землі хотілося зеленими стеблами

Чорну шкіру свою обезкровлену проколоти,

І стояли жінки серед світу колонами,

І стояли жінки безробітними серед степу.

Не кричали вони, а мовчали -

немов кричали:

- коли ми не народжуєм –

то хоч ниви повинні!..

І стояла Марія, ніби в чомусь і справді винна,

В печалі [5, 108].

Композиційно поема складається із 14 розділів. Спочатку це звернення сина до матері:

Мамо, покличте батька

Снідати чи обідати,

Бо потім з могили братської

Не прийде він нас провідати [5, 103].

Другий розділ – від автора. У ньому містко у художньо-переконливій формі нещадно дано відповідь на цю пропозицію:

Іван не прийде, не перейде

Через калинові мости,

Де сад навіки перестиг

І пахне попелом – не медом,

Бо сизим полум'ям охоплений

Він догорів на білім тлі [5, 104].

Третій розділ написано від імені Марії і на це вказано уже на його початку:

Марія:

Не співайте, півні, опівночі,

Не співайте, півні, пополудню!

Ой упав мій Іван на Вінниччину

І скотився у трави жолудем [5, 105].

Четвертий від імені Івана:

Іван:

Попід повіками стуленими

Запаленням пам'яті закричу

І над будинком твоїм сутулим

Сивим лебедем пролечу [5, 106].

Він запевняє кохану, що знайде, якщо тільки є вона в світі, цілющої води і „до окопу сплющеного" прилетить.

П'ятий розділ – це узагальнюючий всезнаючий „Голос", який сповіщає про те, що:

До будинку твого сутулого

Сивий лебідь не прилетить [5, 107].

Шостий розділ – це розділ розпачу і муки, болю усвідомлення страшного лиха – втрати коханого, чоловіка, батька своїх дітей („Дітей четвірка заїдкувата"), стану самотності і необхідності жити заради дітей:

Оце і все ...

Не знаєш, до чого руки прикласти

Але ж і чекати немає на кого.

Тепер без Івана

В твою надземельну заклопотаність

Твої материнські плечі

мають скрипіти явором [5, 107].

Саме у цьому розділі підкреслено типовість долі Марії. Зорові образи: „дітей четвірка", земля, яка „під вікна жбурля порожньоголові соняшники", дід Юхим – „старий , як груша при дорозі, Та його єдина люлька над усім селом...", „А жіноцтву хочеться понюхати тютюну І відчути своїх наречених присутність", „ конюшня – без єдиного коня і дишла", „ сівалки , що вгрузли в безпліддя по груди", „ ночі – без теплого муляння під боком" [5, 108], – допомагають передати нестерпний стан самотності героїні, безвиході ситуації. Фінал цього розділу – це проекція у майбутнє, у ньому висловлено віру і надію на „жагу відродження":

Loading...

 
 

Цікаве