WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Дискурсивне поле “Невигаданої новели життя” Олеся Гончара - Реферат

Дискурсивне поле “Невигаданої новели життя” Олеся Гончара - Реферат

Нарис починається риторичним для автора запитанням: "Дивуюсь: звідки в нього (Ю. Шевельова. – В. Г.) стільки паталогічної злоби до моєї творчості" [5, 133]. Далі автор наводить ряд аргументів, які підтверджують здогад про те, що його записку з концтабору Ю. Шевельов, співробітник німецької окупаційної газети "Нова Україна" в Харкові, одержав. Однак не тільки це боліло Гончару: "В еміграції професор час від часу згадував і мої твори і щоразу вкрай тенденційно, вельми негативно, майже з непоясненою для мене ненавистю, а, тавруючи, скажімо, безневинну "Таврію", саме тоді, коли нею зачитувались степові чабани і радувались їй академіки, мій суворий заокеанський негативіст іноді після паплюження навіть пускав нещиру крокодилячу сльозу: "гіркі слова, страшні слова, але вони мусять бути сказані" [5, 135].

Цитовані слова Ю. Шевельова із зазначеної статті 1953 року: "Саме так! "Гіркі" і "страшні", професоре, але я змушений повернути їх Вам, сказати їх саме Вам, і я їх кажу, пишучи цю невигадану новелу життя, новелу про ренегата" [5, 135], – переводять цей фрагмент тексту до кульмінаційного моменту, вищої точки емоційної й інтелектуальної напруги змісту, виконують роль алюзії, виразного натяку на те, що саме вони спонукали Олеся Гончара на таку відверту, але все ж таки "щоденникову розмову" зі своїм суворим критиком. У тексті більше немає вказівок на працю Ю. Шевельова. Знаючи, як письменник високо цінував українську класику й повсякчас наголошував на спадкоємності культурних традицій українського народу, писав про оригінальність і непересічність національної літератури (про це свідчать його численні публіцистичні твори різних жанрів), відчувається, що він боляче сприймав не лише несправедливі звинувачення його самого у відсутності таланту й примітивізмі ("Сьогодні було б однаково недоречно й шкідливо підносити Гончара як українського письменника, – я хотів би підкреслити обидві частини цього визначення – і українського – і письменника..." [14, 27]), а також і виклик свого заокеанського негативіста, який так холоднокровно на матеріалі роману свого колишнього учня "спробував зробити баланс здобутків і втрат української літератури", усій "підсовєцькій" (а в контексті й класичній) на тій підставі, що вона була підневільна й ізольована від західних експериментів [779, 27].

На користь наших припущень про те, що "Невигадана новела життя" народилася не тільки з особистої образи Олеся Гончара, свідчить хоча б те, що наведені рядки Ю.Шевельова взяті із контексту, котрий стосується української літератури загалом, зокрема процитовані саме з роздумів критика-емігранта про те, що "безстилевість" роману "Таврія" указує на "головну втрату української літератури під СРСР – втрату культури (виділення Ю. Шевельова. – В. Г.). це гіркі слова, страшні слова, але вони мусять бути сказані" (виділення наші. – В. Г.). Українська література в УРСР не тільки загнана на 70 років назад, – вона не посідає навіть того ступеня культури, що посідала тоді" [14, 27].

Уважне прочитання "Таврії" з урахуванням доби, у яку цей твір писався, спростовує всі аргументи Ю. Шевельова на доведення тверджень про відсутність думки й філософських проблем у романі Олеся Гончара ("Світ думки прогнаний з роману цілковито" [14, 26]), втрату стилю на підставі наявності в тексті "larden d'Acclimatation", замість "Jardin d'Acclimatation" – помилки, не поміченої коректорами, редакторами й "некультурною критикою", "розінтелігенчення" змісту, аморфності структури, списування класики – "інтонацій" Коцюбинського, Гоголя, Горького, Чехова [14, 27]. Ю. Шевельов, мабуть, просто не знав, що Олесь Гончар любив творчість ще й Л. Толстого, Ф. Достоєвського, М. Ауезова, М. Шолохова, він би їх імена неодмінно додав до зазначеного переліку. Так, "просто живцем взяті інтонації й просто фрази з Коцюбинського" [14, 27] ілюструються на основі зіставлень такого плану: "Коцюбинський: "Своя земля просить рук, а він знявся та й... Намножилося вас. Нема на вас війни або холери". Гончар: "Бач, скільки напливло... і з кожною весною все більше... Намножилося народу – діватися вже йому нікуди" [14, 27].

Контраргументом до останнього може бути таке: Олесь Гончар, як і будь-який письменник мав право на творчу трансформацію народного вислову, фразеологізму, як це зробив у тексті й Коцюбинський, а співзвучність їх в обох письменників свідчить про те, що вони незалежно один від одного живили свою образну стихію з народного джерела.

"Невигадана новела життя" Олеся Гончара виникла з болю, що став по суті передсмертним зойком письменника, а надзвичайно суперечлива стаття Ю. Шевельова 1953 року – із безпристрасних бухгалтерських спроб діаспорного інтелектуала, що заходився підводити дебет здобутків і втрат літератури повоєнної України, частина письменників якої з осколками під серцем та з ниючими ранами вже готували хрущовську весну, котрий з властивим для нього скепсисом ототожнює подвиг зі злочином ("І тому мають рацію ті, хто скаже, що роман Гончара – подвиг. Але мають рацію і ті, хто скаже, що це – злочин" [14, 27]). Олесь Гончар добре знав ціну подвигу і злочину, пройшовши шляхами війни і звідавши страхіття полону. Коли для Ю. Шевельова війна на теренах України була німецько-совєтською, то для Олеся Гончара вона була, без сумніву, Вітчизняною. Проте при всій зневазі до колаборантства в середовищі української інтелігенції років війни, він ніде, крім щоденників, не згадує про співпрацю Ю. Шевельова з окупантами, а знаходить у нарисі пом'якшену форму визначення його відступництва від національної культури – "ренегат". І це не просто "звичайний для повоєнної України штамп", як зазначала Б. Бердиховська, коли "будь-яка активність українства під час Другої світової війни окреслювалася, як "колаборація з фашизмом", а будь-кого налаштованого проти Совєтського Союзу тавровано як ренегата" [2, 24], а свідоме розмежування письменником різних прошарків української еміграції.

Отже, наша інтерпретація проблеми розкриває технологію творення нарису "Невигадана новела життя", уточнює визначення його жанру, увиразнює автобіографічний синерген у змісті твору, з'ясовує окремі сторінки історії української літератури.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Абліцов В. Болісний пошук Батьківщини – найперше духовної // Молодь України. – 1997, 3 квіт.

  2. Бердиховська Б. Прапороносці непочатого минулого // Критика. – 2002, травень. – С.22–25.

  3. Галич Валентина. Олесь Гончар і діаспора // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. праць. – К.: Твім інтер, 2004. – Вип.17. – С.310–320.

  4. Галич В.М. Олесь Гончар – журналіст, публіцист, редактор: еволюція творчої майстерності: Монографія. – К.: Наук. думка, 2004. – 816с.

  5. Гончар Олесь. Катарсис. – К.: Укр. світ, 2000. – 136 с.

  6. Гончар Олесь. Рассказ о себе. Фрагменты автобиографии // Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва. – Ф.34, оп.1, спр.23. – 36 с.

  7. Гончар Олесь. Щоденники: У 3 т./ Упоряд., підгот. текстів, ілюстр. матеріалу та передм. В. Д. Гончар. – К.: Веселка, 2004. – Т.3 (1984 – 1995). – 606 с.

  8. Літературознавчий словник-довідник / Р. Т. Гром'як, Ю. І. Ковалів та ін. – К.: ВЦ "Академія", 1997. – 752 с.

  9. Наєнко М. К. Гончар і Шевельов, або "Відрізнити золото від імітації" // Таїни художнього тексту (до проблеми поетики тексту). – Зб. наук. праць. – Дніпропетровськ: РВВ ДНУ, 2004. – Вип.4. – С.49–56.

  10. Рудницький Л. Олесь Гончар і українська діаспора // Слово і час. – 1999. – №4–5. – С.68–72.

  11. Тріалог. З Валентиною Данилівною Гончар розмовляють Іван Драч та Віталій Абліцов // Гончар Олесь. Катарсис. – К.: Укр. світ, 2000. – С.3–20.

  12. Шевельов (Шерех) Ю. В. Я – мене – мені (і довкруги). В Україні: У 2 х т. – Харків – Нью-Йорк: Видання часопису "Березіль", 2001. – Т.1. – 431 с.

  13. Шевельов Ю. Я ніколи нікого не зрадив // Слово і час. – 2002. – №5. – С.74–76.

  14. Шерех Ю. Здобутки і втрати української літератури. З приводу роману Олеся Гончара "Таврія". 1953 // Критика. – 2002, травень. – С.24–27.

Loading...

 
 

Цікаве