WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Дискурсивне поле “Невигаданої новели життя” Олеся Гончара - Реферат

Дискурсивне поле “Невигаданої новели життя” Олеся Гончара - Реферат

Дискурсивне поле "Невигаданої новели життя" Олеся Гончара

Завданням нашої розвідки є розкриття дискурсивного поля "Невигаданої новели життя" Олеся Гончара через аналіз таких його складників, як жанрова природа твору та його місце в реалізації публіцистичного мотиву "Олесь Гончар і діаспора". Ця проблема буде не повною, якщо не згадати й те, що творчість письменника емігрантською критикою сприймалася здебільшого непривітно. Л. Рудницький зазначав: "До появи роману "Собор" в 1968 році Олеся Гончара в діаспорі вважали за пересічного письменника, який писав у річищі соцреалізму" [10, 69]. Погано оцінили роман "Таврія" колишній учитель Олеся Гончара в харківський період життя Ю. Шевельов, а також відомий літературознавець І. Кошелівець. І зараз значна частина зарубіжних українських учених "негативно ставиться до постаті письменника" [10, 69]. Щоправда, подібні закиди чуються й у незалежній Україні: "Занадто соцреалістичними бачаться твори Олеся Гончара й Володимиру Яворівському... Маємо й інші форми критичного ставлення до визначного майстра. Якщо Г. Штонь відмовляє Олесеві Гончару у великому таланті, то С. Кисельов, можливо, керуючись якимись суб'єктивними причинами, зробив постать і творчість Олеся Гончара предметом своїх постійних псевдопубліцистичних нападів" [1].

І хоча Олесь Гончар ніде публічно не висловлювався щодо закидів діаспорних авторів на свою адресу, було видно, що це йому боліло. Про це свідчить хоча б "Невигадана новела життя", написана 25 червня 1995 року за дев'ятнадцять днів до смерті, у якій ідеться про взаємини письменника зі своїм університетським професором, відомим мовознавцем Ю. Шевельовим, котрий після війни опинився в еміграції. Для того, щоб розглянути її в річищі публіцистики, зокрема висвітлення в ній проблеми діаспори та еміграції, слід з'ясувати питання про жанрову приналежність твору, знайденого серед щоденникових записів митця.

Авторська вказівка на жанрову форму твору "Невигадана новела життя" є метафорою (під таким заголовком він вперше був надрукований у книжці "Катарсис"[5, 133-135]), зрозуміло, не може бути орієнтиром для наукового визначення жанру. На наш погляд, це психологічний автобіографічний нарис. У літературній спадщині письменника вже були такі твори. Це і "Письменницькі роздуми" (1964), де автор привідкриває завісу над секретами психології власної творчості, розповідає про документальну й біографічну основу роману "Прапороносці" (до речі, на такий жанровий різновид нарису вказує й перша його назва – "Рассказ о себе. Фрагменты автобиографии") [6], і "Письмо американскому солдату" (1945), що як і "Невигадана новела життя", знаходився серед щоденникових записів.

Визрівання нарису в щоденниках – специфічна риса публіцистики Олеся Гончара. Ми можемо знайти численні свідчення того, що письменницькі подорожні нотатки ставали фрагментами його подорожніх нарисів, як окремі записи в щоденнику за формою дуже близькі до таких нетрадиційних різновидів публіцистичного твору, як ескіз, зарисовка, шкіц до портрета, теж згодом переростали у великі нариси.

"Невигаданій новелі життя" також передувало 6 щоденникових записів, де розкривається автобіографічний синерген цього твору, як складова його дискурсу, зокрема зазначається, що Олесь Гончар "ні разу не кинув каменем... в Шевельова (цього особливо домагалися)... Не пішов проти совісті" [7, 215], згадується його перша зустріч з колишнім учителем у повоєнний час 28 серпня 1990 року ("Цього ж дня були в нас дома на обіді Шевельов та голова Т[оварист]ва ім. Шевченка (в Нью-Йорку) Ярослав Падох...") [7, 313]. Розлогий запис від 17.09.1991 року – гнівна відповідь Мойсею Фішбейну з Мюнхена з відмовою написати передмову до мемуарних творів Ю. Шевельова ("Колись я слухав лекції Шевельова, ціную його як мовознавця, але щоб залучати мене в глорифікатори цього сноба – то вибачайте") [7, 376]. Запис від 14.09.1992 року підсумовує еволюцію у взаєминах між Олесем Гончаром і діаспорним ученим: "Із Шевельовим треба було з'ясувати стосунки. Сказав йому все, що думаю про "Ю. Шереха" та його розв'язні оті писання "Не для дітей", де автор вельми грайливо розповідає, як він намагався надрукувати оду німецьким воякам у Харкові восени 1941-го..." [7, 434].

Фабулі "Невигаданої новели життя" Олеся Гончара, як і властиво для жанру нарису, притаманний фрагментарний характер. Сюжет не має традиційної хронологічної послідовності: кульмінація передує експозиції та зав'язці й збігається з розв'язкою. Така особливість композиційної структури твору вказує на схвильованість автора, емоційну напруженість його мовлення.

Незважаючи на деяку близькість твору Олеся Гончара до новели (адже в ньому сконцентровано увагу на змалюванні переживань героїв, їхнього внутрішнього світу, динамізм сюжету базується на наявності елементів ситуативної й психологічної несподіванки, а самі герої потрапляють у незвичайні життєві обставини), усе ж його слід віднести до нарису. Автобіографізм у новелі, як і в будь-якому іншому художньому творі, одягнений у шати вимислу, тоді як у художньому нарисі він присутній у купі з домислом і становить стержень його змісту й форми (що помітно навіть із заголовка – "Невигадана новела життя"). Те, що публікація цього твору Олеся Гончара не залишилася не поміченою[ 3; 4, 151-175; 9], ще один доказ того, що перед нами нарис, заснований на документалізмі.

З новелою ж, "невеликим за об'ємом прозовим епічним твором про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом, сконцентрованою та яскраво вимальованою дією" [8, 510] його ріднить хіба що розповідь про дві незвичайні події в житті автора – "зустріч" учня й учителя 1942 року в окупованому німецько-фашистськими загарбниками Харкові, яка не відбулася, і реальну їх зустріч через півстоліття в серпні 1990, у дні І Конгресу україністів у Києві. Ці дві події увиразнюють важливі моменти еволюції поглядів Олеся Гончара на українську діаспору, зокрема на його оцінку політичної еміграції.

Як засвідчила публіцистика Олеся Гончара, він чітко розрізняв у їх середовищі трудову еміграцію, тих, кого злидні та тяжкі нестатки гнали за океан, хто, виїхавши з України із жменькою зерна в кишені, часточкою сонячної енергії рідної землі, від Австралії до Південної та Північної Америки засіяв ним планету, і тих, хто з політичних обставин опинився за кордоном, проте зберіг прихильність до України, працював на примноження її духовної культури, а то й наближав день незалежності, і тих, хто так і не зміг побороти в собі гіпертрофований егоцентризм, а всуціль критичне ставлення яких до політичної системи Радянського Союзу, частиною якої не з власної волі була Україна, витравило з пам'яті поняття батьківщина, для кого Україна була просто місцем, де вони народилися.

І хоча вміщений до книжки "Катарсис" (2000) щоденниковий запис Олеся Гончара "Невигадана новела життя", за словами Івана Драча, "великою мірою багато чого прояснює в стосунках двох наших видатних сучасників" [11, 3], однак дискурс взаємин Олеся Гончара і Ю. Шевельова набагато складніший і суперечливіший. Він вимагає ретельного й виваженого окремого дослідження біографів, літературознавців з обов'язковим залученням епістолярію й щоденникових записів та публіцистичних творів Олеся Гончара, літературної критики Ю. Шереха (Шевельова), його мемуарів [12], інтерв'ю [13, 74–76] та листування, висвітлення полеміки навколо публікацій Ю. Шевельова, що стосуються творчості Олеся Гончара. Проте, на наш погляд, запис- нарис письменника 1995 року, поданий серед щоденника митця воєнних літ, вилучений з контексту його мемуарів 90-х років, зокрема нотаток про Ю. Шевельова, є помилковим і настроює на протистояння двох неординарних постатей.

У "Невигаданій новелі життя" Олеся Гончара востаннє згадується ім'я його колишнього харківського вчителя. Вроджені делікатність та інтелігентність упродовж майже 50 років стримували письменника навіть від щоденникових записів на цю болючу для нього тему. Проте в даній статті нас цікавить проблема "Олесь Гончар і діаспора" лише як структурний елемент дискурсу нарису "Невигадана новела життя", тож у цьому аспекті, апелюючи до тексту твору, варто акцентувати увагу на окремі моменти стосунків Олеся Гончара і Ю. Шевельова як представника української еміграції в США.

Очевидно, саме публікація в журналі "Кур'єр Кривбасу" 1994 року розвідки І. Кошелівця, у якій аналізується стаття Ю. Шевельова "Здобутки і втрати української літератури. З приводу роману Олеся Гончара "Таврія", написаної останнім ще восени 1953 року, котра вперше була надрукована в часописі "Нові дні" (ч. 48, 1954), а потім в книжці "Друга черга. Література. Театр. Ідеологія" (Сучасність, 1978) та полеміка, що виникла між апологетами творчості Олеся Гончара і новітніми його критиками, змусила письменника здійснити запис до щоденника. Справді, "ця історія "повернення гірких слів" не має однозначного тлумачення" [2, 24].

Loading...

 
 

Цікаве