WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → ,,Vita maximа еt heroica” чи ,,Vita minima”: два типи психоповедінкової реакції в романі Миколи Вінграновського ,,Северин наливайко” - Реферат

,,Vita maximа еt heroica” чи ,,Vita minima”: два типи психоповедінкової реакції в романі Миколи Вінграновського ,,Северин наливайко” - Реферат

Художньо демонструючи негативні риси національного характеру, автор подає кілька епізодів. Згадаймо, Наливайко неодноразово намагається порозумітися із запорожцями, покаятися, випросити прощення за участь у військовому поході проти козаків. Відомо: як сотник надвірних козаків князя Острозького він був змушений брати участь у придушенні повстання Г.Косинського 1591-1593 років. Проте після битви під П'яткою в долі Наливайка відбувається крутий злам – він залишає службу і організовує на Брацлавщині загін нереєстрових козаків. З метою посилення українського війська для боротьби з польською шляхтою, Наливайко намагається прихилити на свій бік січовиків. Однак навіть тоді, коли прості козаки сприйняли його щире каяття, гетьман Січі Богдан Макошинський залишається й надалі категоричним: ,,Не прощаємо!" А потім козаки й наливайківці, ,,не вороги, бо однієї крові й віри", піднімають один проти одного зброю.

Найжахливішою є заключна сцена роману: у найнебезпечніший момент, перебуваючи в оточенні, козацьке військо розподіляється на два табори, починає обирати собі гетьмана, а згодом і битися між собою: ,,Наливайківці пішли з шаблями на реєстрових, а ті на них. Шаблі й ціпи, лопати, коси та ратища, все, що призначалося бити поляків, пішло бити своїх. Ні розпач і квиління дітей, ні благання та прокльони жінок не зупинили ні тих, ні тих. Знесені голови та відчахнуті руки летіли над табором, як під час бурі чи смерчу, і спину їм не було..." [1, 396].

Як не згадати в цій ситуації гіркі до болю, але правдиві слова Івана Мазепи: ,,Самі себе завоювали..." Затятість на власній ,,правді", небажання йти на компроміси й шукати шляхів, які б об'єднали націю та захистили від зовнішніх ворогів, неодноразово ставало причиною української трагедії. ,,Ми порізнені і не можемо взятися за руки. Нас купляють, нас продають... Ми брязкотимо шаблями, кидаємося у кривавий вир і ... потикаємо один одного. Наші прапори порвані в ганчіря, над нами чужі руки зводять чужі прапори. Ми завжди перед кимось винуваті. Чужинці їдять наш хліб і дорікають нам,що він не такий смачний, як їм би хотілося. Ми безсилі й убогі, кожен з нас стає багатим і сильним тільки тоді, коли служить дужому можновладному чужинцю..."[7, 231]. Гірка правда, що мусила б стати сьогодні повчальним і застережливим уроком...

Отже, селянська сентиментальність, чутливість, ліричність вдачі українського народу в поєднанні з нераціональністю козацького вольового начала, загальним браком дисципліни обумовила психічну й світоглядну роздвоєність українського менталітету, яка виявлялася у великій амплітуді чуттєвого життя українців: від любові – до ненависті, від ейфорії – до розпачу. До речі, проблема роздвоєності української душі була художньо інтерпретована ще в другій половині Х1Х століття у творах Тараса Шевченка та Миколи Гоголя. Проте, на думку Г.Грабовича, якщо в Шевченка роздвоєність виявлялася як протидія між ідеальною спільністю, ,,святою правдою" і реальною суспільною структурою, то в Гоголя це виявлялося в протистоянні, глибокій трагедійності боротьби між козацьким і селянським началом [2, 15].

На думку сучасних дослідників, на формування найглибших суперечностей характеру українця мали вплив не лише ландшафтні, але й національні геополітичні особливості, в яких опинилася Україна. Існування на межі ворожого степу призвело до формування двох типів психоповедінкової реакції, притаманної українському характерові: ,,vita maximа еt heroica", або авантюрно-козацького та ,,vita minima", тобто притаєного існування, що супроводжувався відступом у себе, ,,уникненням", свідомим чи несвідомим, широкого контакту зі світом [3, 66]. Ці реакції формують певні ментальні типи, прикладом яких у романі є Северин Наливайко та Григорій Лобода. Якщо Северин Наливайко є тип ,,vita maxima et heroica" (як свідчив польський письменник і дослідник XIX століття Йоахім Бєльський, Наливайко дійсно мав досить сильну харизму, був хоробрим, талановитим воєначальником), то Григорій Лобода, представник козацької старшини, яскравий зразок ,,vita minima", для якого вболівання за долю України все частіше поступалося турботам про власний добробут і спокій. ,,В свої сорок п'ять літ, козак з діда-прадіда, Лобода почепив шаблю в хаті над ліжком відпочивати, узяв молоду жінку, господарював, багатів, давав із колишньої своєї добутої у походах військової здобичі гроші й коштовності на церкви й монастирі і потихеньку ненавидів Польщу. Бо хоч Лобода та його дві тисячі реєстрових козаків були привілейовані, на відміну від козаків Запорозької Січі, мали ґрунти, луки, води, мали сукно і злоті з казни польського короля, та навіть і сліпий і той би побачив, як Польща з ксьондзами і єзуїтами підминала Україну під себе. Дивлячись на оце все, м'який, розважливий, добрий Лобода кипів удень і вночі. Кипів, скаженів, розпалювався, та шаблю над ліжком як почепив, так зі стіни і не знімав і помогти Наливайкові не помагав" [1, 332].

Ця характеристика представника козацької старшини стає логічним умотивуванням зради і загибелі Северина Наливайка. Адже саме в уста Лободи Вінграновський вкладає страшні слова: ,,Не відпускайте його! Бо тоді ми всі пропадемо! В'яжіть його! В'яжіть!" [1, 396]

Як бачимо, М.Вінграновський, з-поміж конкретних винуватців цієї трагедії та загибелі Северина Наливайка називає Григорія Лободу, який під час облоги, шукаючи для себе порятунку, мав, ймовірно, зв'язок з поляками. Задля об'єктивності, принагідно зазначимо, що історія досить неоднозначно засвідчує цей факт. ,,Якщо йти за Григорієм Граб'янкою чи навіть Володимиром Антоновичем,–вважає Н.Черченко, – Лобода заслуговує чи не більшого співчуття, аніж Наливайко, який зі своїми ,,волоцюгами" в основному ,,грабував" та ,,ворохобив". Обидва дослідники констатують одночасну загибель селянського ватажка й полковника, тільки Граб'янка повторює за легендою, що Наливайка ,,на міднім волу ляхи зажарили", а Антонович стверджує:,,...поляки примусили козаків здатись, і Наливайко з Лободою потерпіли кару на горло". Факт убивства Лободи у сутичці козаків засвідчує і Дмитро Яворницький. Що ж до страти Наливайка, то зазначає, що його тримали у Варшаві ,,до того часу, доки не зібрався загальний сейм. Під час сейму йому відрубали голову, а тіло четвертували й кожну частину повісили в різних місцях"[10, 129].

,,Vita maximа еt heroica" і ,,vita minima",два типи психоповедінкової реакції, художньо інтерпретує Ю.Мушкетик в історичному романі ,,На брата брат", який з'явився майже одночасно з романом М.Вінграновського ,,Северин Наливайко". Однак у творі Мушкетика переконливо досліджується психологія, з одного боку – господаря (образ Матвія), а з іншого – руйнівника (образ Супруна). Атор намагається знайти відповідь на запитання, що є кращим для людини: боротися зі злом, нещадно руйнуючи все навкруги чи створювати добробут, хай навіть лише для себе, але чесною працею. Драма двох братів Журавок – Супруна та Матвія – довічна драма усього українського народу, той небезпечний камінь спотикання, об який не раз розбивалися кращі наміри борців за незалежну Україну.

З іншого боку, під впливом Західної Європи і Росії, серединності положення України формується ,,культуроморфологічне підґрунтя української ментальності" (І.Грабовська), що мало відбиток на толерантності українського характеру, терпимості як культурної, так і релігійної, у тому числі особистісних переконань та систем цінностей. Прикладом толерантності й терпимості в романі Вінграновського є стосунки наливайківців з китайцями та негритянками, що допомагають виявити козакам у цій ситуації найкращі людські чесноти.

Отже, національний характер у романі М.Вінграновського ,,Северин Наливайко" постає як узагальнений соціально-психологічний тип. Виділення певних характерних рис українців зовсім не означає, що саме ці риси чи цей набір характеристик притаманний кожному українцеві. У певному розумінні, автор у романі створює художню версію ментальних ознак, подає оригінальну концепцію українського національного характеру. А це в свою чергу дає можливість створити прогнози щодо майбутнього нашого народу, вибудувати модель самостійної модерної української нації як унітарної етнічної єдності.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Вінграновський М. Северин Наливайко // Вінграновський М. Вибрані твори у трьох томах. – Тернопіль, 2004. – Т.2. –398с.

  2. Грабович Г. Грані міфічного: образ України в польському й українському романтизмі // Арка. – 1993. – №1-2.– С.8-16.

  3. Грабовська І. Проблема засад дослідження українського менталітету та національного характеру // Сучасність. – 1998. – №5. – С.58-70.

  4. Гуревич А. Исторический синтез и школа ,,Анналов".– М., 1993. – 218с.

  5. Літературознавчий словник-довідник. – 1997. –752с.

  6. Малюга Н. Національний характер іронічними очима сучасного українського письменства // Література. Фольклор. Проблеми поетики. Вип 18. Ч.2. – К.,2004. – С.313-321.

  7. Мушкетик Ю. Гетьманський скарб. – К., 1993. –589с.

  8. Мушкетик Ю. Яса. – К., 1987. – 597c.

  9. Пастух Т. Ліричне осяяння історії. Про роман М. Вінграновського ,,Северин Наливайко" // Дзвін. – 1999. – №10-12. – С.145-149.

  10. Черченко Н. Хто допоможе вибратись з руїни... // Вітчизна. – 1994. – №5-6. – С.124-130

  11. Липа Ю. Призначення України. – К., 1997. –267с.

  12. Ярема Я. Українська духовність в її культурно-історичних вимірах // Перший український педагогічний конгрес: Збірник доповідей. – Львів, 1938. – С.16-88.

Loading...

 
 

Цікаве