WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → ,,Vita maximа еt heroica” чи ,,Vita minima”: два типи психоповедінкової реакції в романі Миколи Вінграновського ,,Северин наливайко” - Реферат

,,Vita maximа еt heroica” чи ,,Vita minima”: два типи психоповедінкової реакції в романі Миколи Вінграновського ,,Северин наливайко” - Реферат

,,Vitamaximа еtheroica" чи ,,Vitaminima": два типи психоповедінкової реакції в романі Миколи Вінграновського ,,Северин наливайко"

У критичні періоди суспільних перетворень завжди постає питання: які ми є? якими нам бути? Проблеми сучасного національного та державного будівництва в Україні підтверджують необхідність глибокого аналізу й критичного поцінування історичного шляху розвитку народу, впродовж якого вироблявся його світогляд, національний характер, суспільна психологія, загальновизнані цінності, в цілому – ментальність українців.

Аналіз наукової літератури (М.Грушевського ,,Хто такі українці і чого вони хочуть", Ю. Липи ,,Призначення України", М. Юрія ,,Етногенез українського народу", В. Храмова ,,До проблеми української ментальності", О. Кульчицького ,,Світовідчування українця", І. Грабовської ,,Проблема засад дослідження українського менталітету та національного характеру" та ін.) дає підстави вважати, що чіткого тлумачення терміну ,,менталітет", як і його розуміння чи то специфіки українського менталітету, немає. Хоча при визначенні цього терміну науковці відносять його то до соціальної психології, то до ідеології, то до історії людських уявлень, він завжди залишається дискусійним. Адже на відміну від ідеології чи масової психології ментальність не можливо виміряти й описати в чітко визначених параметрах, не підлягає вона й соціологічному аналізу.

Власне, термін ,,менталітет" у науковому значенні вперше застосував англійський вчений Р.Емерсон. Згодом представники нової історичної школи (французької школи ,,Анналів") Ж. Ле Февр та М.Блок, змінивши змістове навантаження терміну, вводять його до широкого наукового обігу. ,,Кожна епоха створює своє уявлення про історичне минуле, – писав Февр. – У неї свій Рим і свої Афіни, своє Середньовіччя і свій Ренесанс"[4, 62].На його думку, кожне суспільство має свої специфічні умови для вираження індивідуальної свідомості: спосіб життя народу, його традиції, культура, мова утворюють певну ,,модель" у межах якої формується ментальність. В українській традиції, насамперед у діаспорних історико-філософських школах, аналогом поняття ,,ментальність" є поняття національної вдачі або ,,вдача народу"

Під ментальністю розуміють ,,глибинний рівень колективної та індивідуальної свідомості, усталену й водночас динамічну сукупність настанов особистості, демографічної групи у сприйманні залежно від етногенетичної пам'яті, культури"[5, 451]. Характерно, що ментальність – це не винятково пасивний об'єкт, своєрідний наслідок дії певних чинників, а дієвий і надзвичайно важливий фактор суспільного розвитку.Ознаки ментальності позначаються на звичаях, традиціях, людській поведінці, особливо – в літературі та мистецтві.

Очевидно, дослідження людських спільнот, ,,вдачі народу" чи ,,національної вдачі" дійшло до такої межі, коли лише раціональні схеми не розкривають усіх аспектів у розумінні й потрактуванні історії існування конкретної спільноти та глибинних основ її буття й розвитку. Тому цілком виправданим є звернення до проблем національної ментальності, її інтерпретації саме в художній літературі, Адже ,,етично-психологічні ознаки народу позначаються на духовному світі письменника, його мисленні та результатах творчості. Тематично-проблемні тенденції, oсмислюючись у творчості митців, витворюють національно-типові характери, виявлені в індивідуальних персонажах"[6, 314].

У цьому контексті можна говорити про роман Миколи Вінграновського ,,Северин Наливайко", в якому реальні історичні факти та художній вимисел, органічно сплітаючись у єдине ціле, витворюють події не лише однієї з безлічі трагедій в історії України, але й розкривають джерела самосвідомості народу, його світобачення, характер мислення, спосіб дій, традиції, культуру. Тобто ті константні ознаки, що й визначають менталітет українського народу.

Отже, метою нашої роботи є визначення концепції української ментальності в художній інтерпретації Миколи Вінграновського, зокрема в романі ,,Северин Наливайко".

Торкнемося ключових ознак, які в романі ,,Северин Наливайко" розкривають національну вдачу українців чи його національну самоідентичність. По-перше, автор акцентує на таких ментальних рисах нашого народу, як самозаглибленість, ліризм, глибока філософічність і релігійність українського характеру. Згадаймо хоча б описи дійства Різдва, Водохреща, сватання, містичну сцену порятунку козаків у стінах церкви. Особливу увагу звертає Вінграновський на органічну єдність українця з природним середовищем, на нерозривності його мікро- і макрокосмосу. Для героїв роману природа не просто фізично-біологічні процеси, а значно глибші явища, занурені в психологічні моменти.

Загалом, тонкий ліризм, одухотвореність і гармонійне співжиття з природою, тяжіння до витонченого естетизму – це домінантні емоційно-чуттєві риси, що є питомо органічними для національної психології українця. ,,В сукупності такі елементи витворюють ,,кордоцентризм", власне, основу української душі, її чільний визначальний принцип, у річищі якого розглядається національна ментальність, розбудовуються відповідні світоглядні настанови" [5, 451].

На формування саме цих рис вдачі українця, на думку Д.Чижевського, мало значний вплив постійне тло української історії – природа України. Саме степ і рівнина, які формують ,,одностайність краєвиду", є факторами скерування уваги із зовнішнього на внутрішнє, розвитку інтровертності українців [12, 88]. Однак саме степ, породжуючи почуття безмежно-величного, протягом довгих віків був для українців джерелом неспокою та загрози. Ось як з цього приводу розмірковує Дем'ян Наливайко, брат Северина Наливайка: ,,Скільки тут пройшло, прожило, прогарцювало людей! І всі вони його прагли, за нього рубалися, гризлись за кожну його бадилину, вибалок і долину, хоч, окрім непримітних кущів шипшини, глоду та будяків, нічого більшого та пишнішого в Степу й не було. Що ж за сила й таємниця ховались у нім, коли так до нього тягло племена і народи? Що – воля, розкутість, далечина?..[1, 170-171].

Письменник розкриває й інші риси національного характеру, серед яких почуття власної гідності та повага до гідності чужої, гуманний характер і тонке етичне почуття, шанобливе ставлення до жінки. Причому, як об'єктивний художник, акцентуючи на чеснотах, не оминає й негативних дій і вчинків своїх героїв. Згадаймо розповідь діда Максима про суворий, але справедливий суд на Січі : ,,заманив козак і десь у плавнях біля Січі заховав собі для любощів жінку – кара. Смерть і тому козакові, хто знеславить жінку в Україні чи будь-де – аби не ганьбив усе Запорозьке військо" [1, 24].Суворість такого закону загалом зрозуміла. Та, як пояснити вчинок козаків, які звільнивши з татарського полону жінок, – серед них були матері з маленькими дітьми – кидають їх напризволяще серед степу, не залишивши ,,ні шапки, ні шаблі"...

Дійсно, вони були дітьми свого часу – і не могли бути іншими, бо такий був час. Згадаймо історію, перша версія якої звучала ще в літописі Самійла Величка, а згодом була художньо інтерпретована в романі Ю.Мушкетика ,,Яса", про наказ кошового отамана Івана Сірка ,,рубати упень" визволених у Криму бранців, майже половина яких вирішила не повертатися на батьківщину. ,,Сумно дивитися на таке, – з гірким болем промовляє кошовий до своєї старшини, – але цим людям милішими виявилися басурмани, аніж рідні брати. Землю батьків, яку татарин і турчин віками заливають кров'ю, вони проміняли на землю ворогів рідної вітчизни. Віру, з якою прийшли у світ і в якій одвіку жили їхні предки, віддали на глум і посміх. І все те задля ласого шматка, задля власної користі. І не тільки. Для цих людей немає нічого святого. Вони підуть проти брата, множитимуть ворогів наших. Важко мені віддавати таке повеління, ох як важко. Але зрада оплачується тільки кров'ю" [8, 473]. Сірко просить прощення у загиблих, бо не міг вчинити по іншому, але говорить: ,,Карай, боже, якщо я неправий. Я не міг вчинити інакше. В пострах онукам і правнукам, у науку всім моїм братам. Я так люблю її, мою вітчизну, що готовий мучатися за нею довіку!"[8, 475].

Серед негативних рис в українському характері М.Вінграновський вирізняє брак дисциплінованості, нездатність до вольового та розумового зусилля, що призводять до парадоксальної ситуації, коли свободолюбство набуває рис згубної анархічної стихії, а тенденція до взаємної боротьби стає причиною руїни. Дивно спостерігати, як наливайківці, ризикуючи життям, здобувши в жорстокому бою коней, починають самовільно їх розподіляти між собою, а згодом, не дійшовши згоди, рубають цих коней.

Слабкість національного інстинкту й національного почуття стає причиною того, що найнебезпечнішим ворогом для українців є внутрішній ворог: ,,відсутність національної державотворчої свідомості, оте бродіння в головах, при якому двоє українців утворюють три політичні партії. Звідси брак одностайності, кидання з одного кута в інший під впливом настрою"[9, 147]. Тому й просить Дем'ян Наливайко прощення у Бога за сліпий егоїзм, амбіції, недалекоглядність ,,земляків, що знають лише силу і гнів, коли душиться віра їхніх батьків, коли на землю, що народила їх вільними, насунулось рабство, а вони осліплені лише своєю гординею"[1, 195]. Згодом вона стане причиною національної трагедії – великої Руїни, часу кривавих чвар і усобиць, хаосу орієнтацій і підданств.

Як бачимо, внутрішньо щедра й багата українська душа не завжди адекватно реагувала на національні проблеми, тому й переважали емоції над прагматичними рішеннями; прагнення особистої свободи, егоцентричні прояви домінували над належними устремліннями до державності; свободолюбство переростало в небезпечну атаманську стихію. ,,Для українця, – вважає Ю.Липа, – скомплікованість світу є видніша, ніж, скажімо, для його сусідів. Тому, може, так нелегко українцеві прийти до якогось рішення. Хоч, коли він уже прийшов до цього, тоді і чужа думка, і обставини мало впливають на нього"[11, 160]. Анархічне начало в українському характері, формуючи здатність хоча б до стихійного чи то спонтанного протесту та непокори гнобителям, стало причиною досить серйозної проблеми – абсолютної нездатності до вольового та розумового зусилля. Слушною з цього приводу, на наш погляд, є думка І. Грабовської: ,,Особливо тяжким нещастям обертається негативність до продумування життєвої проблеми до кінця та до запланованої реалізації задуманого, коли приходить час українським ватажкам очолити вирішальні для долі народу події" [3, 160]. На жаль, сьогодні це перетворилося на справжню ,,хворобу" українського суспільства.

Loading...

 
 

Цікаве