WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Народнопоетичні витоки «Щоденників» Олеся Гончара - Реферат

Народнопоетичні витоки «Щоденників» Олеся Гончара - Реферат

Мені з жінкою

Не возиться,

А тютюн та люлька

Козаку в дорозі

Пригодиться [2, 24].

Нерідко на сторінках "Щоденників" можна зустріти байки ("– Діду, ходімо додому (з гуляння пізно). – А що таке дім? Оце наш дім, де сидимо... – Поїду, бабо, в Москву, там мені кожу натягнуть на обличчі (не буде зморшок), повернуся молодий... – Чого там їхати... Давай розгладжу... – Я до ваших літ доживу, доживіть ви до моїх..." [2, 135-136]).

Велику увагу приділяє Олесь Гончар в своїх щоденникових записах народним анекдотам ("Зустрілись окунь і карась. – Як мені вже набридло жити в багні, – скаржиться карась. – А ти, дурень, вчепись за гачок, одразу будеш в сметані" [2, 360], "Розмова двох: – Де ж правда? – В кіоску за дві копійки. Якщо нема – я дам" [3, 24]), народним анекдотам фронтової тематики ("Девушка говорит, уезжая на фронт: – Вернусь не ниже как полковником. – Полковником никак. Разве под полковником" [2, 28], "Разговор двух немок: – Ах, мой Фриц скончался от операции. – Операция была под наркозом? – Нет, под Гомелем" [2, 30], "Гитлер где-то нахвалялся: Берлин сдам, а 2-й и 3-й Украинские в Дунае все одно искупаю" [2, 45], частівки ("Сидить дід на стерні Та й штани латає. Стерня його ззаду... коле, а він її лає" [2, 219]).

Слід наголосити на тому, що в процесі творення тяжіння митця до фольклору не було самоціллю. Українські народні легенди про цілющу воду, про яблука довголіття, символічний образ черешень, вірменська легенда про сокола органічно лягли в основу кращих довоєнних новел Олеся Гончара.

Народна легенда несе читачеві мудрість, естетичну насолоду, спів і чари як у щоденникових записах митця, так і в його романах. Чи можна забути одну з мисливських історій політрука Воронцова про лебедів, записану в "Письменницьких роздумах" і згодом коротко занотовану у "Щоденниках", а відтворену на повну силу в романі "Прапороносці"? У лебедів нібито існує великий закон: "Самець і самка паруються на все життя". Безперервно, без висловленої в останній репліці думки образи Юрія Брянського (пригадаємо його сповідь про красу вірності) і Шури Ясногорської багато б втратили. Легенда про лебедину вірність органічно вплітається в художню тканину трилогії "Прапороносців": "...Ясногорська називали в розмовах не інакше, як Вірною. Вірна!.. Найбільше раділи з цього її нового імені мінометники. Вони весь час десятками очей і вух стежили за її поведінкою в батальйоні. І насамперед вони вважали б себе кровно ображеними, коли б Ясногорська – наречена їхнього славного командира – дала підставу називати себе так" [2, 121].

Звернув Олесь Гончар увагу і на деякі обряди і традиції не тільки українського, а й братніх народів ("Приазов'я... Болгарське село. Майже в кожному селі тарілка виставлена, якщо кілька дівчат (тоді декілька й тарілок). Женихам знак..." [2, 135]; "Грузин завітав гостя на подвір'я: – Тупни де хоч ногою, там і вино викопаю. Ходив гість по двору, знайшов місце таке, що й травою поросло. Тупнув. Грузин за лопату, відкопує глину (лопату водою змочує), і там на 120 літрів глек з вином. – Пий, кацо!" [2, 142], "Наша вишенька найчастіше поетично уособлює дівчину, є символом її ніжності і чистоти. Для японців же їхня вишня – це символ воїна, дух його доблесті, чистоти почуття його і життєздатності" [2, 267], "...Калина ще тверда, неспіла. Але вона (Леся) вибрала найдозрілішу. Їй так хотілось зробити щось гарне, приємне... Бубка калини – як бубка любові! Вона справді цілюща" [3, 193]), які так чи інакше зв'язані зі структурою записів. Звертає на себе увагу та обставина, що ці елементи вплітаючись у текст, виявляються як невіддільний композиційний елемент "Щоденника".

У своїх щоденникових записах Олесь Гончар неодноразово підкреслював роль фольклорної традиції у житті кожної людини, народу, нації. "Не слабість, а сила і Яновського, і Стельмаха в їх уважності до народної поетики, до мови, до фольклорних багатств. Жаль, що не завжди відбираються співзвучне часові, прогресивне, а горнуть у твір усе... Перевіряти твори народом. Можна виявити долю книг, які працюють, діють, а які лежать баластом по полицях магазинів. Перевірка в народі, може, не кожному буде вигідна, але кожному буде корисна і повчальна" [2, 133].

У "Щоденниках" письменник повертається до образу дороги, який на сторінках щоденникових записів є наскрізним образом. У воєнні роки вона символізує: шлях до геройства, роблячи різкий контраст між білою природою і сірими людьми, між сьогоденням і недалеким майбутнім – фронт, визволення, геройство або як кінець всьому – смерть: "Все заметено білим снігом, все повито білим туманом, ідуть в сірих шинелях, в обмотках, руки в рукава, з котьолками на боку, а ще без зброї – роздягнуті колони; одні зігнулись, а другі, браві, міцні. Це із них, із цих сірих шинелей, народяться герої..." [2, 33]; мету "молодих" воїнів, стає символом непереборності та цілеспрямованості – "Дорогой туда, где догорает закат, идет и идет армия" [2, 34]; контраст між невідомим попереду під час бойових дій та рідною дорогою додому, сонячним та омріяним шляхом на Україну позаду – "Дорога руда, кам'яниста, жовта пилюка. З заходу назустріч нам сунуть сині тучі, мляво, пече сонце, йти важко. Назустріч тучі, пішов дощ з градом, я обернувся – позаду на українській стороні ще сиві поля, залиті сонцем, туди тучі ще не дійшли – прощай, сонячний краю, Україно моя!.." [2, 45]; смерть, в даному випадку загибель друга – "Тепер він (Хаєцький) уже не шукає дороги. Знайшов. Єдину і вічну. В кращий із світів" [2, 65].

Образ дороги не зникає зі сторінок "Щоденників", він пронизує їх, ніби об'єднуючи сторінку за сторінкою. Якщо проаналізувати цей образ в щоденникових записах 70-80-х років, то побачимо, що Олесь Гончар намагається пояснити його, порівнюючи з життям, прогресом, суспільно-політичними змінами, з рухом, дорогою: "За кілька днів виїздимо. Як на фронт... Щоб там не було, але зберися з духом. Запоріжці до старості ходили в походи!.." [3, 159].

Образ і пафос руху часу і пам'яті щільно взаємозв'язані з образом дороги – лейтмотивом Гончарової творчості. Мотив дороги – один із найдавніших і наймісткіших у світовій літературі. В українській народнопоетичній творчості дорога (шлях, путь) – символ складного, нелегкого життя; розлуки з домівкою тощо. Чи не всі події, все життя Олеся Гончара змальовані в русі, а саме в дорозі.

Отже, до текстів "Щоденників" входять народні прислів'я та приказки, пісні, уривки з народних дум, байки, народні анекдоти, деякі обряди, легенди та перекази, які так чи інакше пов'язані із структурою записів. Однак звертає на себе увагу той факт, що пісні, прислів'я, приказки, анекдоти народні, частівки та думи вплітаючись у тканину щоденникових записів, виявляються як невіддільний елемент щоденника, а саме, лаконічно підсумовують якісь події, зустрічі, спілкування з кимось; байки та народні анекдоти, що входять у повсякденне життя здебільшого висміюють людські і суспільні вади.

Фольклоризм щоденникових записів проявляється на різних функціональних зрізах: введення у текст окремих фольклорних мотивів чи образів, символічне переосмислення фольклорних міфологічних першоелементів, стилізацію, психологічну інтерпретацію фольклорних мотивів. Фольклоризм виступає саме як свідоме звернення письменника до фольклорної естетики, причому "системне, високохудожнє, функціональне використання фольклорних елементів... не руйнує канони, а збагачує ідейно-художнім синтезом" [5, 15-21]. Можна говорити не тільки про використання фольклору в "Щоденниках", а й про те, коли митець як представник певного етносу, учасник і художник сучасного життя, на глибинному рівні залишається носієм своєї культури, виразником національного світогляду.

Без сумніву, стосунки письменника з фольклором складні, і маленька кількість переплавлених уснопоетичних елементів, які зустрічаємо в авторському тексті, не завжди може свідчити про малий вплив фольклору на митця. Олесь Гончар не використовує фольклорні елементи як спеціальну творчу традицію, а намагається їх трансформувати та надає їм не другорядного значення у своїх "Щоденниках", відводить їм місце поряд з сучасною літературною традицією.

Фольклор осмислюється письменником на різних рівнях та різними засобами. В тому випадку, коли фольклоризм – лише наслідування фольклорних зразків, стилізація чи механічне перенесення автором у власний твір фольклорного багатства, декорування чи орнаментація тексту народнопоетичною образністю, тоді він, на думку авторів праці "На крилах народної пісні", – слабка сторона літературної творчості. Найкращий прояв фольклоризму – це сміливе творче "переплавлення митцем в своїй індивідуальній манері народнопісенних зразків з метою художньої реалізації ідей своєї доби і загальнолюдського звучання" [6, 6].

Олесь Гончар окрім використання національних народнопоетичних надбань, фольклорних джерел сусідніх народів, опрацьовує інтернаціональні фольклорні сюжети та мотиви.

Звернення Олеся Гончара до уснопоетичних засобів цілком виправдано художньо, оскільки зумовлено його прагненням передати колорит епохи, краю, способу життя народу, мови. У ліричних фольклорних жанрах (пісні та частівки) – основний композиційний прийом – образний паралелізм – знаходить своє місце як в "Щоденниках" письменника, так і в художній прозі Олеся Гончара. Його призначення підсилити емоційність твору, надати більшої поетичності, образної наочності думкам і почуттям.

У "Щоденниках" митця фольклор має поліфункціональні функції. Це має важливе значення з точки зору виявлення своєрідних рис творчості письменника, з'ясування специфіки романтичного стилю у сучасній художній прозі, а також фольклорних уснопоетичних елементів.

Олесь Гончар вільно використовував народнопоетичні джерела у своїх творчих пошуках, підпорядковуючи їх своїм ідейно-художнім завданням, власному стилю, а в окремих випадках трансформував, по-новому переосмислював їх.

Література

  1. Галич В.М. Не в силі нічого зректись. Щоденники Олеся Гончара воєнних літ // Вітчизна. – 2003. – №7–8. – С. 143–150.

  2. Гончар О.Т. Щоденники: В 3 т. – К.: Веселка, 2002. – Т.1. (1943–1967) – 455 с.

  3. Гончар О.Т. Щоденники: В 3 т. – К.: Веселка, 2003. – Т.2. (1968–1983) – 607 с.

  4. Гуменний М.Х. Безсмертний подвиг: Сучасний український роман про Велику Вітчизняну війну. – К.: Радянська школа, 1987. – 128 с.

  5. Далгат У. Б. Литературы и фольклор: теоретические аспекты. – М., 1981. – 135 с.

  6. Дей О. І., Дмитренко М. К. На крилах народної пісні. – К., 1986. – 145 с.

Loading...

 
 

Цікаве