WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Народнопоетичні витоки «Щоденників» Олеся Гончара - Реферат

Народнопоетичні витоки «Щоденників» Олеся Гончара - Реферат

Народнопоетичні витоки "Щоденників" Олеся Гончара

Українські письменники завжди знаходили в народнопоетичному мистецтві джерело глибокого художнього пізнання навколишньої дійсності. Причому в кожну епоху митці відкривали у фольклорі все нові і нові ідейно-естетичні цінності. Народнопоетична творчість підкреслює самобутність кожного з митців, бо значний художник збагачує арсенал зображувально-виражальних засобів, прийомів і принципів освоєння народної творчості та літературний процес.

Народнопоетична творчість та її інтерпретація у художніх творах письменників завжди цікавила літературознавців. Олесь Гончар активно і творчо трансформує фольклорний матеріал з метою увиразнити, надати психологізму і ліричності, морально-етичної багатоаспектності і національного колориту не тільки прозі, а й щоденниковим записам.

Сьогоденність авторських роздумів, зумовлених щоденниковим жанром, "оцінюється в співвіднесеності з часом відтворених подій, історичної епохи їх здійснення й (що характерно для Олеся Гончара, який мав уже досвід літератора) досить часто у співмірності із загальнолюдськими цінностями" [1, 143].

Жанрова специфіка щоденників полягає в у тому, що в них відсутній єдиний сюжет, немає спільного ідейного задуму, естетичної цілісності надає сам автор, бо його роздуми день за днем нанизуються на єдиний стрижень, у результаті чого записи набувають певної, досить умовної закінченості. Незважаючи на те, що "Щоденнику" Олеся Гончара притаманне зведення воєдино фотографічного спостереження над життям і широке узагальнення дійсності, записи все ж таки характеризуються цілісністю композиційної будови, в яку вписалися народнопоетичні елементи зі своїми характерними ознаками.

Як відомо, Олесь Гончар – видатний український письменник, один із найбільших прозаїків другої половини ХХ століття, який завжди перебував на передньому плані розвитку національної культури, формування спільної думки читацької аудиторії. Найважливішим критерієм для творчості митця є невіддільність його творів від долі народу та від долі людини як його представника. Саме цією неподільністю творів відзначається весь художній доробок видатного українського письменника.

У руслі наших міркувань заслуговує на увагу така літературна проблема, як народнопоетичні витоки "Щоденників" Олеся Гончара, а тому метою даної праці є дослідити функції прислів'їв і приказок; визначити роль народної пісні у "Щоденниках" Олеся Гончара; схарактеризувати функціонування фольклорних ремінісенцій. Дослідженням загальних рис творчої манери письменника займались такі науковці і літературознавці, як Дончик В., Малиновська М., Наєнко М., Погрібний А., Семенчук І., а також деякі аспекти щоденникових записів Олеся Гончара розглядають Галич О., Галич В., Гуменний М. Однак повністю аспекти вивчення проблеми не висвітлені.

"Для Олеся Гончара, бійця стрілецької дивізії, автора щоденника, не має дрібниць: і численні акти величності людського духу (самовідданого героїзму, здатності на самопожертву в ім'я перемоги, готовності ділити з народом радощі та горе), і морального падіння (зради, жорстокості, боягузтва) і страшні картини загибелі однополчан, і вишневі сади в Бессарабії, і білі хати у долині серед Трансільванських гір, що так нагадують рідну Україну... – усе тоді було важливим в усвідомленні велетенської вселюдської трагедії, яку несла війна, у прагненні побачити головне, розкрити глибинну сутність подій" [1, 147].

"Я видел за войну то, что видели немногие. Многое, многое понял и от этого, может быть, поглупел", – занотовує Олесь Гончар 8 серпня 1944 року [2, 53]. Уже згодом в епічних полотнах письменника зафіксовані факти стануть то головними, то другорядними, то епізодичними.

Олесь Гончар розпочинає свій "Щоденник" болючими роздумами про війну, він неодноразово звертається до цього питання в своїх романах і ця думка по-різному трансформується в його творах: "Тепер можна повірити, що це наближається час розплати з людством за всі його злочини, що це наближається великий Страшний Суд. Вся країна корчиться в судомах, мов шматований заживо звіром живий організм. Людина з усіма її думками й почуттями топчеться важким чоботом солдата, а солдат, сам розчавлений фізично й морально, вмирає, не знаючи за що" [2, 9].

У своєму "Щоденнику" фіксує болючі факти: "Дневка в горном селении. Налет вражеской авиации... Жертвы. Убит Рыбак, мой друг, бухгалтер из Полтавы. Умный, тихий, мечтательный. Как-то сидит-сидит, смотрит в землю, думает:

– Дивись, і тут така трава, як у нас на Вкраїні!

І знову думає. Останній час я бачив його мимохідь: блідий, очі запалені наче він знав уже свою судьбу..." (запис від 29 серпня 1944) [2, 56]. Загиблий земляк був згодом увічнений Олесем Гончаром в образі Гая, що підірвався на міні у "Прапороносцях".

Олесь Гончар уміє в кількох абзацах намалювати подію епохального значення, в двох-трьох реченнях описати пейзаж, охарактеризувати людину. І ми уявляємо її, як живу, із крові і плоті тієї індивідуальності, яку ми іменуємо характером. Для зображення людей, героїв митець черпає натхнення в фольклорній скарбниці українського народу, а саме в українських думах, піснях тощо.

Формотворчі пошуки письменника в галузі жанру, композиції, відображення буття, створенні образів теж підпорядковані досягненню творчої оригінальності за рахунок відмови від штучності, парадності, надмірної ускладненості. Письменник іде від життя, його повсякденної безпосередності і разом з тим героїчності. Тому й образи життя, його високий духовний сенс увиразнюються конкретними, скупими, зрозумілими засобами, завдяки чому дійсність в його творах набуває достовірних рис, стійкості, стабільності, значущості для багатьох наступних поколінь, а самі твори, в тому числі і щоденникові записи стають не тільки помітним суспільним явищем, а й художнім.

Фольклоризм щоденникових записів – лише одна із граней проблеми. При дослідженні народнопоетичних джерел необхідно поглибити системність аналізу, який має охоплювати всі рівні ідейно-естетичної структури "Щоденників" Олеся Гончара.

Українські літературознавці і фольклористи розкрили функціональні можливості фольклору у творчому доробку письменників і завдяки їх працям поглибилось розуміння народності творчості визначних українських митців – О.Довженка, Ю.Яновського, О.Гончара, М.Стельмаха. Вивчення зв'язків романістики Олеся Гончара з фольклором має суттєве значення, оскільки характером використання усної творчості у багатьох випадках визначається високий художній рівень мистецьких відкриттів письменника.

У критиці приділяється недостатня увага з'ясуванню функцій фольклорних елементів у творчості Олеся Гончара, бо "вони простежуються побіжно і непослідовно, хоча цей аспект аналізу проблеми за своїм значенням повинен займати провідне місце, оскільки він дає можливість виявити специфіку художніх принципів у використанні письменником народнопоетичного матеріалу, допомагає розкрити своєрідність фольклоризму його романів та їх жанрову природу" [4, 56-57].

У тексти "Щоденників" входять як народні прислів'я і приказки (гуде, мов бандура, журлива сосна [2, 29]; бреше, як шовком шиє [2, 36]; свині не до поросят, коли її шмалят [2, 42]; земля така: посій цвяхи – і ті зійдуть. Кинь борону – і та пустить корінь [2, 173]), так і прислів'я і приказки фронтового фольклору: воли на фронті, корови гуляють з німцями, а свині в поліції [2, 19], солдат дымом греется [2, 36], у Харкові дощ, в Тирасполі слизько, ой тікайте, постоли, бо чоботи близько [2, 44], ні корови, ні свині, тільки Гітлер на стіні; їжте яйки, пийте млеко, уже красні недалеко; нема яйки, нема віна, до свіданья, Україна [2, 41].

Вдало використовуються прислів'я та приказки з щоденникових записів у романі Олеся Гончара "Перекоп": хто вівцею стане, того вовки з'їдають; серед сліпих заплющуй хоч одне око; не грюкай у чужі двері кулаками, бо в твої грюкатимуть ногами [3, 147]; народ, що втрачає пам'ять, втрачає життя [3, 554].

Можна зустріти в щоденникових записах і більш сучасні прислів'я, наприклад прислів'я та приказки 20-х рр. ХХ століття: стоїть пшениця гарна така та плаче, бо за границю дорогу свою баче; а кукурузка хоч погана, зате сміється, бо вдома зостається; чого спішиш, як голе циганча на мороз [3, 167], або прислів'я і приказки братніх народів, наприклад, болгарські: квіти називають усмішками природи; павук із квіту отруту бере, бджола – мед [3, 181]; зустрівши людину – порадуй її [2, 329]; румунські: три года воевали постолы порвали (рум. солдаты в постолах) и Украину не забрали [2, 44] або, наприклад, східні: покирозумний розмірковує, дурень переходить річку вбрід [2, 135]; ти емір і я емір – хто ж пожене ослів? [2, 348]; аркан мусить бути довгий, а язик короткий [3, 130].

Багаті "Щоденники" і на народні пісні, що супроводжують людину впродовж всього життя і під час праці ("Ой, чиє ж то жито" [2, 127] співають втомлені робітники, а разом з ними і митець під час збирання врожаю, або "Дай же, мила, уста твої Нехай ще раз поцілую! Серце моє горить вогнем – Любов до тебе чую!" [3, 131] під час відпочинку та роздумів про революцію).

Сила пісні – незвичайна; в ній – душа нашого волелюбного, нездоланного народу. Завдяки майстерному використанню старанно відібраних пісенних фрагментів художня розповідь Олеся Гончара набуває виняткової яскравості, варіантності й поетичності. Як бачимо, українські і російські пісні органічно вплітаються у тексти як щоденникових записів так і у тексти творів Олеся Гончара.

В своїх "Щоденниках" періоду воєнних років Олесь Гончар неодноразово звертався до пісні, він занотовував вперше почуті на фронті українські та російські пісні, а також пісні інших народів, давно вже вподобані ним пісні. Письменник часто звертається саме до народної пісні, обґрунтовуючи це тим, що пісня як ніщо несе в собі величезний потенціал та нездоланність народу.

Яскравим прикладом народних пісень є :

Сяють далекі вершини

Може, моя то Вкраїна

Біліє черідкою хат?.. [2, 48];

Зелені спини гріють гори...

... У небо виплив молодик,

Це ж світить і там [2, 49];

Дай же, мила, уста твої

Нехай ще раз поцілую!

Серце моє горить вогнем –

Любов до тебе я чую! [3, 131];

Щодо солдатського фронтового фольклору, то це такі пісні, як:

Раскинулись рельсы широко,

На них эшелоны стоят.

Увозят в Германию хмуру

С Украины ребят [2, 23].

Ах зачем ты мне нужен,

Ты ранен, контужен,

Ты ранен, контужен,

А я молода [2, 50].

Loading...

 
 

Цікаве