WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Тип «Нової» жінки в романах ф. Достоєвського «Ідіот» та м. Хвильового «Вальдшнепи»: компаративний аспект - Реферат

Тип «Нової» жінки в романах ф. Достоєвського «Ідіот» та м. Хвильового «Вальдшнепи»: компаративний аспект - Реферат

Тип "Нової" жінки в романах ф. Достоєвського "Ідіот" та м. Хвильового "Вальдшнепи": компаративний аспект

Добу, в яку М. Хвильовий писав свій роман "Вальдшнепи" (1928 р.), можна схарактеризувати висловом англійської письменниці-модерністки Вірджинії Вулф: це історичний момент, "...коли людська натура змінилася. Змістилися всі людські стосунки..." [3, 78]. Одним із чинників таких змін були карколомні історичні події: перемога більшовиків на більшій частині постімперського російського простору, в тому числі і на Україні. Проте в середовищі переможців ширилися настрої розчарування й незадоволення результатами революції: ідеї, заради яких вона здійснювалася, так і не втілилися в життя, а "велична й справедлива" комуністична партія перетворилася на такого собі "собіратєля землі руської" і спускається, так би мовити, на тормозах до інтересів хитренького міщанина-середнячка" [5, 262]. Перед суспільною свідомістю постає головне питання того періоду: яка вона, людина майбутнього, хто творитиме "голубу савойю", що так стрімко почала віддалятися в далеке майбутнє, і чи можлива взагалі комуністична Україна. На ці питання спробував відповісти М. Хвильовий у своєму рубіжному романі "Вальдшнепи", що ознаменував розчарування автора в його дотеперішніх ідеалах, прагненнях і засвідчив кінець епохи "романтики вітаїзму" у творчості митця.

У романі М. Хвильовий подає модель "нової людини", намагаючись віднайти місце в реальності для тих, хто творив революцію і брав під сумнів її результати. Привертає увагу той факт, що модель "нової людини" втілено саме в образі жінки, досить юної дівчини Аглаї. Вважаємо це взагалі характерним для тогочасного вітчизняного письменства, що можна пояснити інтеграцією в українську літературу естетики модернізму, а з нею ідей емансипації та фемінізму. Як результат – поширився образ "нової жінки", сильної, мислячої, яка керується не почуттями, а інтелектом, до того ж, було знято табу із теми жіночої сексуальності. Подібні жіночі образи моделює у своїх творах О. Кобилянська, спираючись також на ідею "надлюдини" Ф. Ніцше. С. Павличко наголошує: "Ольга Кобилянська відобразила вихід на історичну сцену жінок, яких Е. Шовалтер у своїй монографії називає "новими". Про них мало відомо, але й соціалістка Анна Павлик, і доктор Софія Морачевська, і письменниця Наталя Кобринська були такими жінками. "Моя заслуга се та,... що побіч дотеперішніх Марусь, Ганусь, Катрусь можуть станути і жінки європейського характеру, а не спеціально галицько-руського", – писала О. Кобилянська про своїх героїнь. У реальному житті це були жінки європейської освіти й радикальних поглядів, у літературі – жіночі характери, позбавлені романтичної імперсональності, властивої жіночим образам у чоловічій народницькій літературі.

"Нові жінки" були сильними жінками, спроможними на самотній виклик суспільству. Центральний сюжет перших повістей і взагалі всієї творчості О. Кобилянської – зіткнення жіночої сили і чоловічої слабкості. Її героїні сильні морально, психологічно, інтелектуально. Вони надзвичайно емоційні й наділені могутньою, важко стримуваною сексуальністю... В опозиції "сильні жінки – слабкі чоловіки", як уже згадувалося, трансформована певною мірою філософія Ф. Ніцше. О. Кобилянську вабила романтична надлюдина, але в баченні письменниці вона була безсумнівно жінкою" [2, 71-72] Так само і М. Хвильовий, моделюючи у своєму романі "Вальдшнепи" образ надлюдини, вбачав у ньому саме жінку, адже "...висловлені в романі ідеї свідчили про серйозне знайомство (Хвильового – О.Б.) з творчістю Ф. Ніцше" [1, 291].

На нашу думку, М. Хвильовий невипадково обрав для головної героїні роману "Вальдшнепи" ім'я Аглая, адже воно міцно закріплене в літературній традиції – таке ім'я носила одна з головних героїнь роману Ф. Достоєвського "Ідіот" Аглая Єпанчина. Тому закономірно постає питання про зіставлення цих двох яскравих жіночих образів.

Саме ім'я "Аглая" має подвійне трактування: з одного боку Аглая – ім'я однієї з трьох Харіт, міфічних істот, богинь радості, краси та жіночої чарівності. Семантика цього імені – "блискуча, сяюча" (сліпуча краса). З іншого боку, слово "харіти" походить від лексеми "милість, милувати" (милість Божа). Отже, неоднозначність образу закладена вже в його імені. Простежимо, як кожен із письменників – Ф. Достоєвський та М. Хвильовий – реалізує семантику імені у своєму романі.

У Ф. Достоєвського Аглая Єпанчина сліпуче вродлива – перша смислова домінанта її імені повністю втілена. Друга ж семантична домінанта (мила, добра, гармонійна) не реалізується в романному просторі. Аглая в романі "Ідіот" – тип "нової" для свого часу жінки. Вона має такі переваги, як прагнення до навчання, розвинений інтелект, критичне мислення. Героїня осягає навколишній світ і себе через розум, а не через почуття. Героїня, для якої первинним є продумані вивірені рішення, не може зрозуміти поведінки князя Мишкіна, яка є алогічною, керованою інтуїцією. Вважаємо, в інтерпретації Ф.Достоєвського раціональна жінка – нещасна жінка, жінка-місяць, що світить, але не гріє.

На наш погляд, образ Аглаї у "Вальдшнепах" М. Хвильового більш складний, ніж образ Аглаї Єпанчиної. Він виписаний різноспрямованими векторами в одній площині, в той час як образ героїні Ф. Достоєвського – лише двома. Це багатоплощинний, гармонійний образ, позбавлений схематизму, у "малюнку" якого з'являється вісь, осердя – це сексуальність героїні, те, про що умовчав Ф. Достоєвський, але підкреслив М. Хвильовий. Простежується спорідненість образу Аглаї у М. Хвильового з образом "нової" жінки, виписаним ще О. Кобилянською ("Valse melancolice", "Некультурна", "Природа"): мислячої, сильної, сексуальної і свідомої своєї сексуальності, свідомої своєї вищості над чоловіком ("нова"жінка – торжество перемоги фемінного над маскулінним).

Аглая з "Вальдшепів" – романтична натура, "людина нового покоління", автономна, самодостатня і сильна жінка, яка бачить себе творцем справедливого світоустрою. Оповита серпанком таємничості, "московка" Аглая (як розуміємо з її згадок про знаменитого прадіда, нащадок давнього козацького роду) проголошує культ нових людей, покликаних до активної дії, "не тієї, що комсомолить у пустопорожнє... а тієї, що, скажемо, Перовська" [6, 245]. Тут ми спостерігаємо нове трактування романтичного героя. Той активний романтизм ("романтика вітаїзму"), який пропагував М. Хвильовий, якраз і передбачав орієнтацію на сильну, діяльну особистість.

Образи головних героїнь у романах російського та українського письменників знаходять своє розкриття через зображення їх поведінки в певній сюжетній моделі (любовний трикутник). Порівнюючи дві моделі любовного трикутника – у Ф. Достоєвського і М. Хвильового, відзначимо подібні моменти: по-перше, до складу обох трикутників входять дві жінки і чоловік; по-друге, і для Лева Мишкіна, і для Дмитра Карамазова Аглая – "інша" жінка, тобто та, яка з'явилася на горизонті головного героя другою і, власне, утворила трикутник. Під статичним кутом зору спостерігаємо суттєві типологічні сходження образів головних героїнь та моделей любовного трикутника, але в динаміці руху образу всередині трикутника простежуються чіткі розбіжності, лінійно прямо протилежні. Насамперед це виявляється у стосунках з чоловіками.

Аглая Єпанчина обирає сильного у своїй вірі чоловіка, що, гадаємо, говорить про її ідеологічну слабкість. Суперниця її, Настасія Пилипівна, – пропаща ("падша") жінка, грішниця, але вона має те, чого не вистачає Аглаї, – силу духу. До того ж, Настасія Пилипівна має досвід у спілкуванні з чоловіками, а Аглая – ні. Вона ще надто юна дівчина, чиста, невинна, наївна. Дівчина, яка хоче знайти віру в нові ідеали, адже розуміє, що біблійний, патріархальний світоустрій вичерпав себе. цю віру, цей новий емансипований світ може дати їй лише князь Мишкін. Проте Аглая не спроможна зрозуміти головну думку князя: "Сострадание есть главнейший закон бытия" [4, 19], оскільки співчуття – категорія емоційного світосприймання, а героїня для цього надто прагматична. Її міщанське, дрібнобуржуазне уявлення про дівочу гордість перетворює в очах читача добру красуню Аглаю Єпанчину на самозакохану особу з претензією на шляхетність.

Loading...

 
 

Цікаве