WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Тема дитини у творчості українських письменників кінця ХІХ – початку ХХ ст. - Реферат

Тема дитини у творчості українських письменників кінця ХІХ – початку ХХ ст. - Реферат

Окремою проблемою у прозі тогочасного періоду постає проблема дитячої злочинності. І дуже часто письменники звертають увагу на проблемні дитячі типи, намагаючись зрозуміти причину їхнього поганого виховання, схильності до вуличного життя і злодійських учинків.

У творчості І.Франка простежується тип злочинця-підлітка, найяскравіше втілений у малолітніх персонажах з оповідання „Яндруси" – українського автоперекладу першого розділу повісті „Lelum і Polelum". Головними героями оповідання є вуличні хлопчаки Начко та Владко, характери яких розкриваються в середовищі подібної їм компанії „яндрусів", яку Франко називає збірним поняттям „галаслива голота", „нетерпелива галайстра", „бахурня". Начко та Владко, – душа цієї компанії, її авторитетні лідери, що відзначилися не лише своїм умінням веселити аудиторію ровесників, а й здатністю "упоратися" в чужих садах і городах, та ще й, уникнувши погоні, вернути з багатою здобиччю. Власне, ці близнюки зображують своєрідну вікову психологію підлітків-волоцюг, об'єднаних міським простором львівської вулиці, що стала для них не лише місцем розваг, а й середовищем виживання, досягнення зрілості, врешті, етапом дитячого становлення: Львівська вулиця – се також свого роду школа, де тон і словар для всіх однаковий і обов'язковий"[9, Т. 17, 216].

Ця солідарність „яндрусів" в усіх виявах дитячої поведінки: у мовленні, психології, соціальному статусі, а також у способі життя, який дуже суперечить і морально-етичним, і правовим нормам. Щоб улаштувати такий собі заміський відпочинок у лісі, хлопчаки оббирають людські городи й сади.

Саме за цей вчинок Начко та Владко потрапляють до рук господаря, а згодом у поліцію. Але Франко акцентує увагу не так на злодійстві підлітків, як намагається заглибитись у їхню психологію, побачити в них певну суспільну верству, певний людський тип. Опинившись на лоні природи, це дитяче товариство виявляє зовсім інші риси своєї вдачі. Відбувається дивна психологічна трансформація підлітків: щойно бувши простими злодіями-шибениками, діти немовби розчиняються у світі природи, оголюючи свою істинну добру та щиру сутність.

Психологічну мотивацію поведінки вуличних хлопчаків, особливо Владка й Начка, подано в широкому соціальному зрізі. Відповідальність за хибне виховання та голодне безпритульне життя цих міських волоцюг письменник покладає на суспільність, що „як була, так і лишитьсябайдужна на долю того подення, як була, так і буде вдесятеро прудкіша до пімсти і кари, ніж до любові, пробачення та материнської дбайливості" [9, Т. 17, 222].

Герої оповідання М.Коцюбинського „Маленький грішник" знедолені, напівбезпритульні діти вулиці. Виростають вони без батьківського догляду, „виховуються" під чужими парканами або під мостом. Становище тих Дмитриків, Гаврилків та Марійок, як видно з оповідання, аж ніяк не краще, коли не гірше, ніж у сільських знедолених дітей. Капіталістичне місто ще жорстокіше, ще байдужіше до долі людини ніж село. Автор переконливо показує, що справжньою причиною морального спотворення дітей і зросту їх злочинності є тяжкі злидні.

Хороший, із прекрасними чистими пориваннями хлопчик Дмитрик, потрапивши в погане оточення, стає на слизьку стежку. Автор проводить свого маленького героя через цілу серію незвичайних для дитини пригод, викликає в його душі смутні відчуття „гріха" перед матір'ю, свідомість морального падіння. Митець не втрачає віри в добро, в моральне одужання дитини. В кінці твору малий Дмитрик впевнюється, що він робив недобре, але ця впевненість йому дорого коштувала. Він щиросердечно розкаюється і засуджує свої негідні вчинки. Переживання хлопця такі глибокі, що немає сумніву – на старий шлях він не вернеться.

Стислістю розповіді, простотою і невимушеністю сцен, намаганням психологічно пояснити вчинки свого героя і вмінням знайти соціальне пояснення трагедії Дмитрика, Коцюбинський підноситься до помітної майстерності в розробці зовсім звичайного сюжету. Він свідомо уникає описовості і нагромадження подробиць. Письменник подає лише те, що прямо стосується розкриття теми, вирізьблення характерів, розповідає про „гріхи" Дмитрика і його спільників, коротко, скупими, але різкими мазками малює фон, на якому розгортається дія, – злочинно байдуже до „грішних" чи „праведних" вчинків Дмитрика буржуазне місто з його суспільними контрастами.

Дмитрик піддається швидкому настрою. Йому шкода хворої неньки, що змушена важко працювати, але він трохи легковажний. Замислитися над чимось він може лише „на хвилинку", бо „не така була погода, щоб смуток затримався в його серці", він вибіг з хати, забувши материну заборону, „скубнув по дорозі за хвіст козу і весело засміявся". Другого дня повторюється те саме. Хвора мати посилає сина по хліб; йому сумно, „жалко недужої мами, але тільки до сінешнього порога. За порогом він забув і маму, і свої турботи" [7, Т. 1, 134]. Він не довго вагається, віддаючи материні копійки Гаврилкові на ножики. Слабовольністю Дмитрикової натури пояснюється й те, що він захоплюється „силою" і „розумом" безпритульника Гаврилка; „чув дитячим серцем, що так погано чинити" (грабувати сліпого старця, просити в прохожих на хліб, а витрачаючи на тютюн і т. п.), але й далі продовжував грішити.

Психологічну характеристику головного героя оповідання „Маленький грішник" автор подає в динаміці. Під кінець другої частини твору він показує, як у Дмитрика, що вчора залишив дома хвору, голодну матір, наростає тривога, передчуття біди. Ці почуття перемагають боязнь Гаврилкових глузувань, і він, залишивши компанію, біжить додому. Це вже початок чогось нового в характері хлопця, це – передвісник душевного перелому, що наступив після смерті матері, після катастрофи, що спіткала хлопця. В кінці оповідання Дмитрик поринає в гіркі роздуми про своє життя. Його мучить совість за вчинки, яких він вже ніколи не повторить.

Глибинного проникнення у внутрішній світ дитини позначається оповідання Б.Грінченка „Украла". У центрі оповідання відтворено образ учениці Олександри, дівчинки несміливої, завжди приниженої. Художній твір буквально першою фразою вводить читача у суть конфлікту, який стався. Тільки вчитель зайшов до класу, як школярі оточили його, стали голосно і сердито про щось розповідати. Виявилось, що Олександра украла в іншої учениці шматок хліба і тепер її засуджували. Однак, під впливом учителя школярі змінюють своє ставлення до однокласниці, адже на такий вчинок її штовхнув голод. Учитель намагається пробудити в своїх учнів милосердя, вміння не робити поспішних висновків, відчувається, що його поведінка була завжди виваженою, гуманною, і тому йому вірять [2, 78]. Провідна ж думка, що пульсує в підтексті оповідання: викриття соціального ладу, що примушував дітей трудівників на напівголодне існування.

Отже, тема дитини у творчості письменників кінця ХІХ – початку ХХ, є дуже актуальною тому, що через становлення психіки маленької особистості і чинників, які впливають на це становлення, можна простежити викриття суспільного ладу, який примушує ще не сформовану особистість діяти як доросла людина та лишає її дитячої безпосередності.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Винниченко В. Оповідання. Роман „Слово за тобою, Сталіне!", п'єса „Чорна Пантера і Білий Медвідь". – К.: Наукова думка, 1999. – 440 с.

  2. Грінченко Б. Без хліба. Оповідання / Вступ. ст. І.Пільгука. – К.: Дитвидав УРСР, 1958. – 178 с.

  3. Єфремов С. Літературно-критичні статті. – К.: Дніпро, 1993. – 351 с.

  4. Історія української літератури ХІХ ст. (70-90-ті роки): У 2 кн. / За ред. О.Д.Гнідан – К.: Вища школа, 2002. – Кн. 1. – С. 453 – 456; Кн. 2. – С. 191 – 233.

  5. Історія української літератури ХІХ ст.: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів. У 3 кн. / За ред. М.Яценка – К.: Либідь, 1997. – Кн. 3. – 70-90 рр. ХІХ ст. – 432 с.

  6. Історія української літератури ХХ ст.: У 2 кн. / За ред. В.Г.Дончика – К.: Либідь, 1998. – Кн. 1: Перша половина ХХ ст. – С. 418 – 421.

  7. Коцюбинський М. Твори: В 3 т. – К.: Дніпро, 1979. – Т. 1. – 316 с.

  8. Панченко В. Будинок з химерами. Творчість Володимира Винниченка 1900 – 1920 рр. у європейському літературному контексті. – Кіровоград, 1998. – 272 с.

  9. Франко І. Зібрання творів: У 50 т. – К.: Наук. думка, 1978-1979. – Т. 15. – 356 с.; Т. 17. – 345 с.

Loading...

 
 

Цікаве