WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Світопоглядові антитези творчості Олексія Плюща - Реферат

Світопоглядові антитези творчості Олексія Плюща - Реферат

Постійна неусталеність духовного горизонту Олексія Плюща відображається на всій його творчості. В філософській притчі "Палкий мисленник і учитель" (1906) відбувається фіксація етичного еталону добра і милосердя в образі Христа та його ідейного антагоніста – Мисленника, в якому мимоволі відбувається самоототожнення автора в творі. У притчі письменник намагається порівняти, виважити етичні засади ніцшеанства та християнства, репрезентаторами яких в творі є співець "краси в орлинім праві" та Людина у хітоні – Син Божий. Погоджуючись з думкою дослідників творчості Плюща, про несприйняття ним імморалізму Ніцше, хочеться акцентувати увагу на одному з моментів твору:

" - Так!.. – тихо сказав чоловік у хітоні. – Але скажи мені, що ти дав людськості?.. Як ти вжив талант (курсив наш – А.Ю.), що дав тобі його Пан Твій?.."

" - Жодного пана я не маю над собою, не визнаю нічиєї над собою влади!.." [13, 138].

Звернімо увагу на слово "талант". Ми можемо його зустріти майже в кожному творі автора і після його появи в тексті, кульмінаційна напруга може досягати свого апогею, після якого, на жаль, катарсису в свідомості головного персонажа не відбувається і "хворий син свого скаліченого недужого часу" летить у небуття.

Головний герой "Сповіді" (1903), перейнявшись ідеєю надлюдини, вирішив змінити оточуючий соціум через самовдосконалення. Людина горда й егоїстична, сенс свого існування він вбачає в продовженні себе в ідеальному нащадкові, проте помиляється при виборі партнерки для продовження ідеального роду. Молодий студент стає жертвою своєї ідеї та отримує кару за свої гріховні гордощі. Вирішивши закінчити своє безідейне "животіння", герой "Сповіді" обирає самогубство.

У центрі нарису "Страшна помилка" (1906) – герой-революціонер, який відмовившись від старого ідеалістичного "забобонного" світогляду, керується зовсім іншими світоглядними орієнтирами. Ідея революційної перебудови соціуму, очищення його від "зрадників" задля побудови нового суспільства, – заради цієї мети він ладен піти не все: вбивство він вчиняє з "утіхою творця, що чудово викінчив свій найулюбленіший твір". Він ставить себе на рівень з Творцем і відчуває від цього демонічну насолоду надлюдини, яка поборола в собі будь-які недоліки простого смертного.

Твори Олексія Плюща містять в собі глибокий смисл і будь-яка фраза може нести величезне смислове навантаження. Короденко – головний персонаж твору, після скоєного найтяжчого гріха – вбивства, бравадно наспівує німецьку пісеньку:

"Хто мою роботу мені оплатить! Отче, отче!

Хочете щастя ощасливити, нагороду винагородити..." [13, 142]

Чому "Отче"? Короденко немовби заграє з Богом, випробовує його. Проте так давно здолані віра та християнська мораль чекають поштовху, щоби вирватись з підсвідомості героя. І ось цей поштовх є: страшна помилка, найбільший удар по самолюбству героя – він вбив не ту людину. Все від чого він так довго тікав, з чим так наполегливо вів боротьбу (виховання в дусі милосердя і християнської моралі) виривається на волю і прагне каяття: "Се була невпевненість в правдивості того, що він мав за свій грунт, на якім він з таким трудом і напруженням збудував свій новий світогляд, з болем вириваючи все старе і забобонне з своєї істоти і з натхненням прищеплюючи все нове, гарне і потрібне, і єдине безумовно правдиве, як йому здавалось" [13, 155].

Страшна помилка примушує дати волю інстинктам, "пережиткам минулого", що примушують почувати докори сумління і змушують спустити курок.

Верхівський – один з головних персонажів повісті "Великий в малім та малий в великім" (1904) – також стає жертвою власних ідей та поривань. В лікареві Верхівському Олексій Плющ втілює риси духовно розломленої особистості аристократа. Будучи максималістом, Верхівський "носив пориви орла", намагався втілити в житті свої надлюдські ідеали, проте в реаліях наштовхується на "світову випадковість", на неспроможність не те що примусить людей стати надлюдьми, а навіть врятувати найдорожчу кохану людину. Усвідомлюючи власне "безсильство духа", Верхівський замислюється над одвічними онтологічними питаннями, в яких раніше не відчував духовної потреби. Як зазначає Є. Нахлік "Боротьба між вірою і безвір'ям у свідомості Верхівського – це боротьба між релігійними почуттями, які сформувалися в дитинстві, по-новому спалахнули в юності, коли людина особливо підвладна емоціям та пристрастям, і розумом, який під впливом "позитивної науки" дедалі більше руйнував християнську картину світу. Займаючись "позитивним вивченням" природи, студент-медик забув навіть думати про Бога, бо не відчував у цьому потреби"[8,27].

Роблячи висновок про нереальність існування іншого світу та вищої сили ("нема, не буде й не може бути нічого, бо все поступінно трохи-потроху розбивається людиною ж, коли він усе позитивізмом вивчає, так ясно тут, в сім процесі: нащадки розбивають те, що було збудовано їх пращурами, ілюзії розбиті о кремінь реального знання..." [13, 248]), він апелюює до позитивістського світогляду, згідно з яким лише інтелектуальні, творчі можливості мають значення для існування. Проте подібні переконання не допомагають врятувати наречену – оточуючий раціональний світ виявляється жорстоким та абсурдним і не примирившись з цим, герой, який вирішив, що всесвітом керує зло, перериває нитку життя. Верхівський вбиває себе, усвідомлюючи абсурдність свого існування, так і не прийшовши до ідеї Бога, не відчувши докорів сумління.

Творчість Олексія Плюща можна охарактеризувати, як реалізацію постійного внутрішнього душевного конфлікту між існуючими і прищепленими ще з дитинства світоглядними переконаннями. Олексій Плющ творив в епоху, коли розом з ідеєю про "смерть Бога", почали нівелюватись споконвічні духовні цінності, а людина змушена була усвідомлювати наявність реалістичного, атеїстичного світоглядів. Взявши на себе такий філософсько-психологічий тягар, письменник вів постійну боротьбу двох світоглядів: атеїстичного – на свідомому рівні, та монотеїстичного – на підсвідомому. Подібні питання стали тим поштовхом, який остаточно здалав його скалічену душу, адже за хвилини перед смертю Олексій Плющ, як зазначають біографи: "много говорил о современной общественной жизни, о стемлениях к преобразованию всего существующего строя, много говорил по поводу теории Дарвина, об учении Ницше, произведениях Гауптмана и друг[их]" [3,19].

Вбиваючи розумом Отця –Бога, син – Едіп постійно чекав покари – творчої кастрації. Підсвідомо змальовував її матафоризовано в багатьох зі своїх текстів, але так і не зміг втекти від неї в житті. Дослідник М. Сріблянський зазначає, що до суїциду О. Плюща призвело намагання підняти всесвітній тягар, і "приходить до висновку , що у його нема сили, нема таланту, що він нікчемність, що він "сам винуватий", що йому "нема місця на цім гидкім світі" (слова з передсмертної його записки)" [15,344].

І. Липа звертає увагу, на патріотичні, громадські почуття Плюща і зауважує, що горда натура автора не хотіла займати посереднє місце на творчому тогочасному Олімпі і також ставить акцент на тому, що було "ще одно – страшніше над усе – зневір'я в своєму талантові" [7,227].

Страшний "Демон самогубства" з'явився в житті автора дуже рано, погрожуючи творчою кастрацією, захопив із собою в небуття.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Балей С. З психології творчости Шевченка. – Львів,1916.

  2. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури: Підручник / За наук.ред. О. Галича. – 2-ге вид. – К.: Либідь, 2005.

  3. Грищенко Л. Монографія про Олексія Плюща. – Одеса, 1930.

  4. Гундорова Т. Проявлення Слова: Дискурсія раннього українського

модернізму: Постмодерна інтерпретація. – Л.: Літопис, 1997.

  1. Євшан Микола. Боротьба генерацій і українська література //

Українська хата. – 1911. – Ч.1.

  1. Левчук Л. Психоаналіз: історія, теорія, мистецька практика: Навч. Посібник. – К.: Либідь, 2002.

  2. Липа І. Олексій Плющ. Психографічний нарис // Українська хата. –

1909. – №5.

  1. Нахлік Є. Літературно-художня автопсихографія Олексія Плюща //Плющ О. Сповідь. – К., 1991.

  2. Овсянико-Куликовский Д. Н. Психология мысли и чувства. –

Художественное творчество // Овсянико-Куликовский Д. Н.

Литературно-критические работы. – М., 1989. – Т.1.

  1. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. – К.:

Либідь, 1997.

  1. Патографія – аналітичні дослідження життя і творчості видатних

митців за допомогою фройдизму. Див. Левчук Л. Психоаналіз:

історія, теорія, мистецька практика. – К.: Либідь, 2002.

  1. Підмогильний В. Іван Левицький-Нечуй. Спроба психоаналізу

творчості // Життя і революція. – 1927.- № 7.

  1. Плющ О. Сповідь. – К., 1991.

  2. Потебня А. А. Мысль и язык. По изд. Харьков, 1913. – К.: СИНТО,1993

  3. Сріблянський М. Один з піонерів. Олексій Плющ. // Українська хата. – 1911. - №2-3.

  4. Франко І. Із секретів поетичної творчості // Літературно-науковий вісник. – 1898 – 1899.

  5. Халецкий А. Психоанализ личности и творчества Шевченко //

Современная психоневрология. – 1926. – № 6.

Loading...

 
 

Цікаве