WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Белетристика В.Будзиновського: від історичної романістики до історичних студій - Реферат

Белетристика В.Будзиновського: від історичної романістики до історичних студій - Реферат

Уособленням московських катів виступає імператорський майор Філемонов – підступний, боягузливий, жорстокий, хитрий інтриган. Саме він керував знищенням Березівки, викрав сина калмика Аюкая, намагався настроїти донців проти козаків. Він упевнений, що царська влада діє всюди, навіть на Запоріжжі, бо є найвищою: „Я присланий урядом імператриці і говорю в її імені... Як я говорю, то так, якби говорила сама цариця" [6, 89]. Коли ж майор розумів, що на козаків не діють його промови, починав виступати в ролі дипломата. Однак усі його спроби тільки потішали степовиків.

Запорізька земля виявилася нелегкою здобиччю для Філемонова. Навіть його залицяння до Парані, а згодом і до Марти, на яких він хотів одружитися й розбагатіти, виявилися марними. Натомість козачки дотепно відкинули всі його женихання. Так, коли майор порівняв Параню з квіткою, дівчина з гумором відповіла: „Я вже не раз чула, що хлопці прирівнюють дівчину до рожі, очевидно, у вигляді... Але щоби дівчина пахла, як рожа, та й крізь стіну?! У вас, Николай Кирилович, не тілько ніс не здужає..." [6, 117].

Глумливо поставилася до Філемонова і Марта, знаючи, що він марно залицявся до її подруги: „Я чула, що запах рожі не дає вам спати. Ви і у нас будете мати безсонну ніч, коли занюхали рожі, яких тут, впрочім, нема. То хіба ви воняєте рожею, коли вічно чуєте її запах" [6, 127]. Однак Марті вдалося не тільки покепкувати, але й дізнатися від нього страшну правду: „Ми карали гайдамаків... Саме за се я став майором. Я не одно таке село спалив і вирізав" [6, 128]. На це дівчина з жахом промовляє: „Твої сліди... одна кров... Де ступиш, лишаєш кров..." [6, 129]. Філемонов, зрозумівши, що його цілком вирито, вкрав коня і втік з оселі Чмеля. Марта в цьому звинуватила себе: „Я дурна, замість заманити його в хату, щоби ви спіймали його, наробила крику, і він утік" [6, 131].

Параня Батюківна і Марта Чмелівна – романтичні образи, які є уособленням жіночої краси, мудрості й розважливості. Вони захищають козацькі традиції, твердо відстоюють власні переконання й національні ідеали.

В.Будзиновський, відтворюючи події другої половини ХVІІІ століття, вдало зобразив реальну історичну особу – останнього кошового отамана Запорозької Січі – Петра Калнишевського, „котрий силкувався залюднити Запорожжя хліборобами і всякими ремісниками" [6, 11]. Кошовий з'являється у творі в епізоді зустрічі з Василем і Петром Нерозлучними. Автор малює образ суворого, але справедливого воїна, який не має права на помилку, бо „судьба Запорожжя, його існування висить на волоску" [6, 25]. І тому він попереджеє братів Нерозлучних про небезпеку, якої вони можуть завдати Січі своєю помстою Московщині за спалену Березівку. Проте Калнишевський пристає до таємного плану братів у боротьбі з ворогами: „Від сеї пори кошовий уживав Нерозлучних усе тоді, коли хотів зробити щось таке, про що москалі і, очевидно, також прихильники москалів та довгоязикі між січовиками не повинні були знати" [6, 27]. І хоча В.Будзиновський фрагментарно окреслив цей образ, проте через динамічні монологи героя та контекст твору можна відчути роль Калнишевського у національно-визвольних змаганнях українського народу.

Для більшості творів В.Будзиновського характерний чіткий поділ персонажів на позитивних (козаки, селяни, степовики) і негативних (поляки, турки, татари, росіяни). Одними з позитивних героїв оповідання „Кров за кров!" є Василь і Петро Нерозлучні – козацькі лицарі, для яких найважливішим у житті є правда, справедливість, честь. Вони мстяться царському війську за спалену Березівку, але не своїми руками, а татарськими. Василь так пояснює цей вчинок: „Се справді була різня, не бій. Кров за кров! Але ми військо... Ми лицарі, не кати. Тим-то й я, і мої товариші лишили шаблі в піхвах. Але з ними я і чесного бою був би не розпочинав. Вони не варті були того, щоб чесний лицар мірявся з ними, як рівний з рівним. Вони прості злочинці, що заслужили собі на смерть з руки ката. І я передав їх у руки катів. Катюзі по заслузі..." [6, 45]. Цей епізод розкриває ідейне спрямування оповідання.

В.Будзиновський в оповіданні „Кров за кров!" вдало поєднав декілька сюжетних ліній (Нерозлучні, Філемонов, калмик Аюкай) з подіями тривалого часу, пов'язавши їх з гайдамаччиною, зруйнуванням Січі, показав участь у цих подіях донців, татар тощо. Тому за масштабністю задуму його твір тяжіє до повісті або навіть роману.

Про повістярський доробок В.Будзиновського справедливо зауважив В.Погребенник: „Історичний фактаж, динамічна інтрига, авантюрні перипетії..., постаті козацьких одчайдухів-героїв, натхнених дійовою патріотичною ідеєю, забезпечили авторові успіх. Для прози В.Будзиновського характерні нескута фантазія, узгоджена з правдою історії, добре знання традицій і нонаціонального середовища (волохів, турків, татар, курдів), колоритність і контрастність образів, своєрідних за етнічними рисами..., долання героями численних небезпек завдяки особистій мужності й винахідливості, дотримання лицарського кодексу честі" [12, 520].

Таким чином, зламні моменти історії вимагали творів патетичних, пророчих, здатних надихнути реципієнтів, а такі могла дати тільки література романтизму. Саме тому в західноукраїнській прозі початку ХХ століття провідною темою, яку не минув жоден з її визначних представників, була тема зіткнення ідеологій, боротьби людини за своє право бути щасливою, мати свою державу, зберігати свої традиції, пишатися своєю історією.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Андрусів С.М. Модус національної ідентичності: Львівський текст 30-х років ХХ ст. Монографія. – Львів: Львівський національний ун-т ім.І.Франка, 2000, Тернопіль: Джура, 2000. – С.182-183.

  2. Баран Є.М. Українська історична проза др. пол. ХІХ-поч.ХХ ст. і Орест Левицький. – Автореферат на здоб.наук.ст.кандидата філол.наук. – Київ, 1992. – 20 с.

  3. Будзиновський В. Ішли діди на муки: Введення в історію України. – 2-ге вид. – Нью-Йорк: Говерля, 1958. – С.81.

  4. Будзиновський В. Популярні книжки // Світ. – 1906. – Ч.16. – С. 253-256.

  5. Будзиновський В.Т. Осаул Підкови: Історичні повісті з часів козаччини. – Львів: Червона калина, 1990. – 376с.

  6. Будзиновський В. Пригоди запорозьких скитальців: Повість та оповідання / Упоряд., авт. післямови та приміт. Р.Д. Горак. – К.: Дніпро, 1993. – 383 с.

  7. Державін В. Сучасна Українська історична белетристика // Критика. – 1929. – №12. – С.31-51.

  8. Дзюба Іван. Несходимі стежки минувшини. Пригодницькі мотиви в історичній прозі // Київ. – 1986. – № 10. – С.86-95.

  9. Кейда Ф. Національно-визвольна ідея в історичній прозі В'ячеслава Будзиновського // „Як много слово важить...": Науковий збірник на пошану професора Володимирм Качкана / За заг. ред. М.М.Романюка. – Івано-Франківськ: Видавництво Івано-Франківського державного медичного університету, 2006. – С.124-146.

  10. Кодацький М. На історично-белетристичній ділянці літературного фронту // Критика. – 1930. – № 12. – С.104.

  11. Ласло-Куцюк Магдалина. Засади поетики. – Бухарест: Критеріон, 1983. – 396с.

  12. Погребенник В.Ф. Будзиновський В.Т. // Енциклопедія сучасної України. – Т.2. – К., 2004. – С.520-521.

  13. Погребенник Федір. В'ячеслав Будзиновський – письменник і депутат // Слово і час. – 1998. – № 1. – С.26.

Loading...

 
 

Цікаве