WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Північне Приазов’я у записах і дослідженнях В.М. Ізотова - Реферат

Північне Приазов’я у записах і дослідженнях В.М. Ізотова - Реферат

Північне Приазов'я у записах і дослідженнях В.М. Ізотова

Північне Приазов'я, заселене, в основному, приїжджими болгарами, привернуло до себе увагу науковців більше, як сто років тому. Однією з перших робіт, в якій було детально описано матеріальну й духовну культуру болгар, що поселилися на Півдні України, було дослідження М.С. Державіна "Болгарские колонии в России". Тут, зокрема, повідомлялося і про болгарські пісні, зібрані в тодішньому Бердянському повіті вчителем А. Варбанським і опубліковані в 1894 р. Пізніше, 1910 р., А. Варбанський видав збірник "Песните на Бердянските българи", що містив 556 пісенних зразків. У тридцятих роках минулого сторіччя українські музикознавці М.П. Гайдай, К.В. Квітка і болгарин Бурмов записали в Запорізькій області, в тому числі і на Приазов'ї, кілька десятків болгарських пісень з нотним супроводом мелодій. Одним з най капітальніших видань післявоєнного часу був двотомник, упорядкований і супроводжений ґрунтовною передмовою, болгарським музикознавцем Николаем Кауфманом "Народни песни на българите от Украинска и Молдовска ССР", де містилося чимало записів, здійсненим Н. Кауфманом на Приазов'ї. отже, народна культура Приазов'я постійно в тому чи іншому форматі фіксувалася науковцями України, Болгарії, що засвідчено рядом експедиційних записів, які зберігаються в рукописних відділах наукових установ, зокрема, в ІМФЕ НАНУ, а також в опублікованому "Додатку" (автор З.І. Василенко) до колективної монографії "Інтернаціональне та національне в сучасному слов'янському фольклорі". – К.: Наукова думка, 1977. – С. 136-139.

Але все це давні і малодоступні зацікавленому читачеві матеріали, тому книжка Валентина Миколайовича Ізотова "Болгарский фольклор в Северном Приазовье", що вийшла в Запоріжжі – Сімферополі в 2005 р., набуває особливої цінності. В ній розкрито специфіку народної культури болгарської діаспори в Україні, названо й проаналізовано збережені сьогодні пісенні жанри, і – що особливо важливо – приділена велика увага музичній характеристиці сучасних особливостей досліджуваного матеріалу, при цьому слід наголосити, що зроблено це не дилетантом, а фахівцем, в розпорядженні якого знаходиться значна кількість музикознавчих і фольклорних джерел.

Автор поєднує різні аспекти подачі матеріалу – від популярного до суто наукового: бачене і почуте під час спілкування з місцевими болгарами тут же фіксується й аналізується – в цьому полягає своєрідність творчого стилю В.М. Ізотова. Хоч автор передмови, канд.. педагогічних наук Л.Я Романова підкреслює, що видання адресоване студентам, воно цікаве і повчальне для всіх болгар, чиї предки опинилися в іноетнічному оточенні і часто з незалежних від них причин мало знають про своє минуле. Тому погоджуємося з подальшими міркуваннями Л. Романової про те, що велике значення книжки В. Ізотова полягає ще й у тому, що "вона вчить розуміти багатовікову раціональну організацію середовища життєдіяльності предків. Особливу систему звичаїв, обрядів та вірувань, світорозуміння".

Крім того, видання В.М. Ізотова поповнює новими матеріалами попередні записи й публікації науковців, його використовуватимуть фахівці-болгаристи, особливо ті, що вивчають фольклор та етнографію болгарської діаспори на Півдні України, тим більше, що автор прагне охопити історію питання, особливості проведення свят і буднів, насичених пісенністю, а також звертає увагу на зміни, привнесені часом.

Композицію книжки підказали зібрані автором матеріали. Вони не всі рівнозначні. Якщо перший розділ складається з фрагментів, почерпнутих, в основному, з друкованих болгарських та вітчизняних джерел, то наступні розділи створені переважно внаслідок власних спостережень. Але і в першому розділі слід було б уважніше поставитися до наведених фактів. Наприклад, твердження, що з 1924 по 1937 рр. було видано 271 підручник з болгарської мови. Серед прізвищ авторів підручників названо ім'я Булаховського. Виноски, яка б указувала, звідки взяті цифри і прізвища, нема. Зате є посилання на роботу Калоянова (невідомо, коли і де видану), в якій стверджується: архівні матеріали (?) свідчать про розквіт і початок створення болгарських шкіл у 1923 – 38 рр. Справді, в 1923 – 29 рр. держава приділяла увагу розвиткові культур національних меншин, у тому числі й болгарської, а в 37-38 роки ці культури нещадно знищувалися. Та на наступній, 19 стор. той же Ізотов пише: "в середині 30-тих років почалися сталінські репресії ..." і т.д. – цілий абзац, що переконує: болгарська культура зазнала поголовного нищення. Сьогодні вже маємо надруковані статті про трагічну долю Сергія Цветка, Недельчева, Димитрова та інших представників болгарської інтелігенції, "розкуркулених", заарештованих і виселених.

Післявоєнний період, коли автор мав можливість вести власні спостереження, цікавий фактичним матеріалом, хоча розділ "Збереження болгарської народної пісні" можна було б поєднати з наступним, оскільки вони тематично близькі, особливо стосовно жанрової атрибутики. Приведені тексти і їхня характеристика в давніх записах Варбанського, але не підтверджені новими записами. То збереглися вони чи ні, адже розділ афішує "Збереження..."? Цікавим по новому фактажу (я знову повторюю, що нові записи найцінніші для науки) є розділ "Переймання українських і російських мелодій болгарським фольклором". Залишилися неоприлюдненими тільки записи взаємо переймань текстів.

Щодо розділу "Жанри болгарських народних пісень", то я обмежуся твердженням відомої болгарської фольклористки Цветани Романської у кн. "Българската народна песен" (Софія, 1965): "В науці про народну поетичну творчість досі не існує єдиний погляд на класифікацію народних пісень". Так само нема й сьогодні єдиного погляду, але сучасні фольклористи користуються трьома принципами: 1) фундаментальним, 2) тим, коли науковим обґрунтуванням є лірика або епіка, 3) ідейно-тематичним. При класифікації Ізотова вжито всі три принципи, тому аналізувати їх неможливо, хоч визнаємо слушність зауваження Валентина Миколайовича, що болгари, які живуть в Україні, не забули багатьох жанрів традиційних пісень і що про це переконливо говорить двотомник Н. Кауфмана і багатьох збирачів болгарських народних пісень, перше місце серед яких цілком заслужено займає сам В.М. Ізотов.

Кращими розділами видання "Болграський фольклор у Північному приазов'ї" є "Календарно-обрядові" і седенкарські пісні". Серед календарно-обрядових не названо звичай "Баба Марта" (можливо, тому, що не пов'язаний з піснями), хоч сам звичай і зараз побутує серед болгар.

Дуже цікавий розділ "Болгарське весілля". Він виграв би ще більше, якби були посилання на монографію Радості Іванової "Българската фолклорна сватба" (Софія, 1984), де є багатий емпіричний матеріал, його варіантна багатоманітність, широко використані нотні записи. Можна було б вказати і на кандидатську дисертацію Наталі Задорожнюк "Семантика символічно-обрядової системи болгарської весільної поезії" (Захищена в ІМФЕ НАН України в 1994 р).

В книзі В. Ізотова вперше після С. Цветка так детально розказано про седенкарський обряд й підкреслено, що він має ряд аналогій (але названі й відмінності) з українськими та російськими обрядами. Цьому обрядові присвячено окремий розділ та проаналізовано особливості літніх, осінніх та зимових седянок. До речі, у Цветка є рукописна стаття "Седянки и меджия", де він розмежовує ці назви. В Ізотова пояснено, що восени збираються на "меджия" для роботи на току і в господарстві. Цікаво, що термін "менжія" на Приазов'ї звучить інакше, ніж на Одещині у С. Цветка, чи це чергова описка? В. Ізотов назвав свій розділ "Посиделковые песни" – седенкарски песни, але про характеристику пісень тут не йдеться. Наведені зразки – однотипні. Вони належать до любовної лірики. Можливо, в побуті Приазов'я, та і взагалі болгарському побутовому дозвіллі, яким по суті є седянки, тематика пісень і не прикріплювалася до обряду, тому автор приділив увагу особливості виконання мелодій, а не текстів. Безперечно, вірні зауваження і кореспондентів, які запам'ятали, що седянки до 60-тих років минулого сторіччя перестали збиратися, оскільки молодь одержала інше місце зустрічей – клуби, де характер розваг був іншим, цікавішим. Розгорнулася робота самодіяльних гуртків. Але, по-перше, час знову вніс свої корективи: відомо, що в останні роки робота клубів перестала фінансуватися, і молодь знову повернулася до давніх звичаїв, а по-друге, старше покоління завжди воліло збиратися "із своїми", і ця традиція продовжувала жити і в метрополії, і в діаспорі. Я, наприклад, бачила такі літні седянки старших у Странджі ще у 80-тих рр. ХХ ст. Збиралися старші жінки з роботою – в основному, з прядінням овечої вовни, і не співали, а розмовляли. Нещодавно була опублікована стаття Г. Манолової про сусідські сходини "дернек", основний зміст яких – спілкування і обговорення новин [Манолова Г. "Дерніцікте" – спеціфічна особливість спілкування болгарських переселенців у Бесарабії // НТЕ. – 2006. - № 3. – С. 91-93]. Старші жінки не працюють і не співають, збираючись у вихідні та святкові вечори поблизу своїх жител.

Сходини чоловіків майже завжди супроводжуються частуванням, яке пропонує господар житла, біля якого збираються, щоб погомоніти, пограти в шахи чи карти. Зауважимо, що через кожну домівку поставлена лавка – для "дернеку", що сприймався переселенцями як традиція, перенесена з прабатьківщини. Як бачимо, традиція, долаючи усі зміни, які виявляються тимчасовими, продовжує жити й сьогодні.

Окремий розділ присвячено святковим болгарським хороводам, простежено їх участь в обрядовій системі. Розділ дещо розширює рамки означеного в заголовку фольклору в Північному Приазов'ї, оскільки в ньому йдеться про ритуальні танці, які не побутують у Приазов'ї, зокрема про нестинарські танці на розпеченому вугіллі. Раніше вони приурочувалися до дня святих Костянтина і Олени – 21 травня. Тепер можуть виконуватися на "соборах" незалежно від дати, що я можу засвідчити як глядачка – влітку, в серпні 1979 р., на "соборі" в Родопах. Основні відомості про танці, "хоро", "оро", "ръченица" та ін. почерпнуті з деяких праць Райни Кадарової-Кукудової та Кирила Дженева [Болгарские народные танцы // Наука и искусство. – София, 1958]. Передані в 2005 р. в Приазовську діаспору, вони читаються, можливо, вперше, збагачуючи уявлення читачів про багатство й різноманітність болгарського фольклору різних жанрів. Інонаціональне оточення, за спостереженням В. Ізотова, внесло в танцювальний репертуар нові танці: польку, краков'як, яблочко, падеспань, гопак.

Серед інших розділів виділимо пісні літературного походження, які настільки полюбилися народу і стали популярними, що їх сприймають як народні, не знаючи автора. Це добре показано на прикладі "Пісень на вірші Х. Ботєва".

Спостерігач слушно відзначив також, що усталений в минулому репертуар і його приуроченість поступово розмиваються, вливаючись в загальний пісенний фонд.

Пісні останніх розділів мають здебільшого штучний характер. Вони побутували – це підтверджується фактами, наведеними у виданні, і в цьому їх цінність. Але деякі оцінки сьогодні звучать анахронічно. Та незважаючи на окремі огріхи і неточності, яких можна було б не допустити, якби по розділах пройшлася рука досвідченого фахівця-редактора, та ще й бажано болгариста.

Приєднаємося до автора передмови Л. Романової, яка стверджує: "Книга справляє приємне враження. Від щирого серця хочеться подякувати автору Валентину Миколайовичу Ізотову" і побажати подальшої успішної роботи і нових книжок.

Loading...

 
 

Цікаве