Загалом у мові художньої літератури емоційно-експресивна лексика вживається специфічно: в умовах художнього контексту вона набуває додаткових відтінків, відсутніх у цих словах за межами художнього цілого. У текстах народних пісень, на нашу думку, експресивність вкладається великою мірою у вокативні конструкції – поєднання звертання з епітетами. Наприклад:
Ой дівчино, серце моє,
Личко твоє рум'янеє;
Не так личко, як ти сама –
На папері написана (с.14).
Ой ти, місяцю ясний,
Ти, мій милий, прекрасний!
Та який ти вродився на світі нещасний!
Ой який ти вродився –
Та мені знадобився,
Та який ти удався – мені сподобався (с.19).
Ой там на горі дивний див:
Там соловейко гніздо звив.
Всю нічку не спав та все щебетав,
Собі солов'їху прикликав.
Всю нічку не спав та все щебетав,
Собі солов'їху прикликав:
"Ой будь, галочко, зо мною,
То будеш мені жоною" (с.204).
Як бачимо, підбір лексики в наведених прикладах здійснений з головною метою – виразити почуття кохання, наділити це вираження експресією, силою тощо. Цій основній меті підпорядковані усі рівні побудови тексту, в тому числі й лексико-семантичний рівень, який репрезентують насамперед слова, що в текстах наведених пісень іменують закоханих: дівчино, серце, місяцю, милий, соловейко, галочка, жона. Експресивність цих лексем підкреслюється контекстуально – використанням промовистих епітетів та порівнянь.
Особливо слід відзначити специфіку експресивізації тексту народної пісні за допомогою морфемно-словотвірних засобів, серед яких превалюють, безперечно, зменшено-пестливі афікси. При цьому деривати-демінутиви актуалізують різноманітні оцінно-експресивні семантичні компоненти – від кохання й бажання до туги, смутку й навіть нелюбові. Порівняймо:
Скрипливії ворітечка, брехливії люди,
На кого ж ви набрешете, як нас тут не буде (с.190).
Ой у полі вітер віє,
А жито половіє,
А козак дівчину та й вірненько любить,
А зайнять не посміє.
Ой тим її не займає,
А що сватати має (с.30).
Мамко моя солоденька,
І ти була молоденька,
Ти ходила так за няньком,
Як я тепер за Іванком (с.45).
Прийшов козак до корчомки, дівчина гуляє;
Козакові молодому серденько ся крає (с.20).
Ой високо клен-дерево має,
А ще вище два соколи літає;
Ой літають вони у Марусі у дворі,
Заглядають вони у нову світлоньку, –
Вже світлонька вже виметеная,
Ходить Маруся вже розчесаная:
Хоче її мати за Степана дати;
Вона Степана зроду полюбила,
Вона його за ворота сама випровадила,
По його сліду персником покотила (с.205).
Виразним словотвірно-морфологічним засобом експресивізації мови виступають нестягнені форми прикметників та дієприкметників, якими просякнуті тексти народних пісень. Їх вживання надає піднесеності, урочистості, співучості. Більше того, нестягнені форми прикметників – характерна риса саме українського фольклору [див.: 9, 154-157].
На синтаксичному рівні треба насамперед відзначити широке вживання в текстах народних пісень синтаксичного паралелізму, адже чи не в кожному фольклорному творі образи закоханих, їх почуттів, емоцій тощо зіштовхуються з образами явищ природи, тварин, рослин та ін. Таке поєднання надає тексту експресивізації, посилює переживання емоцій ліричних героїв, напр.:
Дощик, дощик,
Аж із стріхи капотить...
Розсердився мій миленький,
Аж ногами тупотить (с.59).
Шумить-гуде дубровонька,
Плаче-туже дівчинонька (с.110).
Над моєю хатиною чорна хмара стала...
А на мене, молодую, поговір та слава! (с.188).
Часто синтаксичний паралелізм зіштовхує протилежні за семантикою образи, що сприяє глибшому експресивно-стилістичному ефектові, напр.:
Воли та корови усі поздихають,
Біле личко, чорні брови повік не злиняють (с.59).
У цьому уривку протиставляються почуття кохання та меркантильні інтереси, внаслідок чого зображення почуття кохання до дівчини увиразнюється, експресивізується.
Окремо варто відзначити вживання в народних піснях з експресивно-стилістичною метою різноманітних вигуків та підсилювальних часток, без яких, зрештою, не обходиться жоден з аналізованих творів. Напр.:
Світи, світи, місяцю, гей,
Ще й ясна зоря, та гей, гей, гей, гей! (с.148).
Підсумовуючи, відзначимо, що, з одного боку, засоби експресивізації мови народних пісень про кохання надзвичайно різноманітні й виокремлюються на кожному мовному рівні, а з іншого, кінцевий стилістично-експресивний ефект можливий тільки при комплексному використанні усіх експресивних засобів, що ми й спостерігаємо в текстах аналізованих фольклорних творів. Досліджувана проблема для свого всеохопного висвітлення потребує подальших студій, присвячених детальному аналізові експресивних засобів різних мовних рівнів у народних піснях, а також досліджень, які б ставили за мету встановити взаємозв'язок між експресивними мовними засобами та жанрово-тематичною природою фольклорного твору, бо, скажімо, пісні про щасливе кохання та про розлуку безумовно різняться засобами та способами експресивізації мови.
Література
Григорьев В.П. Поэтика слова. – М.: Наука, 1979. – 344 с.
Дудик П.С. Обірвані, або незакінчені, речення // Українська мова в школі. – 1955. – №4. – С. 11-14.
Іванова Л.П. Еквіваленти речень у російській мові // Мовознавство. – 1980. – №1. – С. 22-25.
Ковалев В.П. Выразительные средства художественной речи. – К.: Рад. школа, 1985. – 136с.
Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови. – К.: Вища школа, 1987. – 352с.
Колесник Г.М. Мова газети в епоху НТР // Науково-технічний прогрес і мова. – К.: Наук. думка, 1978. – С.91-109.
Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. В. Н. Ярцева. – М.: Сов. энциклопедия, 1990. –685 с.
Пітель В. І. Функціонально-семантична структура незакінчених речень у сучасній українській мові: Дис. ... канд. філол. наук. – Івано-Франківськ, 2000. – 188 с.
Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови. – Тернопіль: Богдан, 2000. – 248 с.
Сковородников А. П. Об усеченных предложениях // Русский язык в школе. – 1972. – №5. – С.86-90.
Сковородников А. П. Усечение (Апозиопезис) // Сковородников А. П. Экспрессивные синтаксические конструкции в современном русском литературном языке. – Томск: Изд-во Томского гос. пед. ин-та, 1981. – 210 с.
Українська мова: Енциклопедія. – К.: Укр. енциклопедія, 2000. – 752 с.
Українські народні пісні про кохання. – К.: Мистецтво, 1971. – 212 с.
Цой А. А. О так называемых усеченных, или недоговоренных, предложениях // Русский язык в школе. – 1971. – №6. – С. 76-79.
Чабаненко В. А. Основи мовної експресії: Монографія – К.: Вища школа, 1984. – 168 с.
1 Тут і надалі в дужках вказується сторінка видання: Українські народні пісні про кохання. – К.: Мистецтво, 1971. – 212 с.