WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Трагічне у співанці-хроніці - Реферат

Трагічне у співанці-хроніці - Реферат

Варто відзначити єдність складових частин співанки-хроніки із голосіннями. Головним змістом голосінь було висловлення ніжних почуттів до загиблої людини, передбачення тяжкої долі родини, яка залишилась. В похоронних голосіннях оплакували, насамперед, втрату годувальника, яка могла призвести до злиднів: ,,Чоловіче мій! Куди ж ти убираєшся, куди ти віддаляєшся? Та як мені чужим людям годити? Та я ж над чужим ділечком назневажалась, та я ж по чужим людям наспотикалась. Та я чуже зроблю не так, та я словечко скажу не влад. Моє ділечко перероблять, моє словечко перемовлять... Та я пізно лягаю та рано встаю, все чуже ділечко роблю" [8, 73].

Д. Успенський, погоджуючись із тим, що авторами голосінь були жінки, зауважує, що саме похоронні голосіння займають центральну позицію між розмовним текстом та піснею. Форма і зміст свідчать про обдарованість автора, його вміння викласти свої думки в образній формі. Співанки-хроніки більшістю своїх сюжетів є відображенням трагічних та драматичних випадків, при відтворенні яких використано і елементи голосіння. Велика кількість хронік сповнена притаманного голосінням емоційного сприйняття трагічної події. Зокрема, в цьому можна помітити своєрідну спорідненість між думами, голосіннями та співанками-хроніками. Наведемо для прикладу уривок з пісні ,,Про Юрину Марічку":

- Прости, татку, прости, мамка, прости, вся родина,

Її була така доля і тяжка хвилина.

Як Марічку молоденьку у село узіли,

То трембіти по дорозі сумненько трубили.

Взяли тіло ой на плечі, пішли пару кроків,

Вона прожила на цім світі лиш сімнадцять років.

Сімнадцять рік вна прожила, лиш ще було жити,

Вона пішла з цего світа в сиру землю гнити.

Як принесли тіло в село, то люди плакали,

Комісія вище церкви похорон спирали

[9; 447]

За свідченням І.Свенцицького, устрій голосінь цілком відповідає речитативу у повільному темпі [8; 74]. Це одне із підтверджень того, що голосіння належать до пісенно-поетичної частини фольклору. Ритм голосінь пов'язує окремі фрази в нерівномірно-ритмічну строфу. Злиття постійних епітетів – солодка, золота, дорога – утворює своєрідну поетичну картину. Трапляються випадки, коли голосіння будуються на материнській основі, з переважанням епічного мотиву, наприклад, голосіння за сусідкою: ,,Моя й сусідо, моя й голубочко! То я з тобою ні билась, ні лаялась. Куди ж ти вибираєшся, куди ж ти виряджаєшся? Та на кого ти своїх дітей кидаєш?" [8, 13]. Аналогію з подібними голосіннями можна помітити, розглянувши тексти співанок-хронік:

А ковала зозулечка межи потоками,

Як заплаче Боднаручка з усіма доньками.

Заплакала Боднаручка та заголосила:

– Ой донечко Іриночко, що ж ти завинила?

Ой донечко Іриночко, що ж ти завинила,

Що ти свою головочку на поріг склонила?

Що ти свою головочку на поріг склонила,

Що ти своєв сиров кров'єв землю сповенила?

Ой донечко Іриночко, де би тє сховати?

  • На цвинтарі у хитарі, де би рідна мати?

  • Ой донечко Іриночко, кілько би дзвонити?

  • В штири дзвони на Николи богу се молити.

У пасіці мені бджоли, за пасіков оси,

А вже тота Боднаручка плаче та голосить.

Ой не плач-но, Боднаручко, не плач, не смуткуйсе,

Не прийде донечка в гості, сама поміркуй се.

Озми ко ти , Боднаручко, жовтого пісочку

Обсип же ти та донечці ще коло гробочку

[9, 348]

У голосіннях використовується протиставлення похорону і весілля: ,,Моє дитятко, моє милеє! Я ж думала, що діждуся весілля твого, аж я ховаю тебе. Я ж думала, що буду на твоїм весіллі співати, аж мені довелося по тобі тужити" [8; 15 ]. Виходячи із змісту, голосіння певною мірою уподібнюють образи: батько – хазяїн, годувальник, мати – вихователька, берегиня родини, син – надія сім'ї на майбутнє, дочка – окраса родини. Подібні аналогії можна віднайти і в співанках-хроніках:

Сидить мамка край віконця, уже біла днинка:

– Ба, де ми ся забарила моя Василинка?

Але прийшли сусідоньки, на ганочку стали

Та сумную новиночку Бронтерці сказали.

Заломила мамка руки, на лавичку впала:

– Доне моя Василинко, уже-м тя віддала!

Закувала зозулечка на хаті на латі,

Та умерла Василинка в Боркановій хаті

[9, 369]

Все ж, бачимо, що і від голосінь співанку-хроніку відрізняє фрагментарність, деталізація подій, наявність точних географічних назв, імен та прізвищ людей. На межі входження тексту в семіотичний простір текст співанки-хроніки немовби отримує додатковий змістовий вимір. І подальше занурення у цей простір неодмінно пов'язано з подальшими трансформаціями. Взаємодія автор-аудиторія у розкритті поняття трагічного передбачає не лише розуміння суті описуваної події, але ще й різноманіття різних рівнів ієрархії системи кодів. Це створює для співанки-хроніки цілу структуру можливих інтерпретацій, які відкриті для слухача як можливість нових тлумачень тексту.

Мистецтво трагічного полягає ще й в тому, що якщо в житті трагічне викликає сумні почуття: відчай, смуток, тривогу, страх, безвихідь, то у співанці-хроніці це і співчуття до загиблого, співпереживання з рідними, прагнення до духовного очищення, усвідомлення важливих закономірностей і цінностей людського життя. Слушним з цього приводу є міркування російського дослідника Ю.Лотмана: ,,Сучасність" спрямована в майбутнє. ,,Традиція" виступає завжди як система текстів, які зберігаються в пам'яті цієї культури, або субкультури, або особистості. Вона завжди реалізована на деякий конкретний випадок, що розглядається як прецедент, норма, правило. Тому ,,традиція" піддається більш широким інтерпретаціям, ніж ,,сучасність" [7, 98].

Емоційно-естетичний вплив трагічного у співанці-хроніці посилює поєднання епічності і драматизму. Важливе значення у розкритті трагічного має мистецтво розвитку сюжетної дії. Так, як і в баладі, розгортання сюжету сконцентроване на одній найвагомішій події, однак у хронікальній пісні дія сповільнюється деталізованими описами, що посилює емоційну напругу слухача:

Чи ви чули, люде добрі, таку новиночку,

Що изтьили Кулимнюки тоту Ириночку?

А йик они изтинали, она сї просила:

Не стинай мьи, Олексочку, малом з тобов жила!

Буду тебе бити, бити, бити та рубати,

Буду твої чорні очи на ніж вибирати.

Ой братчіку, Михайлочку, дай-ко в село знати,

А най вийде старий попик мене сповідати!

Ой як зийшов старий попик тай вийшла ненечка:

Обертайте Ириночку напротив сонечка!

Обертайте Ириночку напротив сонечка,

Та пізнавай, боднарючко, чи твоя донечка!

А я же вам, братя мої, тільки разок гльину,

Чому би я не пізнала вже свою дитину

[12, 218]

У наведеній хронікальній пісні нарація спрямована до підготовленої аудиторії. Тут йдеться про конкретний життєвий випадок – вбивство братами-Кулимнюками дівчини Ірини. Родичі вбитої зголосилися помститися вбивцям. Мати Кулимнюків заплатила гайдукам грішми, аби не заподіяли смерті її синам. Кінцівка співанки безпосередньо вказує на автора – Крамареву Анну. Записана співанка від Олениці Рібенчучки із Криворівні. Є можливість припускати, що трагедія сталася у Кутах, оскільки автор згадує кутських панів:

Ой вчули то кутскі пани, взьили підслухати:

Де Кулимнюків найдете, на мак порубати!

А вчула-ж то Кулимниха, та на волу стала,

Усї паньскії гайдучки до себе зізвала

[12, 218].

Кожен образ співанки-хроніки трагічний по-своєму. Образ матері вбитої Ірини трагічний тим, що навіки вона втратила єдину дочку, її горе безмежне. Образ матері вбивць Кулимнюків трагічний тим, що вона хапається за найменшу можливість уберегти своїх синів від справедливої кари родичів Ірини. Характери трагічних героїв розкриваються в активних діях. Текст співанки-хроніки своєрідним чином пропускається через код традиції.

Але, оскільки художній текст не може в принципі бути однозначно інтерпретованим, зазначає з цього приводу Ю.Лотман, то тут деяка множинність тлумачень пропускається крізь іншу множинність, що призводить до нового в стрибку інтерпретацій і новому прирощенню змістовностей [7, 98].

Таким чином, співанка-хроніка, увібравши в себе елементи традиції, у новому ракурсі показує особливі ідейні лейтмотиви епічних картин. А сама життєстверджуюча народна мораль настільки сильна, що вона з усією об'єктивністю може із співчутливим сумом зображувати навіть винуватців убивства. Мистецтво трагічного у співанці-хроніці полягає ще й у творенні глибоких естетичних аксіом: неприродна смерть недопустима, вона страшна, жорстока, її сила руйнівна. Увесь комплекс художніх засобів твору підпорядкований певній меті – показати руйнацію життєвої гармонії через описи загибелі близької людини, іноді навіть через натуралістичні зображення кожної картини.

Феномен співанки – хроніки у фольклористиці багатозначний і неординарний. Якщо розглянути ці твори у контексті європейської культури, то варто відзначити, що основним сегментом текстуального осмислення є входження в зміст та структуру суб'єкта, наділеного свідомістю, активно діючого, як визначального компонента досліджуваної соціальної реальності та світу людини. Досліджуючи співанку – хроніку, ми маємо справу з особливим типом людської реальності, яка постає в сукупності значень.

Література

  1. Гегель Г.В.Ф. Энциклопедия философских наук. – Т.1. Наука логики. – М.: Мысль ,1974. – 452 c.

  2. Донченко Е.А., Титаренко Е.М., Личность: конфликт, гармония. – К.: Политиздат Украины, 1989. – 173 с.

  3. Urabie Jheorhie / Balada populara romana // Bucuresti: Editura Academiei, 1966.

  4. Колесса Ф. Фольклористичні праці. – К.: Наукова думка, 1970. – 416 с.

  5. Кулагина А. Искусство трагического в народных балладах // Вестник Московского университета. – 1974. – №2. – С.14-26.

  6. Лоначевській А. Сборникъ песен буковинского народа. (Изъ матерьала, доставленнаго Г.И.Купчанкомъ в Юго-Западній отделъ Императорскаго Русскаго Географического Общества). – К.: Типография Фрица, 1875. – 314 с.

  7. Лотман Ю. Внутри мыслящих миров. Человек – текст- семиосфера – история – М.: Языки русской культуры, 1996. – 448 с.

  8. Свенцицький І. Похоронні голосіння // Етнографічний збірник. – Львів: Наукове товариство імені Шевченка, 1912. – 202 с.

  9. Співанки-хроніки.Новини. – К.:Наукова думка, 1972. – 558 с.

  10. Франко І. Твори в двадцяти томах. – Т.16.- К.: Держлітвидав, 1955. – 468 с.

  11. Фуко М. Археологія знання. – К. : Основи, 2003. – 326 с.

  12. Шухевич В. Гуцульщина. – Ч.3. Матеріали до українсько-руської етнології. – Т.5 – Львів: Наукове товариство ім. Шевченка, 1902. – 256 с.

Loading...

 
 

Цікаве