WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Аморфність жанрової матриці як різновид синкретизму - Реферат

Аморфність жанрової матриці як різновид синкретизму - Реферат

"Гордовита пара" визначене автором як "бабусине оповідання", що аж ніяк не стосується канонічної жанрової системи. Твір класично простий за побудовою, нагадує Гейнівську поезію про двох гордовитих закоханих, як і в ситуації з стосунками із першоджерелом в "Орисі", П.Куліш використовує прийом онаціональнення. Втілюється цей прийом впродовж всієї композиційної системи, починаючи із введення оповідача: бабуся розповідає про добу своєї бабусі. Поза національним наскрізним образом є своєрідний лейтмотив – розкішний одяг Марусі (дукачі, що не знімала і в будень). Золото, його блиск є різновекторним символом, водночас він ілюструє красу дівчини, підкреслює заможність її родини, акцентує істину "не в грошах щастя", увиразнює колористичний ряд твору. Але зміни у зовнішності Марусі відбуваються вже на весіллі, що сугестіює подальше трагічне розгортання подій [17, 184], ту ж функцію виконує і натяк, закладений у риторичних реченнях [17, 184], що йдуть від поінформованого оповідача. Алюзивний ряд твору досить розлогий, мотив божевілля Марусі співвідноситься з божевіллям Офелії, подібна деталь, що відтворює його - вінки, таке ж самогубство через потоплення, у Куліша подвійне. Романтичною є загадковість конфлікту закоханих, гіперболічність краси та характеру Марусі, що співвідноситься з "Піснею про Нібелунгів" [17, 180], проте з опорою на психологічну достовірність, навіть генетичну успадкованість. Таким чином, "Гордовита пара" - романтична трагедійна новела.

Інакше характеризуються "Народні оповідання" Марка Вовчка, які дослідники передусім описують з тематичної точки зору. Так, М.Зеров групує "Викуп", "Отець Андрій", "Одарка", "Козачка", "Горпина" ("Панська воля") як "п'ять оповідань, присвячених "сваволі та немилосердю поміщиків"; троє оповідань, так само побутових, але про життя вільних людей — "Сестра", "Чумак", "Сон"; і троє, навіяних народними переказами-легендами: "Максим Гримач", "Данило Гурч", "Свекруха"; до цієї ж групи стосується оповідання "Чари", в основі якого лежить народне повір'я про обертання людини на інші істоти — мотив метаморфози" [11, 229]. Поряд з цим науковець пропонує і більш жанрово виважену класифікацію, зауважуючи, що "оповідання Вовчкові можна розбити на три групи:а) оповідання побутові з певною публіцистичною [...] тенденцією, б) оповідання побутові з наголосом на психології дійових осіб; в) оповідання на народнопоетичній основі. історично-етнографічного матеріалу... етнографічного запису з народних уст" [11, 230]. Безумовно, твори письменниці близькі до фольклору, зокрема, до жанру казки, маючи характерні вступи і епілоги. Та найсміливіші дослідники йдуть ще далі у своїх висновках, зокрема, О.Білецький назвав її оповідання ліро-епічними поемами в прозі, вважаючи, що "пісня спрямовує інтонацію, від пісні йдуть елементи пейзажів" [2, 248] "Народних оповідань", до нього приєднується і О.І.Гончар, вважаючи, що пісня дає творам Марка Вовчка "композиційну сконцентрованість та стилістичну ощадливість, пружність сюжетів" [12, 578], тобто на її творчість впливають епічні, ліричні, ліро-епічні жанри. О.Дорошкевич називає оповідання Марка Вовчка народною літературною формою, "... побудованою на стилі українського пісенного фольклору", тому і пропонує поділ на оповідання казково-фантастичного типу ("Чари", "Максим Гримач", "Свекруха") ... оповідання яскраво-реалістичного типу ("Сестра", "Козачка", "Одарка")[9, 90-91], які не пов'язані з фольклором безпосередньо. Несподіваним є узагальнення науковця, що загальний тип малої прози письменниці — поетичний літературний твір [9, 94], наприклад, в основу оповідання "Свекруха" покладені численні балади з відповідним тематичним мотивом, в тому числі "Мала мати сина"[9, 96]. Узагальнює цю тенденцію Н.Л.Каленіченко, стверджуючи, що оповідання Марка Вовчка написані "на основі народних легенд, пісень, казок" [14, 157]. Так, "Сон" Марка Вовчка написано в дусі народних пісень та повір'їв про здійснення дівочої мрії про родинне щастя, ідеал жінки-селянки. Поряд з цим фольклорні жанри взаємодіють з традиційно літературними, так, підмічено, що письменниця користується ідилічним принципом картинності, вкраплюючи у текст мальовничі замальовки, іноді використовуючи ідилічні початки і для контрасту з трагічними закінченнями ("Чумак") [12, 554]. Марко Вовчок опановує й новіші жанри, зокрема, оповідання-"долі", оповідання–"біографії", етюди, ескізи ("Чумак", "Горпина") [12, 574 ], саме у якій простежується тенденція відходу від побутописання [12, 554 ]. Оновлення письма вимагає і досконалої форми, і справедливо П.Куліш зауважує, що "у Марка Вовчка ... кожне оповідання від початку до кінця є гармонійний у всіх частинах і в самих дрібницях художній витвір" [16, 478]. Однак саме на жанрову модель творів Марка Вовчка П.Куліш намагався вплинути, прагнучи наблизити жанр її оповідань до фольклорної новели [9, 75], але, як виявляють дослідники, "істотних змін, печаті майстра на ученицьких спробах немає" [10, 229]. Найважливішим жанровизначальним критерієм є спосіб нарації, оскільки письменниця, прогресуючи у художніх прийомах, "оповідання веде по-давньому від першої особи, зберігає, як і раніше, форму усної розповіді; її портрети зроблені умовно, засобами народнопоетичного вислову" [11, 229]. Можна вважати це не вадою, а індивідуальною рисою письма авторки - "особистість автора зовсім зникає в оповіданнях: ви бачите перед собою народ, чуєте народ, знаєте, як він живе, розумієте, як він відчуває" [16, 478]. Насправді, наратор Марка Вовчка не стільки власне художній, скільки психологічний прийом, композиційно значущий, адже "розповідь іде від тих осіб, які на власному досвіді пережили події, що створюють сюжет оповідання. Найчастіше оповідачем виступає жінка-селянка, яка починає свою розповідь просто, як починають народну казку" [2, 248]. Тобто і джерелом нарації є фольклорна свідомість, опрацьована авторкою. Іноді в оповіданнях повістевого типу письменниця відмовляється від оповідача ("Чари", "Козачка")[9, 120], але наратор незримо присутній через емпатійний елемент у творі. Присутні в окремих і ознаки новелістичної побудови, зокрема, новелістичний спосіб типізації ("Горпина", "Ледащиця") [12, 586], водночас спостерігаємо і баладний елемент [9, 99 ], адже балада за напруженістю дії і силою емоцій близька до новели. Жанр проявляє себе через "...стиль її – об'єктивний, легкий, щирий, розмовний – надавав їм [оповіданням – О.Є.] літературної сили. Це був не памфлет, а художній твір, у якому вперше в українській прозі людина і її психологія були показані великим планом" [23, 18].

Таким є і "Чари", в основі якого українські пісні, казки, повір'я [9, 98], але за жанром воно передусім нагадує народну легенду. Творові притаманна струнка, гармонійна сюжетна побудова, логічне розгортання подій, численні фольклорні мотиви: дорога до чарівниці [21, 49], перетворення дівчат у пташок, розповсюджений у світовій літературі мотив присилування до вбивства обманом. Із психологічних прийомів жанровизначальним є навіювання – передчуття лиха викликається підозрілою поведінкою Хими, її настирливими питаннями[21, 49]. Наративна ситуація у творі характерна для прози Марка Вовчка (розповідь бабусі), проте діалоги надзвичайно промовисті. Епіцентром емоційної напруженості твору є пісенний діалог Тимоша і Хими [21, 47], де сфокусовано пісенна поетика, притаманна малій прозі Марка Вовчка, не тільки мелодійність, ритмічність [9, 120], а й відповідна синтаксична будова, стійкі звороти мовлення, тропи тощо. Відповідно, "Чари" можна вважати ліричною новелою-легендою.

Loading...

 
 

Цікаве