WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Аморфність жанрової матриці як різновид синкретизму - Реферат

Аморфність жанрової матриці як різновид синкретизму - Реферат

Відтак, спостерігаємо як тяжіння, так і відштовхування жанрових систем досліджуваних письменників, проникнутих власними особливостями, індивідуальними рисами. П.Куліш, що спробував себе не тільки в різних жанрах, а й у різних літературних, та й не тільки літературних родах, до жодного з них не ставився як до непохитно встановленого канону, інтуїтивно відчуваючи в наборі жанрових правил швидше певну необов'язкову матрицю, що припускає довільні інтерпретації, трансформації, прямі відступи. Мала проза П.Куліша не зацікавлювала дослідників настільки, як роман "Чорна рада" (А.Гуляк, Є.Нахлік та ін.). Усі науковці неодмінно звертали увагу на одну з провідних рис усієї творчості митця – фольклоризм [27], який письменник і мислитель свідомо пропагував не тільки у художніх текстах [25], вивчаючи основи української ментальності, фактично вибудовуючи концепцію етнопсихології з концентрованим національно-світоглядним орієнтиром. Водночас, за твердженням Є.Нахліка, суспільно-політичним ідеалом П.Куліша є "поступ національної і загальнолюдської культури" [22, 24], переважно на моральних засадах. Це дає підстави дослідникові особливо акцентувати у творчості Куліша етичний аспект, що генетично вкорінений в особливостях українського світосприйняття. Тому і жанр "Про злодія в селі Гаківниці" не має чіткої дефініції, розглядаючись і як морально-повчальне оповідання, і як притча [13, 98]. У той же час романтизм як стильова домінанта прози П.Куліша дозволяє такі різні тексти як "Гордовита пара" і "Дівоче серце" визначити через близькі поняття (романтично-баладне оповідання і романтична ідилія) [13, 98]. Відомо, що сам автор використовував власне жанрове маркування творів, авторське жанровизначення сприймається передусім не як чітка теоретико-літературна категорія, а як елемент психології творчості і вмотивованості рецепції, "особливий стан зацікавлення" [7, 21] читача. Таким чином, дві Кулішеві ідилії ("Орися" і "Дівоче серце") є по суті різними творами з тотожним авторським жанровим визначенням. За канонічним довідником, ідилія – "невеликий твір, в якому поетизується сільське життя", тобто щось близьке до пасторалі. Тематичний аспект домінує в цьому сприйнятті, в якому акцент зроблено на зображення безтурботного життя, гармонійного світовідчування [19, 301]. За приналежністю до системи жанрів певного напряму ідилію відносять до бароко, сентименталізму, а ми маємо справу з ідилією романтичною. Причому, що дуже важливо, першим в українській літературі звернувся до цього жанру Л.Боровиковський, тобто вписаність його у романтизм не випадкова. Характерно також, що її жанрові ознаки завжди залишались приблизними, а межі – невизначеними, окрім того, ідилія здатна перетворюватись в жанровий мотив [18, 221-222], формуючи змістовний рівень тексту.

У творі П.Куліша "Орися" наявний неприхований відгук античного сюжету з елементами його явного онаціональнення. Йдеться про зустріч Одіссея з Навсікаєю [4, 111], але замість Афіни, що спонукає дочку царя йти прати зображено покійну матір Орисі (мотив народних легенд – померла мати, що опікується долею дитини), та й Одіссей як майбутній суджений підійшов не в кармазині, а без одягу, в твані морській. Крім ментально зумовленої сором'язливості, навіть цнотливості української прози цього періоду, обумовлюючим фактором є й естетизм Куліша, прагнення його подати народний ідеал краси в синтезі з моральними чеснотами. Так, скромність дівчини надзвичайна - вона не говорить про своє рішення щодо освідчення нареченого, його вгадує батько. Безумовною є фольклорність тексту, про що говорить мотив віщого сну, крім того, Орися побачила судженого у річці як віддзеркалення (алюзія на звичай ворожіння у дзеркалі) [17, 163]. Зав'язка твору пісенна, власне, і текст насичений різножанровими вставками – героїчні ліричні відступи про долю старого Гриви, про старий віз, вставна легенда про Турову кручу. Твір не позбавлений і новелістичності, адже козак сподобався Орисі, проте оповів, що їде свататися, і щаслива розв'язка є несподіванкою. Інтрига не змінює загальної тональності позитивно-об'єктивного викладу – лінія оповіді йде, за невеликим винятком, від наратора-очевидця, який приймає і сприймає точки зору персонажів. Остаточно він розкривається в розв'язці фразою про змалювання Орисі на картині – це представник народної інтелігенції, який ще не відірвався від свого середовища, але вже вище від нього за розумінням прекрасного. Однак можна говорити про те, що з'являються елементи поліфонії – легенда оповідається Гривою, пейзаж сприймається Орисею син естетично - у багатобарв'ї, звуках, піднесеності емоцій [17, 162]. Наречений сприймається спочатку очима дівчат, а потім – майбутнього тестя. Особливо своєрідним є кольоропис твору, зокрема поєднання природних кольорів у сцені повернення і передчуття Орисею майбутнього щастя (білий, зелений, червоний – чисті природні кольори) [17, 165]. Кидається в око пісенність мелодики мовлення, частково за рахунок риторичних вигуків і питань, частково в елементах ритмізації тексту. Отже, "Орися" — ідилічне етнографічне оповідання, у якому з'являються і елементи оновленого письма.

Оповідання "Про злодія у селі Гаківниці" — твір ідеологічно заангажований, оскільки зорієнтований на так звану "хуторянську філософію", що становить синтез давньоукраїнського язичництва (по хуторах моляться до неба [17, 167]), етнопедагогіки (навчає батько краще, ніж будь-де [17, 167]), звичаєвого права (варта на ночівлі, "їздити до Єрусалима" [17, 169]). Власне, і сам наратор — хуторянський філософ, фактично починає кожну мовленнєву конструкцію з висновків щодо природи подій і явищ. Язичницьке коріння і в моралі оповідача, якому природа навіває високі думки, у чому вбачаємо елемент ідилічності. Докладний опис села, куди заїхали на ночівлю подорожні, водночас є і вставною конструкцією, і сугестією незвичайних стосунків поміж людьми, що тут панують [17, 170]. Сюжетно-композиційні особливості комплікують водночас напружений сюжет і розлогість нарації. Зачин твору — світоглядного змісту, відступ-роздум про поетів побудований як звертання з елементами роз'яснення освіченого чоловіка до простого. Власне, побудова твору може сприйматися амбівалентно: як вставна новела про злодія або ж обрамлення про подорож (мотив шляху, поширений у світовій літературі). Притчевість твору розкривається в останньому риторичному питанні, своєрідному філософському пуанті – що зробили б зі злодієм у великому місті [17, 179]. Зрозуміло, що шансу виправитися йому б не дали. Головний герой – злодій за переконанням, фактично, хворий на клептоманію, адже він перед крадіжкою просить допомоги у Бога, і не може полишити ганебної справи, навіть коли дружина бере з нього слово, що він не буде красти. У "вилікуванні" злочинця є елемент дива, містика – він не міг втекти із цвинтаря, де лежать предки, коли обікрав церкву. Стиль твору становить двоїсте поєднання індивідуалізованого мовлення наратора, досить раціонального, з викладом злодія – образне мовлення. Таким чином, "Про злодія у селі Гаківниці" — морально-побутове оповідання з філософською проблематикою.

"Дівоче серце" (ідилія, за визначенням письменника) є такою якнайменше, адже у творі взаємодіють чимало жанрових начал. Це і оповідання-доля: докладна характеристика Ігната [17, 187], а потім душевне зростання Оленки, це і утопічне зображення української громади в Петербурзі [17, 197-198], в якому власне і є елементи ідилії. Чи не вперше в українській літературі тут постає Т.Шевченко як образ-персонаж [17, 197], звичайно, в ідеалізованому плані. Психологічний аналіз переродження почуттів Оленки [17, 198-199] з їх тонкою достовірністю контрастують з мало не фантастичним позитивними якостями Павла, з феєричними планами молодят об'їхати весь світ. У композиційному плані жанроутворюючими є зачин про пісню кобзаря [17, 187], своєрідна авторська іронія у зав'язці, коли Ігната забирають у москалі, сатирична інвектива про безчинства старшини [17, 188], контраст природи і горя Катрі та Оленки [17, 189], ліричний відступ про українців на чужині [17, 193-194], розкриття особистості через інтер'єр у хаті Павла [17, 200]. Усі ці компоненти говорять про поглиблений психологізм твору, проте авторська позиція не є морально непогрішимою, але відвертою: чи не жорстокість щодо Ігната повідомляти йому про смерть коханої, хоча б вона для нього й умерла? Німим докором ідилічному щастю Павла і Оленки є його самотність і горе. Тобто, "Дівоче серце" — соціально-психологічне оповідання з трансформованою структурою.

Loading...

 
 

Цікаве