WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Сімейна мелодрама „Жидівка-вихрестка” І.Тогобочного як твір „Масової культури” - Реферат

Сімейна мелодрама „Жидівка-вихрестка” І.Тогобочного як твір „Масової культури” - Реферат

По-перше, розвінчання забобонності, адже чари й відьмацтво Сари скоріше чутки, мотив працює на рівні пояснення причин подій, причому у ймовірнісному варіанті, який ніяким чином не є формальним каузальним чинником. Елімінація теми ворожки й розвінчання забобонності часте явище для драм того часу. У мелодрамі Валеско Н. (Ковалевської Н.) „На життя й на смерть" побожний старець, який нагодився до господи розраджує невтішного Степана, наляканого погрозами й закляттями Ганни-відьми: „Не бійся, сину, темної сили, бо її нема, а є тільки один Господь. І ця Ганна не відьма, не чаклунка, ніякої сили і влади у неї нема. Просто, – ця лукава, хитра і розпутна дівка тебе лякає, щоб спіймати у свої тенета, оженити на собі й через те, здобути собі багатство та шанобу від людей" [3, 40].

Навпаки, натрапляємо на повторювану тему порятування дівчини (жінки), звинуваченої у ворожбицтві, від розправи у „Чаклунці" І.Тогобочного (1905), „Відьмі" К. Ванченка-Писанецького (1914), навіть „Саві Чалому" М. Костомарова (1838). „Вчені" автори тут явно змагалися із „містичною" традицією, до якої долучився навіть М.Грушевський у драмі „Хмельницький у Переяславі". Письменники масової літератури, на мою думку, його ідеологізували.

По-друге, викриття пияцтва як морального зла, недарма існувало товариство по боротьбі із пияцтвом, яке сприяло практиці аматорських вистав, саме наслідком пияцтва й розгульного життя вважає матір Степана його жорстокість до молодої дружини; лише пияки й схильні до чарки розповідають про відьмацтво Сари:

„І чоловік. Як же то вона спізналась з Степаном?

ІІ баба. Вже ж не як: причарувала!

ІІІ чоловік. Ет! „причарувала"! Бабські вигадки!

ІІ чоловік. Закохалась у парубка, та й кінець!.. /.../

І баба. І брехня! Я своїми очима бачила, що пара з неї виходила клубком, неначе з димаря.

Чоловіки. Послухай їх, то вони багато тобі дурниць наговорять! (Сміються).

ІІІ баба. Ти бачила?! Де тобі бачити, коли у тебе повсякчас очі горілкою залиті..." [12, 19];

По-третє, герої наспівують літературні романси, а не народні пісні (зокрема „Соловей" В.Забіли);

По-четверте, вибір головних героїв вказує не тільки на вплив драми Чирикова „Євреї" (український переклад 1907 року, що вказує О.Кобелецька), але й на тему віротерпимості, що навряд чи піднімалася б у фольклорі, якщо візьмемо до уваги вертеп, у якому чітко розмежовуються свої та чужі із відповідним характером зображення – фарсові прийоми загострення, і яка постає за ідеологічну.

Уже йшлося про те, що повчальна ідея, накладаючись на закріплену народну заповідь шанувати батьків, створює своєрідну тематичну накладку, ще одну структуру. Нещастя Сари-Марії стають підтвердженням неухильності дії морального закону: хто цурається свого роду, буде покараний долею. Найпоказовішим зсувом стає обігрування формули божевільного: таким робить автор батька, який здатен, хоча б у примарних видивах (монологи божевільного) бачити весілля доньки лише із євреєм і не може змиритися із її вільним вибором. Та в ідеологічній маніпуляції на тему толерантності (вона, на мою думку, не позбавлена суперечності) звучить і засторога, вкладена у вуста чулого українського селянина: таке „тихе" божевілля не лікується.

Складним і ледь чи можливим лишається опис публіки театральних вистав періоду. Побіжні зауваження, спорадичні відгуки у пресі (ще не досліджені комплексно), ретельні студії діяльності труп (і театрів) М.Старицького, М.Кропивницького, братів Тобілевичів лише наближають до постановки проблеми. Принаймні можна стверджувати, що географія діяльності українських труп була величезною, але йшлося переважно про міське (а не сільське) населення, отож, національно різнорідне й у мовному аспекті доволі строкате. Опертя на фольклорні формульні схеми могло бути вкрай ризикованим проектом (це гіпотеза). Зокрема, у рейтинговому списку театру П. Саксаганського та І.Карпенка-Карого, поданому Р. Коломійцем, високе дев'яте2 місце із двадцяти посідає „Циганка Аза" [6, 94]. Фольклорна формульна тема „вбивства за намовою", однак у її екзотичному – чужинецькому – прояві. А захоплення циганщиною, будучи культурним явищем Російської імперії зламу віків, охоплювало перекази про чари, оповіді про містичні знання циганок, ворожіння, замилування романсами; і ширилося вглиб та вшир, прорвавшись навіть до елітної культури у творчості О. Блока та О. Кобилянської зокрема. Відтак і єврейська тема І. Тогобочного, можливо, відбиває свідомий розрахунок на строкату щодо культурних запитів аудиторію.

Чималим був і корпус текстів без подвійної тематичної структури, які все ж виконували функцію твору, писаного для народу з метою повчання, тобто сімейними мелодрамами з життя народу. Існування інших стратегій зілюструю на прикладах творів на тему „пошанування батьків".

Рамка мелодрами „Кари совісті" Г.Цеглинського (1911) така: син зневажає батька, зрікаючись опіки над ним через злидні, й покараний хворобою, божевіллям та смертю – він помирає на його руках, коли той прийшов до своєї хати, щоб спалити обійстя. Сюжетну історію складають поневіряння по чужих людях немічного Василя, зневага від господарів, які його наймають, та докори й взаємні обвинувачення його синів Семена й Прокопа, скарги й плачі онуків, невісток, прокляття синам від усіх, хто намагається допомогти старому. Назва відбиває морально-дидактичну ідею, проведену через формульні сцени. Їх Г.Цеглинський навіть пише за риторичними правилами: „Василь: /.../ Але спати не міг. І жаль мені, і соромно мені. Я, колишній господар, я, що з нічого доробився хазяйства, я, що нікому найменшої кривди не вчинив, я, що ціле життя запопадався та працював, я, що мене ціле село шанувало від найбільшого до найменшого, я... я... на старість по чужих хлівах валяюся" [13, 416-417].

Однак, якщо зіставити драму „Кара совісті" Г.Цеглинського та „Жидівку-вихрестку" на предмет формульності сюжетної історії, то відмінність полягає у тому, що львівський письменник пропонує свою власну. Вона відразу обирається у рамках стратегії культурого керівництва. Це випадок авторської сюжетно-тематичної пропозиції.

Історія, обігруючи й підтверджуючи моральний закон „шануй вітця й матір свою", подекуди суміщається із казково-притчевою персонажною структурою сварки та суперництва двох братів, здебільшого багатого й бідного. Автор теж працює на увиразнення й підсилення. Наразі прикметно, що суперництво та взаємні звинувачення братів тематично стоять ніби осторонь оригінальної сюжетної теми. Та вони неабияк важливі, коли пам'ятати про формульність твору масової літератури, яка може бути вибудувана лише на стереотипній структурі. Теж фольклорній за своєю генезою. Це в українській мелодрамі цього періоду основа мелодраматичної уяви.

Інколи ця формульна структура постає у своїй неопосередкованій і явній цитатності, як-от у комедії І. Тобілевича „Розумний та дурень" (1885), де зазнає зрощення із сюжетом суперництва за жінку. Непрямо, як незаперечна характеристика сутнісного відношення в українській родині, вона зумовить розгортання сюжетної історії про гонитву за статками (землею, грошима), вбивство брата-каліки ради його скарбу і покаяння у мелодрамі Д. Грицинського „Брат на брата" (1911). Завершальна п'ята дія цілком присвячена стражданням і страхам брата-вбивці, його переслідує привид вбитого і який ввижається матері Домні у снах. Як бачимо, сцені надано великого значення, але у ній автор наслідує зужиту манеру звертатися до чарів, божевілля, ворожбицтва. Мелодрама Н. Писаренка „Корінь" (1904) натомість починається зі сцени розмови й сварки двох братів у холодній, у яку вони потрапили за бешкет та пияцтво: один справедливо, інший – будучи обмовлений рідним братом. Ставлення до матері, а Левко навіть спійманий у мить, коли намірявся отруїти її, змальовується як мірило добра й зла. Рамковим завершенням історії стане спровадження громадою непоштивого сина до Сибіру. А розуміння, у чому „корінь" людського життя, тобто його суть, привнесене завдяки образу сільського писаря, до якого на пораду ходить інший син Мусій, і завдяки писареві уряджений буде сільський сход, на якому створять спілку, що у ній замість сварок і суперництва пануватиме взаємодопомога.

Хитрощі, підступність чи нажива, зосередженість лише на власних інтересах повсякчас виступають підставовими мотивами вчинків брата-лиходія; посиланнями на злидні й безпорадність прикриваються, нехтуваючи турботою про батьків і вступаючи у конфлікт з ними. Тому навіть не будучи центральною стосовно сюжету, постать страждаючих матері й батька неуникна. Щоразу йдеться про облудні причини.

Loading...

 
 

Цікаве