WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Сімейна мелодрама „Жидівка-вихрестка” І.Тогобочного як твір „Масової культури” - Реферат

Сімейна мелодрама „Жидівка-вихрестка” І.Тогобочного як твір „Масової культури” - Реферат

Сімейна мелодрама „Жидівка-вихрестка" І.Тогобочного як твір „Масової культури"

Театральна діяльність періоду 1880-1920-х років неадекватно відбита видавничою діяльністю того ж часу. Як свідчать дисертаційні дослідження О. Кобелецької [5], Я. Партоли [8], архівний відділ рукописів при цензурному комітеті у Петербурзі володіє текстами десятків драм, які лише згадуються у дослідженнях та зрідка коментуються й вивчаються задля яснішого відтворення історико-літературних контекстів. Серед них чимале число тих, що виставлялися, але не друкувалися. Так що проблеми опису й класифікації текстів драматургічної масової культури, відомої як „малоросійщина", з'ясування механізмів і стратегій культурного процесу періоду і надалі залишаються актуальними.

Все ж на основі опублікованих драматичних творів періоду, ретельно зафіксованих хоча б у покажчику М. Комарова, тобто покладаючись на зміст текстів, можна назвати кілька п'єс, що мали неабиякий вплив на тих, хто брався за перо, визначаючи їх розуміння традиції. Назву ті з них, які супроводжує віяло наслідувань: „Наталка Полтавка" І. Котляревського й відповідно тема „віддання за нелюба"; „Доля" Стеценка й тема „вбивства за намовою"; „Чари" К. Тополі із темою „помочі ворожки"; „Глитай, або ж павук" М. Кропивницького й тема „гонитви за грошима й любощами". Із корпусу класифікованих текстів вилучені твори на історичну тематику, тому що у цій групі, на мою думку, діє інший принцип успішності, зорієнтований на значущість історичної постаті чи події; за моїми спостереженнями найбільшого поширення набула тема Івана Мазепи, Богдана Хмельницького та розбійника (чоловічий варіант), Марусі Богуславки (жіночий).

Менше значення у порівнянні із темами й сюжетними історіями має обраний автором жанр, оскільки тема за певним жанром не закріплюється. Панують водевіль, комедія, „оперетка" (коректний опис жанру української оперетки, взоруючись на „Наталку Полтавку" подав Д. Антонович [2, 66; 69]) та мелодрама; хоча припускати відсутність якихось закономірностей не слід, просто їх ще належить виявити. Власне, у вказаній системі драм із народного життя мелодрама опиняється у ролі трагедійного корелята до водевілю й комедії при збереженні за усіма названими жанрами тієї ж регулятивної функції, притаманної також міфові у просторі національної культури. „Оперетка" найтісніше пов'язана із фольклором, його архетипними темами й героями [9]. З цього погляду чіткість моральних імперативів ставить мелодраму на один щабель із комедією.

Композиційні структури, набір формульних схем, комбінаторика варіативних тем складають перелік питань, що вимагають дескрипції при вивченні мелодрами періоду 1880-1920 років. Вони дають змогу дещо прояснити й авторські інтенції, які не маю підстав окреслювати лише законами товарного виробництва. За об'єкт спостережень у цій статті обрано мелодраму І.Тогобочного „Жидівка-вихрестка", антерпретенера однієї з українських труп. Вона виставлялалася, починаючи з часу написання у 1898 році, близько чотирьохста разів [11, 393]. І хоча, встановлюючи найвідповідніший текстуальний контекст цієї мелодрами, О. Кобелецька називає „Долю" Стеценка, „Ятрівку" О.Цисса, „Галю Русину" О.Суслова, „Покритку" Л. Манька, „Помсту" О.Суходольського [5, 50], долучатиму до коментаря, провадженого відповідно до названої парадигми, твори інших українських письменників того часу.

Фреймовий аналіз мелодрами І.Тогобочного „Жидівка-вихрестка"дає змогу вирізнити авторську тему: нехтування родом (релігією), непошану до батьків та кару за цей гріх. Це дидактична основа теми вихрестки, яка, між іншим, закріплена й підсилена назвою. Стосунки Сари-Марії та Лейби все ж не поставлені автором у центр розгортання подій.

Рушієм сюжету (сюжетної історії) виступають непостійність Степана (сільський джигун) та помста Пріськи (покинута дівчина, яка через пристрасть стає лиходійкою). Таким чином автору вдалося контамінувати два мотиви помсти, уже усталені на той час: жіночий варіант: підмовити чоловіка на вбивство дружини й дитини (аналогічно із „Безталанною" І.Тобілевича; гендерно обернений варіант до теми сербина), – та дівочий варіант: отруєння парубка, який ходить до двох дівчат (варіант „Чарів" К. Тополі). У серцевині обох баладних тем перебуває пісенний мотив – туги дівчини/козака, покинутої/ого козаком/дівчиною. Останній із мотивів елімінований до чуток про чарівне зілля, яким обпоїла Сара Степана. На основі цього мотиву формується „голос села". Помста через намову навпаки підсилена за рахунок формульних дискурсів: Пріська проклинає, насміхається з дитини, підбурює, вимагаючи плату за любощі. Все ж І. Тогобочний оперує двома найпоширенішими темами любовної мелодрами цього періоду фольклорного походження, закріплюючи як підставові мотиви характерів жіночих персонажів; одну применшуючи, іншу перебільшуючи. Отож, основна тема: вбивство за намовою, – має побічну: поміч ворожки.

„Степан. Весь твій буду, весь!.. Од Марії я відсахнуся... кину її...

Пріська. Хіба так?

Степан. Скажи тілько, сьогодні кину!

Пріська. Без попа не буде діла!

Степан. Порадь же, що мені робити?

Пріська. А я знаю... Поїду у город.

Степан. Ну, а коли б Марія померла, тоді б одружилась зо мною?

Пріська. Чому ні? Так довго ждати... посивію..." [12, 36].

Основна сюжетна тема, будучи запозиченою із надбань попередньої літератури, саме тому й обирається, що її регулятивна функція у рамках цієї культури навіть не ставиться під сумнів. Вона виконує наразі у „Жидівці-вихрестці" структурну роль остова, носія іншої теми, що її автор врощує з уваги на свою культурологічну стратегію. Тому, приглянувшись до основної сюжетної історії „Жидівки-вихрестки", бачимо, що регулюванню підпадають взаємини чоловіка й жінки на порі їх шлюбування. Зміст п'єси демонструє наслідки перебірливості й зрадливості, які розігруються в експозиційній частині твору. Експозиція, перипетії (зради, намови, страждання) та вбивство й покаяння складають тернарну композицію, що відбиває, як і в комедії, процес повернення світового ладу „на круги своя". Адже „мелодраматичні формули [у цьому випадку у Дж.Г. Кавелті йдеться про стереотипні сюжетні історії, теми] описують світ, де панує насилля, однак діє у ньому моральний принцип воздаяння. Головна характеристика мелодрами – прагнення показати осмислення й справедливість світового порядку, демонструючи притаманні аудиторії традиційні взірці правильних і неправильних вчинків" [4, 34]. Протиставлені перша й третя частини вивершують повчальну тезу від супротивного. Друга частина спрацьовує у форматі „вразити", тому й насичена формульними сценами плачів, скарг, інтриг та їх варіантами. А без сцени покаяння не виповнюється функція морального врегулювання: неповний цикл.

Ця сюжетна історія фактично є міфом. „Мета міфу – зробити світ збагненним, магічним шляхом розв'язати його проблеми та конфлікти. /.../ міфи є історіями, що їх ми розповідаємо самим собі, щоб усунути суперечності та зробити світ зрозумілим, а отже, придатним до мешкання в ньому; а вони намагаються примирити нас із самими собою та своїм існуванням" (за К. Леві-Стросом; [10, 109]).

Жіноча постать – матір із дитиною – виявляється найважливішою точкою, до якої легко згорнути сюжетну історію. У порівнянні із усталеними фольклорними мотивами у „Жидівці-вихрестці" спостерігаємо, безсумнівно, зсув, але він цілком логічний, як своєрідне видовження ілюстративної лінії у руслі проблеми відповідальності перед родом. Ймовірно, можна говорити і про вплив Шевченка та християнської іконографії. У суперництві перевага визнається за шлюбною дружиною.

Якщо зіставити „Жидівку-вихрестку" із творами драматургії того ж часу, то вирізнимо й інші способи використання цієї персонажної структури й оповідної історії: покинута дівчина („Не судилось" М.Старицького, 1883), залишена на якийсь час дівчина („Лимерівна" Панаса Мирного, 1883), покинута ради іншої жінка („Доля" Стеценка; „Безталанна" І.Тобілевича, 1884), одурена дівчина-жінка („Глитай" М.Кропивницького, 1882; „Наймичка" І.Тобілевича, 1885), одурена й покинута жінка („Жидівка-вихрестка" І. Тогобочного, 1896). Змінюється колорит, створюються нові варіанти характеру стосунків чоловіка й жінки, але щоразу так, щоб не руйнувати сюжетну історію „покинутої дівчини", однак здебільшого відсікаючи повноформатну тему помсти1. Причому зберігається ядро: фольклорний пісенний мотив.

Loading...

 
 

Цікаве