WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → «Масова поезія» кінця ХІХ – початку ХХ століття та фольклор - Реферат

«Масова поезія» кінця ХІХ – початку ХХ століття та фольклор - Реферат

Яскравий приклад літературно-фольклорної співдії – чи не зразками Олеся навіяні "Казки ночі". Джерелом поетичної теми став тут світ народної фантазії, міфологічно-демонічних персонажів. Автор заселив природу танцюючими русалками, покинутою милим дівчиною-сноходою, посталим із могили козаком, що скликає "преславне козацтво", бабою-відьмою, котра "з зірок багаття розводе І мане цим кожного в прірву вона". У цей нічний час під горою загорається золотий вогонь над заритим скарбом, перемінюється у півня. Третій крик – і ніч із казками, "мов легкий серпанок, Полинула хмаркою геть за моря...". Народні повір'я наче зливаються зі світом зовнішнім, уносять у звичний стан природи міфічну "дійсність", поетичний погляд на неї. Балансування на межі реального й ілюзорного сприяє художності "Казок ночі". Матеріали архіву А. Бобенка й особливо багатого архіву Т. Романченка дозволяють ствердити: спілкування письменників із міфо-фольклорними джерелами не обмежувалося надрукованими творами. Рукописи розкривають тривалість творчих зацікавлень першого з них міфами і фольклором народів Сходу ("Ормузд і Аріман", кавказька легенда "Тінь пророка"), коло збирацьких інтересів Романченка (між іншим, автора реферата про пісні) та фольклорно-творчі зв'язки його віршового епосу. Йдеться про етнографічну поему "Ніч під Івана Купала", дитячу ("Царівна-ялинка") й алегоричну ("Три брати вітри") казки.

Разом із тим історія "масової поезії" в її фольклорних акціях знає й політично-тенденційні підходи, що не сприяли розумінню між народами, а лише служили імперським шовіністичним амбіціям, як у вірші "москвофіла" Д. Вергуна "Славянская стража на Дунае" (збірка "Червонорусские отзвуки", Львів, 1901). Дійсним, зафіксованим у літописах Ляхові й Чехові протиставляється як єдино істинний богатир міфічний Рус. Згідно нової редакції тексту в збірці "Стихотворения" ввести волю у величезному царстві Русові заважає лише "соседей коварство". Та ці великодержавницькі спроби Вергуна, до того ж малохудожні, є маргінальним явищем двосистемного спілкування.

Варті уваги в межах цієї студії й художні явища так званого фольклорного "примітиву", в руслі якого часом працював і сам Шевченко. Поетика цього роду визначає, наприклад, медитацію "Правда" акторки і письменниці Марії Юльченко (на сцені Здановська). Відчуваючи пієтет перед "піснею селянською, піснею людовою", вона у техніці "примітиву" співвідносила індивідуальне образне слово з наївним, неускладненим, але також багатим і характеристичним, репрезентуючим народний погляд на всесвіт. Саме від нього походить зображення правди як дивної "ростини", мотив пошуку місця, де ця квітка "росте-процвітає". Гіпотетичне вміщення Правди, так по-народному названої святою, то у середовище багачів, де гарно живеться, то у світ бідняцький, де від праці від тяжкої "піт кривавий ллється", дає народно-філософський зріз суспільства. Врешті спричиняється до довгого "тиняння-блукання" (фольклорні тавтологія, внутрішня рима) ліричного героя в пошуках Правди "по білому світу". Цей романтичний персонаж із гарячим серцем правдошукача заходить у конфлікт із емпіричними обставинами життя та людьми, що розбивають його мрії-душевні цінності.

Простота, безпосередність і природність, що характеризують техніку фольклорного "примітиву", чи не найвищою мірою властиві поезії Марійки Підгірянки (М. Ленерт-Домбровська). Її збірка "Відгуки душі" (1908), публікації у періодиці належать до вершинних виявів тогочасної "наївної" лірики. До того ж її творчість пройнята старовічною гармонією з природою: недаремно дочка лісника з Прикарпаття сорок років учителювала в глухих горах. Рідна верховина, вітри, полонини, смерічки, вівці, чорнопері птахи і т. п. виступають, як і в гуцульських народних співанках, тим макро- і мікросвітом, що здатні допомогти людині, посприяти у здійсненні сподівань ліричної героїні. Ця традиція у новітній добімогла існувати там, де поетична культура народу ще недостатньо була опрацьована книжною писемністю й тому ніби безпосередньо змикалась із міфом і переказом, легендою, співанкою, замовлянням.

Так і в "Коломийках", "Співанках" Підгірянки. Народнопоетичні ритми і малюнки не тільки передали стани природи й порухи людської душі. Це переливи інтимного почуття (коломийки І, V), "жалі–жалі" жовніра (III), ностальгія за родиною, рідним краєм (II, IV), трагедія розбитого життя (VI – українські "рубаї"). Все ж ці коломийки не є тільки стилізаціями народних пісень, як пише Вал. Шевчук у передмові до антології "Українська хата", зводячи до цього типу фольклоризму мало не всю поезію Підгірянки. Адже маємо художню й ідейну авторську спрямованість коломийок, свідомо сформовану поетичну цілісність циклів. Тобто є це цілковите оволодіння характерним світосприйманням фольклорних співанок, паралелістично-символічним принципом моделювання дійсності та виразу ліричного "я", вживання традиційних поетики, ритмомелодики. В цьому переконує зіставлення мотиву чорних очей у коломийках Підгірянки ("Насіяла дівчинонька...") та в записаній М. Яцковим ("Прийди, прийди, мій миленький..."), а чи й рекрутської теми у "Впадуть панам попід ноги кучерики круті" з аналогічною пісенною.

Немає нарочито підкреслюваного наслідування зовнішніх, формальних рис і прикмет народного західноукраїнського мелосу (що й визначається як стилізація) й у віршах "Що роблю я, що я дію?", "Моя донечка", деяких "Співанках". Є, навпаки, той чи той ступінь індивідуалізації. Мислення в дусі фольклорної лірики з її типовими поетичними ходами, збереження автентичної народної форми, зумовлені тривалим життям в атмосфері фольклоризму, не перешкоджало наспівним віршам поетки бути виявом її індивідуально-емоційного світосприймання. Тож у зв'язку з цим є підстави визначати як головні такі форми фольклоризму лірики Марійки Підгідянки, як: художня обробка фольклору ("Смереко, смереко..."); індивідуально-творче осмислення ного мотивів, образів, символів ("Співанки", "Іду я в чар діброви..."); засвоєння й розвиток традиційних прийомів ("Коломийки" І, IV та ін.), а також стилізація (II – ІV).

Таким чином, українська "масова поезія" помежів'я віків природно зближувала дві художні системи, літературну і фольклорну, засвоювала з народної словесності етичні й естетичні вартості, але водночас і кліше та стереотипи. Керуючися насамперед соціальними підходами до фольклорного матеріалу, кращі зі згаданих літераторів збагатили традиційні жанри й мотиви, синтезували життєві впливи, внутрішньолітературну і фольклорну традицію (О.Колесса, К. Білиловський і ін.). У цих письменників із більш сформованим стилем переважали індивідуально-творчі підходи до фольклорних моделей. Модифікування ж джерел ще не властиві літературно неоформленим на той час системам. Так, у доробку народних поетів типу Павла Думки чи авторів, далеких, за словами В. Барки про Жарка, від "дерзкого новаторства", якісний перехід від фольклорної до літературно-фольклорної поетики тільки поставав як необхідність (П.Думка). Асоціативне ж, а не наслідувальне мислення, на кінець XIX ст. у "масових поетів" щойно означилось (Яків Жарко).

Нарешті, ідейно-художні пошуки авторів і розвиток письменства виявили більшу перспективність не наслідувань і парафразування, а адаптування народної творчості для втілення громадських і особистісних мотивів, оригінальних переосмислень традиції, самостійних розробок-актуалізацій мотивів і образів народних лірики й епосу та глибинну їх ідейно-естетичну й емоційну трансформацію. Позитивним явищем у творенні культури літературного фольклоризму було не тільки мистецьке опанування пластами народної української культури, а й опозиційне до національно-культурного герметизму, насаджуваного "згори", опрацювання інонаціонального фольклору, долання чільними поетами стереотипів і художніх "окам'янілостей", виниклих за історію взаємодії колективної й індивідуальної образних систем.

Література

  1. Бобенко А. Перевесло. – Одеса, 1913. – 96 с.

  2. Жарко Я. Пісні. – Катеринодар, 1905. – 49 с.

  3. Масляк В. З чорного шляху. – Львів, 1897. – 185 с.

  4. Українська Муза / Поетична антологія. – К., 1909. – 1279 с.

  5. Франко І. Зібр. тв.: У 50 т. – К., 1980. – Т.28. – С.89–92.

Loading...

 
 

Цікаве