WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → «Масова поезія» кінця ХІХ – початку ХХ століття та фольклор - Реферат

«Масова поезія» кінця ХІХ – початку ХХ століття та фольклор - Реферат

Нетрадиційність Жаркового твору полягає у тому, що за баладними компонентами сюжету, символікою дерев стоять не притаманні жанрові родинно-побутові чи навіть соціальні реалії, а політичні. В тій "сестрі в других", яка після початку спільного життя запишалась-запаніла, почала влещати сестру, щоби та "покинула мову кохати, віру, звичаї давнішні мої", алегорично приховується Польща в її ставленні до України. Поетика натяків підтверджується в епізоді з останньою сестрою ("Рівня як з рівнею ми поєднались, Радісно з нею тоді обіймались. Хрест цілували..."). Та "сестриця"-Росія забуває про переяславську згоду: від її чарів-пісень Україна "вмерла-заснула, як горличка...". Цей політичний алегоризм у баладних шатах став новою, набутою поетом, якістю жанру.

Баладний вірш "Три соколи" (1890) Жарка приваблює ліризмом, живописністю наскрізної народнопоетичної символіки (три тополі — дочки, три соколи — козаки), майстерністю непомітних від неї переходів до реального плану зображення. Подекуди образне мислення поета не лиш орієнтувалося на фольклорні прийоми письма, а й й творило в їхньому дусі: "За старшою воли сірі, Хліба всякого без міри, За другою овечата, і корови, і телята, А за третьою нічого, Окрім личенька ясного..." Вирішення автором фольклорно-романтичної теми, позначене добрим художнім чуттям, узгоджується з подієвою основою колядкових чи весільних пісень.

Спадкоємність "масової поезії" кінця XIX ст. щодо традиції попередніх літературних епох виявилася й у тривкості стабільних, але трансформованих, часом оновлюваних, образів (кобзар, сирота, бурлака тощо), форм, життєвих реалій. Наприклад, образ кобзаря, загалом вписуючись у фольклорно-літературний ряд сторіччя, виступав також у нових поєднаннях. У "Кобзарі" М. Кононенка реалістичний опис перепочинку старого співця в колі дітей підпорядкований патріотичній і дидактичній тираді. Не поступаючися ліризмом віршам "Не співай нам тепер, бандуристе..." О. Доорохольського чи "До кобзаря" О. Галки, поезія Кононенка відбиває коло його фольклорних знань. Він, наприклад, увів у другу частину легко "аранжовану" рідкісну пісню про смерть матері-вдовиці, скупо, але виразно показав емоційний вплив співу на дітей. Свого роду експеримент, "Кобзар" цікавий як один із творів, що поєднав власне літературний текст із фольклорними вставками ("Сліпий" Шевченка, твори Куліша, Мордовця, Хоткевича). Причому експеримент цей більш вдалий, ніж анахронічно-бурлескна "Дума кобзарська" того ж автора, що мало не пародійно знижує епічний стиль. Цікава тут, однак, іронічна Кононенкова "ремарка" про небезпеку правдивій бандурі під "любим отцем самодержавним" (як впійма "квартальний", то почуєш "погребальний" – спів).

Образ сироти в інтерпретації українських ліриків кінця XIX ст. розміщується між двома полюсами. Ними можна вважати "Сиротину" О. Кониського високого громадського пафосу (не сирота той, хто має любов до "народу, волі й науки") й автобіографічні вірші П. Грабовського ("Пісня", "Як то тяжко позирати...", "Туга"). Звичним станом основного їхнього ліричного персонажа-"сиротиноньки" є "тугонька", викликана гіркотою неволі й людською наругою". Крізь фольклорно-романсову призму життєвої правдивості розкривається драматизм ситуації в однойменних віршах "Сирота" М. Кононенка (відбиває факти біографії автора) і М.Вдовиченка. Конкретика цього образу в першого з названих ліриків відрізняє його сироту від зображених в умовно-поетичних формах народної пісенності. Це ліричні герої чи персонажі віршів "Сиротина" П. Залозного, "Сирітка" Крижан-паші, "Кажуть люди – світ широкий" В. Тарноградського. Серед найцікавіших розвитком теми вміщена в антології "Українська муза" "Дума" П. Гаєнка, зіткана з фольклорних мотивів. Слов'янська антитеза прощання сина з батьком-ненею ("ясним місяцем" і "ясним сонечком"), упластичнення наміру героя піти світ за очі "сиротиною безталанною", знайти волю "вольную, молоденькую" та повінчатися з нею при боярах-соколах і світилках-ніжних горлицях – усе це вабить стилізаційною вправністю, волелюбством.

У галереї демократичних героїв, відтворюваних у родових рисах, одне з чільних місць займає бурлака. Його драму водночас із І.Манжурою, С.Яричевським, А.Бобенком і зовсім малознаним П.Панченком художньо опрацьовували Б.Грінченко, П.Грабовський, Уляна Кравченко й ін. Бурлака з однойменного коломийкового вірша збірки "Пісні Василя Чайченка" нічим не нагадує побратима з "Молодечої пісні" П. Панченка. Той змолоду п'є в шинку, витанцьовує з дівчатами, сміється над "дуками гордими" і лише на потому відкладає "працю щирую". Відрізняється Грінченків персонаж і від ліричного героя "Бурлацької пісні" Уляни Кравченко – "голодранця"-месника, який, не маючи нікого і нічого, дивиться на чуже добро, "неначе вовк", і йде в бій із кличем "борня за все – для всіх!". Грінченка, власне, на відміну "масових" поетів свого часу, вимальовує не так власне бурлаку, як постать молодого козака чи навіть інтелігента, подає загибель бурлаки молоденького на "чужій чужині" мало не як міф про героя визвольної боротьби. Форма вірша, теж "відфольклорна" на рівні символіки і фразеології, споріднює поезію Грінченка з "Бурлакою" С. Яричевського (тут плаксивого персонажа присоромлює... ворона, й він віднаходить віру й рід) і ствердженням бурлацького побратимства ("В чистім полі край дороги..." Андрія Бобенка).

Фаворизовані радянським літературознавством як поети-робітники А. Бобенко, А. Шабленко і Т. Романченко в дійсності не складали аж такий "активний загін передових літераторів" , як пишеться в двотомній академічній історії української літератури(1987), не часто виходили поза пересічні рівні й традиціоналістську манеру письма. Так, переважно у колі просвітянської тематики ("бажання усім добра, правди, світу") й сентиментального стилю перебуває лірика Бобенка (Бібика). У його ліриці домінують народнопісенні мотиви згубленої долі, пануючої кривди, розлуки двох голубів, шукання правди, бурлацької самотності тощо. Бобенко культивує відкриту форму безпосереднього фольклоризму, з наскрізним впливом традиції – від пісенних композиції й образності до метрики й римування. Часом у кращих віршах такого типу його чекав творчий успіх. Так, в алегоричному пейзажному малюнкові "Марні сльози" фольклорний підтекст "0й горе тій чайці..." не тільки виводив на вагомий у поета мотив любові до України, а й поглибив емоційну виразність оплакування орлицею втрачених дітей.

Лірик полюбляв у дусі кобзарських дум зачинати (а то й витримувати цю тональність до кінця) послання до відомих діячів. Особливо доречний цей архаїзований колорит в експромті "Професору В.Б.Антоновичу", читаному 1890 р. на вечорі в честь історика. Та дійсно самобутнім внеском збірки з етнографічною назвою "Перевесло" Бобенка (видана 1913-го, ввійшли вірші 80–90-х рр.) є орієнтальні вірші на перські й індуські теми – тема окремої контекстуальної студії.

Нічим особливо не вирізняється у тогочасному поетичному потоці "Нова хатина" (1900) збірничок творів Антона Шабленка. З дев'яти віршів збірки такі, як "Збір до нічліжного приюту", "В гошпіталі" реалістично, з авторським співчуттям зображають тих, "кому доля не стала годить". Шабленків гуманізм поєднався у диптиху "Весна" з відображеннями поетики веснянок. Витворюючи шевченківський контраст розквітлої природи й убогості знищеного люду, що лишає ниву-матір і йде на заробітки, лірик мислить фольклорними образами (порівняння весни з дівчиною) та власними, що природно звучать по-народному ( земля "Виставилась з-під кожуха. Щоб сонечко гріло").

Чи не найбільш естетично привабливим серед акордів на фольклорній струні обидвох збірок, "Перевесла" і "Нової хатини", є Бобенків вірш "Я буду щоночі літать на Вкраїну...". Плавний вираз патріотичного вболівання вбирає барви народної поетики:

...На крилах орлиних прилину до гаю,

На срібний листочок росою спаду,

У неба. у зірок, у ночі спитаю:

Що ранок віщує? добро чи біду? [1, 82].

Ліричне обдаровання третього з "пролетарських масових" поетів, Трохима Романченка, не надто щедре у книжці "Поезії" (цілком вписується у романтичну і сентиментальну лірику кінця XIX ст.) на прояви творчої оригінальності. Майже три десятки віршів варіюють образи весни-чарівниці, соловейкових співів у садочку (в їх супроводі ліричний герой плете вінок на "голівоньку кохану"), місяченька з-за гаю і т. п.— часом не без надмірних красивостей. Від цілковитого аполітизму поета-робітника рятує знайома риторика ("Не зітхай, а працюй..."), рядки про Україну. На користь лірика говорить задушевність кращих його писань, творення сонетів, романсів, елегій. Романченко збирав народні обряди, повір'я, прозу і пісні, зазнав у творчості фольклорних інспірацій, користувався пісенними розмірами.

Loading...

 
 

Цікаве