WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Специфіка вставних конструкцій у текстах масової літератури - Реферат

Специфіка вставних конструкцій у текстах масової літератури - Реферат

Наприклад, у романі сучасного сербського письменника М.Павича, асоційованого в читацькій свідомості з постмодерною літературою, предметом письменницької уваги постає своєрідний "Хазарський словник", що являє собою поєднання статей гіпотетичної (втраченої або вигаданої) праці з проблеми прийняття хазарами нової віри в IХ столітті. Сюжет твору перенесено в інтелектуальну площину, оскільки християнські тексти про хазар суперечать іудейським та ісламським джерелам і, таким чином, кілька текстів заперечують одне одного, репрезентують гру на межі внутрішнього та зовнішнього текстів. "Зоряна мантія" М.Павича складається із новотворених астрологічних коментарів. Постмодерністів передусім цікавить сам спосіб руйнування будь-яких меж (культурних, політичних, релігійних). Письменник, який іронізує у грі образами, цитатами, ніби осягає майбутнє через досвід минулого й через мозаїку відомого, популярного примушує повернутись до витоків. Перед читачем М.Павича постає проблема вираження тілесності та сексуальності як одна із літературних стратегій постмодерного письменства. Разом із тим, на нашу думку, проблеми ці залишаються марґінальними, адресованими лише випадково, на противагу потужному політологічному дискурсу. Жінка у прозі М.Павича асоціюється не з міфологізованою демонічною постаттю, а з пошуком власного духу та власної сутності в межах різних часів і культур. Автор подає глибоко інтимізовані, щирі розповіді в дискурсивній практиці чоловічого та жіночого текстів, однак в останній структурній частині гендерний аспект поступається перед політичним. Дискретність зображення, монтажність композиції надають поетиці "Зоряної мантії" рис витвору кіномистецтва з його спрямованістю на семантику можливих світів. Здатність поєднувати самостійні теми, що паралельно розвиваються, в цілісний текст розглядається нами як універсальний художній прийом різних видів мистецтв та культур різних країн. Варто пригадати такі шедеври світового кінематографа, як "8 1/2" Ф.Фелліні, "Все на продаж" А.Вайди, створені як "тексти в текстах".

Як бачимо, поширене в літературознавстві поняття "текст у тексті", потрактоване Ю.Лотманом як уривок, який був не текстом, стає частиною цього тексту, породжує нову художню цілісність. За Ю.Лотманом, "текст у тексті" – це специфічна риторична структура, при якій відмінності в закодуванні різних частин тексту постають чинником авторської побудови та читацького сприйняття. Така побудова, перш за все, загострює момент гри в тексті: з позиції іншого способу кодування, текст набуває рис підвищеної умовності, підкреслюється його ігровий характер: іронічний, пародійний, театралізований смисл тощо [5, 423]. Митець, асоційований у читацькій свідомості з постмодерністом, розвінчує чинні міфи, водночас створює й обігрує нові, вдаючись до високохудожніх містифікацій. На комунікативному рівні опозицію постмодернізму знаходимо в наративних практиках. Кожен, за словами В.Єшкілєва, має певну внутрішню практику накидування себе на читача, яку називаємо силою. Постмодерний текст базується саме на силі повторення: "Ясно, що це практика іманентно коментуючи, це практика влади над сущим. А будь-яка влада оперує вже препарованими "мертвими" знаками, котрими можна оперувати. Коментар, цитата – це операції, котрими здійснюється влада над текстом" [1, 103].

Роман відомого іспанського письменника А.Переса-Реверте "Шкіра для барабана" написаний у жанрі інтелектуального детектива [6]. Його автор – знавець мистецтва, майстер детективної інтриги – вводить в історію Лоренцо Куарту сюжет про будівлю старої церкви, здатної вбивати людей, які загрожують її існуванню. У цьому творі вставні конструкції допоможуть читачеві знайти відповіді на чисельні письменницькі загадки. Читач намагається зрозуміти, які темні людські пристрасті приховують шати служителів церкви, чому через землю в центрі Севільї доля зіштовхнула банкіра й красуню, а також релігійних діячів різних рангів.

Ознаки постмодерної гри – цитата, реінтерпретація власних і чужих текстів, міжтекстуальні алюзії – не тільки засвідчують неспроможність уявлення про сутність, але й ставлять під знак загалу ті явища культури (наприклад, літературу), в яких узвичаєне протистояння змісту й форми. Ще гостріше, на нашу думку, ці ознаки виявилися в російській прозі, перш за все у творчості В.Сорокіна.

Типовим зразком літератури поп-арту є, на нашу думку, роман російського автора Володимира Сорокіна "Блакитне сало". Текст постає досить специфічним виявом письменства останніх років. Автор активно послуговується невербальними образотворчими засобами, притаманними перш за все кіномистецтву. За словами О.Петровської, перед нами мистецтво et cetera, базовий принцип якого простежується за наявності розриву між автоматизмом споживання культурного образу-знака і тим, що реально споживається як цей образ-знак (наприклад, його порожнеча) [7]. У своєму романі В.Сорокін звертається до прийому художньої імітації, подаючи зразки текстів, написані клонованими митцями, а також творення "метамови", нового сленгу, який нагадує китайську мову. Реінтерпретації підлягає не тільки мовлення та письмо (постмодерна художня свідомість неодмінно апелює до концептуальних алюзій із текстів Ж.Дерріди), а й історичні події. Так, перемогу в останній світовій війні, згідно цього тексту, одержала Німеччина разом із Росією. Відповідно до стилістики поп-артівського письма автор подає свої вставні новели. Фрагментарні сюжетні картини дотепно поєднані за допомогою влучної деталі, якою є блакитне сало, притаманне видатним письменникам. Саме цей образ є своєрідним маркером для різнорідних сюжетних колізій, принаймні слід згадати досліди із клонуванням, розповідь про ортодоксальну сибірську секту та події в Москві 1954 року. Проте сцени у своїй основі переважно мають статичний характер – у них, як правило, немає розвитку, якщо, за слушним спостереженням О.Петровської, не зважати на нагромадження описових та мовленнєвих деталей, які не призводять до фіналу, що мав би шокувати читача.

Таким чином, у постмодерній естетиці текстуальна гра постає одним із її елементів, а наявність "тексту в тексті" сприймається і як вияв стильової домінанти еклектизму, і як ознака фрагментарної картина світу в добу, коли знання змінює свій статус і вже не може бути легітимізованим через метаоповідь. Якщо в модерній естетиці  естетиці величного  вставні конструкції слугують перш за все посиленню психологічних колізії, загостренню духовної інтуїції митця, то для постмодерністів (радше, послуговуючись терміном Р.Рорті, номінувати їх антимодерністами) текст у тексті  це своєрідне поле гри, орієнтоване та реципієнта іронічного інтелектуала, співучасника текстуальних змагань.

Таким чином, зв'язки між текстами високого та масового письменства становлять перспективну літературознавчу проблему й потребують подальшого дослідження.

Література

  1. Пролегомени до деміургів: Розмова з В.Єшкілєвим // Кур'єр Кривбасу.  липень.  2000.  С.99107.

  2. Українська Літературна Енциклопедія: В 5 т. / Ред.-кол.: І.О.Дзеверін (відповід. ред.)та ін.  К.: Голов.ред. УРЕ ім. М.П.Бажана, 1988.  Т.1.  536 с.

  3. Андрич И. Избранные произведения: Повести и рассказы (Пер. с сербохорватского).  М.; Белград,1974.  299 с.

  4. Рудяков П.Між вічностю і часом: Життя і творчість Іво Андрича.  К.: Укр. центр духовної культури,2000.  139 с.

  5. Лотман Ю. Об искусстве СПб: Искусство  СПб, 1998.  С. 423  436.

  6. Перес-Реверте А. Кожа для барабана, или Севильское причастие: Роман.  М.: Эксмо, 2004.  592 с.

Loading...

 
 

Цікаве