WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Специфіка вставних конструкцій у текстах масової літератури - Реферат

Специфіка вставних конструкцій у текстах масової літератури - Реферат

Специфіка вставних конструкцій у текстах масової літератури

Питання ієрархії літератур, взаємин між текстуальними масивами високого, белетристичного та масового письменства перебувають у полі зору науковців та критиків-оглядачів сучасних часописів. Перегляд традиційного канону класиків, метафорично номінований М.Павлишиним іконостасом, відображає зміщення акцентів у літературному житті сьогодення. Відомий письменник В.Єшкілєв зазначає: "Людина ХХІ століття, пройшовши спокусу постмодернізму і надспокусу віртуального всевладдя, повертається до наративної традиції вже з іншою свідомістю, з іншими вимогами до тексту. Так сучасний міський інтелектуал, що пройшов крізь досвід Джойса, Кафки, Борхеса, відвертається від рустикальних тестів Гончара або Гуцала. Спробуйте почитати "Тронку" після "Улісса" і ви зрозумієте, як читач ХХІ століття буде сприймати Еко або Павича через 50 років" [1,107]. У сучасній літературі є цікаві приклади продовження відомих сюжетів, основою яких слугують розв'язки сюжетних ліній первинних текстів. Наприклад, Б.Афонін подає інтерпретацію "Чайки" А.Чехова, Є.Попов трансформував текст І.Тургенєва у своє "На кануне накануне" Л.Ніколаєв створив власну "Анну Кареніну" тощо. Отже, читач відчуває себе свідком розгортання конфлікту між текстами у межах цілісного епічного твору. Цей конфлікт покликаний до життя глобальною спрямованістю культури початку ХХІ століття на пошук загублених меж між ілюзорним та реалістичним сприйняттям.

Метою нашого дослідження є спроба простежити, яку змістовну, художню роль виконують вставні конструкції у творчій практиці представників різних естетико-поетикальних парадигм. Матеріалом для пошуків та узагальнень ми обрали фрагменти текстів двох видів. По-перше, ми звернули увагу на ті, які ще не належать до золотого літературного фонду, не визнані зразками класичного письменства, але мають художню цінність і класифіковані як белетристика. По-друге, ми зупинилися на окремих виявах постмодерного мистецтва й естетики поп-арту, що має ознаки масової літератури.

У літературних текстах метатекстові елементи виконують роль засобів структурної організованості матеріалу, слугують для перенесення уваги на більш значущі з авторської позиції фрагменти, допомагають орієнтуватися в художньому просторі. До проблеми тексту зверталися як те тільки літературознавці, а й лінгвісти (І.Арнольд, І.Ільїн, Ю.Лотман, Ю.Солодуб, С.Скопкарева тощо). Проте текст як структура постав об'єктом фахових зацікавлень тільки в ХІХ-ХХ столітті. Серед найвідоміших праць слід назвати дослідження літературознавця та фольклориста В.Проппа "Морфологія казки", яке пізніше вплинуло на семіотичні та структуралістичні студії К.Леві-Стросса, Р.Барта, Ц.Тодорова та інших науковців. У 60-ті роки ХХ століття теорія тексту формується під впливом ідей чеської лінгвістичної школи, згідно положень якої текст спочатку аналізувався переважно структурними методами, однак у другій половині 70-х років лінгвістика набула рис дискурсивного аналізу. У колишньому СРСР дослідженням структури текстів займалися Ю.Мартемьянов, Н.Шведова, Т.Винокур та інші.

Текст у тексті сприймається літературознавцями як своєрідна гіперриторична конструкція, притаманна розповідним текстам. Іманентною ознакою цієї побудови є те, що основний текст спрямований на опис або написання іншого тексту, що й визначає зміст усього твору. Роль вставної новели переважно відіграє розповідь персонажа, історія пошуку та відкриття певних документів, написання художнього твору чи наукового трактату. Читач стає співучасником своєрідної гри між текстами, кожен із яких претендує на достовірність і націлений на пошук меж між реальністю та ілюзією. Подібні інтенції спричинили поширення вставних конструкцій у літературі ХХ століття, хоча текст у тексті був відомий в античному письменстві, бароковій та ренесансній культурі. Наприклад, у трагедії У.Шекспіра "Гамлет" вистава мандрівних акторів "Убивство Гонзаго" допомагає Гамлетові викрити Клавдія. Українська Літературна Енциклопедія подає таке визначення вставної новели: "Вставна новела – невеликий, відносно самостійний твір (епізод) у структурі роману, повісті, поеми, пов'язаний з художнім цілим темою, а не розвитком фабули. Класичним зразком є "Амур і Психея" та інші історії в "Золотому віслюкові" Апулея, "Повість про капітана Копєйкіна" в "Мертвих душах" М.Гоголя, сни героїнь у романах "Що робити?" М.Чернишевського і "Повія" Панаса Мирного" [2, 365]. Цей епізод у структурі прозового твору стоїть осібно від великої оповідної форми, його роль в архітектоніці зумовлюється ідейно-естетичним задумом та творчими настановами письменника. Автори енциклопедичної статті зазначають, що "Фантазія місячної ночі" з "Берега любові" О.Гончара введена в роман як витвір уяви героїні, яка розмірковує про вічність правдивого слова, про незламність духу Овідія. "Історія про несправжність", переказана Дмитром Чередою у творі П.Загребельного "З погляду вічності", своєрідно моделює дії та вчинки персонажів твору, ілюструє їхнє ставлення до життя.

У творчості сербського письменника Іво Андрича наявність вставних конструкцій постає однієї з мистецьких домінант модерної прози початку ХХ століття. Імпресіоністична манера письма, фіксація миттєвих вражень, висвітлення подій крізь душу персонажів посилюються завдяки прийому потоку свідомості. Наприклад, у романі "Шлях Алі Джерзелеза" перед уведенням у текст персонажа, який має стати головним героєм, автор-оповідача подає розлогі коментарі щодо причини зібрання людей на постоялому дворі. Письменник пропонує історію "Шлях Алі Джерзелеза" як розповідь про знайдений документ, об'єднуючи в єдиний текст три відносно автономні частин ("Джерзелез на постоялому дворі", "Джерзелез у дорозі", "Джерзелез у Сараєві") [3]. Можемо погодитися з дослідником П.Рудяковим у твердженні, що для манери письма І.Андрича притаманна наявність вставних оповідних фрагментів як типова ознака поетики. Письменник перериває оповідь, робить відступ, мета якого полягає в тому, щоб дати уявлення про нову постать, зробити її повноправним учасником дії. Фрагменти оповіді, що розкривають внутрішній стан персонажа. Вони невеликі за обсягом й являють собою не безпосередню передачу, а саме опис думок і почуттів, чергуючись із описами зовнішніх атрибутів того, що відбувається: особливостями місцевості, пейзажу, описами предметів, портретами дійових осіб тощо [4, 35]. Іноді автор подає історію, переказану зі слів іншого. Так, фра-Петар спочатку розповідає сам, а потім передає слово іншому персонажу, однак стиль оповіді залишається незмінним. Роман "Міст на Дрині" структурно організовано з окремих фрагментів. Новели як складові цілісного тексту й водночас значні за обсягом конструкції зберігають самостійність. П.Рудяков зазначає: "Цілісність твору забезпечується тим, що розділи роману оформлено як новели, кожна з яких має власну фабулу. Об'єднуючись за допомогою різних композиційних прийомів зв'язку, вони утворюють своєрідний фабульний ланцюг, котрий виконує роль композиційної основи твору. За таких умов належність твору до жанру роману, а не новелістичного циклу, забезпечує авторська концепція" [4, 95]. Згаданий текст належить до найбільш довершених зразків великої епічної форми в Літературах народів Югославії. "Те, що сприймається органами почуттів, – підкреслює С.Корач, – у творах Андрича переноситься на рівень духу. Як правило, після того, що сприймається органами почуттів, іде думка, яка відкриває в ньому тривалу, приховану цінність, котра виявляється у сфері індивідуальної свідомості" [4,100]. Як бачимо, письменник послуговується принципом ланцюгової композиції, за якого фрагменти зберігають певну автономність, а також подає окремі фрагменти, кожен із яких уключений у попередній. Таким чином, І.Андрич розробляв принципи структурування текстів, які стали поширеними в художній практиці його наступників.

Loading...

 
 

Цікаве