WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Література факту на противагу масовій культурі - Реферат

Література факту на противагу масовій культурі - Реферат

4. Порівняння української літератури факту з польською дисидентською белетристикою та російською "метапрозою" 1970 – 80-х рр. (зокрема прочитання української дисидентської мемуаристики крізь призму конфліктно-образної структури в бестселері-антиутопії польського автора; порівняння конфліктних ситуацій українських дисидентських "повісті" й хронік та російських "роману" чи "повісті" про один і той же табірний світ, того самого періоду [див.: 7, 82 – 101, 355 – 375, 402 – 440]) дає змогу побачити, як колоніальний статус народу призводить до межі винародовлення навіть в умовах "мирного" "розвинутого соціалізму" – через механізми стирання національної пам'яті, нівелювання культурних традицій, звуження ареалу національної мови, насаджування імперських стереотипів мислення та комплексу національної меншовартості пересічним громадянам.

Наскільки табірний світ очима в'язня-українця чи білоруса, росіянина, поляка й ін. далекі / близькі один від одного, треба з'ясовувати через конкретніші дослідження; наразі можемо лише стверджувати, що вони різні. Автори гулагівських табірних свідчень визнають необхідність враховувати конфліктні зони національної ментальності у співжитті в'язнів.

5. Культурна парадигма ХХ ст., в основі якої лежить "модерний проект", поступово змінювалася й перетікала у постмодерну не без впливу літератури факту. Остання посідає в загальній системі культурних феноменів усе більше місця та самим фактом свого існування протистоїть нівелюючому агресивному впливові маскульту. Література факту здатна представити альтернативні шляхи культурного розвитку при загальній тенденції модерної й постмодерної культури до ентропії людського індивідуального образу, до витворення симулякрів і гіперреальності, до розмивання меж між "високою" / "серйозною" культурою та кічем. Література факту знаходиться на маргінесі сучасної культури й воднораз – на протилежному полюсі не стосовно белетристики / власне "художності", а стосовно кічу, тим самим урівноважує примхливу й розгалужену систему постмодерних комплексів-субкультур.

6. Насильство, що закономірно є знаковим образом табірної прози – уособленням абсурдного світу, – стає однією з найважливіших екзистенційних проблем сучасної постмодерної літератури. Відомі автори знаних у світі постмодерних бестселерів, представники різних поколінь (як-от Н. Мейлер, Е. Берджес, Дж. Геллер, М. Кундера, Т. Пінчон, С. Довлатов, М. Уельбек, Ф. Беґбедер та ін.), виявляють постійну стурбованість долею сучасної людини, котра "ніколи на розпізнавала власне насильство" (Р. Жірар [6, 105]) і виявилася неготовою виробити дієвий культурний механізм його знезараження. Довгий час таким механізмом була "жертва відпущення", представлена через міфологічно-ритуальні дії, вірування й культи. Однак у сучасному так званому цивілізованому світі вони виявилися неспроможними протистояти новим загрозам. Розростання феномену естетизованого насильства в масовій культурі стає катастрофічним.

Документальна Література намагається аналізувати феномен насильства, тим самим стримуючи деструктивну дію масової культури / кічу. Інфантильне споживання як показова цінність маскульту є, очевидно, заміщенням давніх ритуалів, через які людське суспільство в минулому убезпечувало себе від руйнівної стихії власного насильства.

7. Осмислення табірного тексту, звичайно, не може вміститися в межі однієї статті чи навіть монографії на 500 сторінок: проблема і матеріал надто об'ємні. Це величезний пласт літератури (і не тільки у нас та наших найближчих сусідів, не тільки у ХХ столітті). Чимало аспектів його формування, побутування, рецепції, ієрархії цінностей у ньому, його міфологеми та етика, його зв'язки з іншими літературними пластами та властиві йому поетикальні форми – все це заслуговує на ретельне вивчення і на рівні конкретних авторів, текстів, часових періодів, літератур, і на рівні універсуму, котрий великою мірою вплинув на формування сучасної постмодерної парадигми, передусім масових стереотипів та цінностей. Те, що в Україні він не осмислений, не пережитий критичною рецепцією, не інституалізований як досвід, є величезною прогалиною в літературознавстві та й загалом культурології, не дає змоги об'єктивно й різносторонньо сприймати сучасну культуру.

Перспективи майбутніх досліджень бачимо також для табірної поезії, драматургії / театру, а також масової культури (зокрема теле- й кінофільми, естрада тощо) та андеґраунду, які використовують табірні топоси.

Література

  1. Акіншина І. М. Жанрово-стильові особливості художньо-біографічної прози 80 – 90-х років ХХ століття: Автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.01.01 / Дніпропетров. нац. ун-т. – Дніпропетровськ, 2005. – 20 с.

  2. Банк Н. Б. Нить времени: Дневники и записные книжки советских писателей. – М.: Сов. писатель, 1976. – 248 с.

  3. Галич О. А. Українська документалістика на зламі тисячоліть: специфіка, генеза, перспективи: Монографія. – Луганськ: Знання, 2001. – 246 с.

  4. Гундорова Т. Післячорнобильська бібліотека. Український літературний постмодерн: Наук. вид. – К.: Критика, 2005. – 264 с.

  5. Епплбом Енн. Історія ГУЛАГу / Пер. з англ. А. Іщенко. – К.: Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2006. – 511 с.

  6. Жирар Рене. Насилие и священное: Пер. с фр. – М.: Новое литературное обозрение, 2000. – 400 с.

  7. Колошук Н. Г. Табірна проза в парадигмі постмодерну: Монографія. – Луцьк: РВВ "Вежа" Волин. держ.ун-ту ім. Лесі Українки, 2006. – 500 с.

  8. Корнієнко Н. М. Масова й елітарна культура в "інтер'єрі" постмодернізму [Гл. 19]. // Українська художня культура: Навч. посібник / За ред. І. Ф. Ляшенка. – К.: Либідь, 1996. – С. 353 – 365.

  9. Лотман Ю. М. О природе искусства // Ю. М. Лотман и тартуско-московская семиотическая школа. – М.: Гнозис, 1994. – С. 432 – 438.

  10. Лотман Ю. М. Чему же учатся люди? // Ю. М. Лотман и тартуско-московская семиотическая школа. – М.: Гнозис, 1994. – С. 457 – 462.

  11. Массовая литература и кризис буржуазной культуры Запада. – М.: Наука, 1974. – 224 с.

  12. Морозова Е. Ф. Документальна Література // Українська Літературна Енциклопедія: В 5 т. / Редкол.: І. О. Дзеверін (відп. ред.) та ін. – К.: "Українська Радянська Енциклопедія" ім. М. П. Бажана, 1990. –Т. 2: Д – К. – С. 85.

  13. Мулярчик А. На литературной обочине ("Массовая беллетристика" США в 70-е годы) // Вопр. лит. – 1982. – № 11. – С. 71 – 88.

  14. Наливайко Д. Очима Заходу: рецепція України в Західній Європі ХІ – ХVІІІ ст. – К.: Основи, 1998. – 578 с.

  15. Поліщук Я. Суперечність елітарної та масової літератури: ескіз проблеми // Філол. студії. – Луцьк, 2003. – №2 (22). – С. 20 – 27.

  16. Райнов Б. Массовая культура: Пер. с болг. – М.: Прогресс, 1979. – 487 с.

  17. Рихло П. Масова література (тривіальна література) // Лексикон загального та порівняльного літературознавства. – Чернівці: Золоті литаври, 2001. – С. 315 – 317.

1 З англ. – буквально "невигадане", тобто не-белетристика. Інші словникові визначення: документально-художня література, документалістика, документальний жанр / жанри.

2 Наприклад, О.Галич, намагаючись визначити рівень текстів, котрі розглядає як документальні (серед них – і з десяток табірних свідчень), раз за разом повторює формулу єдиного критерію "досягнень і прорахунків" їхніх авторів у "правильному історичному трактуванні" минулого: "...суб'єктивність – найважливіша риса мемуаротворчості"; "Спогади – це лише точка зору... [тобто суб'єктивна – Н.К.]" і т. п. В один ряд за художньо-суспільною вартістю потрапляють спогади номенклатурного партійного чиновника П.Шелеста й безкомпромісного дисидента Л.Лук'яненка, благополучного радянського науковця І.Дузя й багатолітнього в'язня Колими І.Іванова, кон'юнктурні мемуари Ю.Смолича й таборові зошити В.Стуса тощо. Як "псевдолітература" оцінена лише одіозна книга "спогадів" Л.Брежнєва. Не дивлячись на широке охоплення мемуарного матеріалу, дослідник, по суті, не відходить від стереотипів радянської літературознавчої методології [див.: 3, 32, 49–50, 69, 139, 211, 212].

3 Наприклад, в дисертації І.Акіншиної як приклади сповідальної форми в "художній біографії кінця ХХ ст." названо роман П.Загребельного "Я, Богдан", Ж.Сарамаґо "Євангеліє від Ісуса" тощо [див.: 1, 9].

4 Американський історик Енн Епплбом саме так робить у своїй монографії "Історія ГУЛАГу" (2003, Пулітцерівська премія 2004 р.), спираючись на автентичні свідчення, серед яких, на жаль, немає українських та білоруських авторів [див.: 5].

5 Широку шкалу критеріїв використовувала в аналізі щоденникових письменницьких книг (у тому числі й Довженкового "Щоденника", виданого на той час у російському прекладі, у скороченому і препарованому вигляді) російська дослідниця Н.Банк, хоча почасти не уникла стереотипів радянського кон'юнктурного підходу, зокрема висновків щодо героїзації "образу радянської людини", щодо "політичної ролі щоденників" [див.: 2, 52 –53, 127–139].

Loading...

 
 

Цікаве