WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → “Популярність” автора, тексту, героя - Реферат

“Популярність” автора, тексту, героя - Реферат

Не приховаємо (та це й очевидно), що "радянський кодекс" - є значною мірою плагіатом із християнського вчення, з вийняттям його духовної сутності й штучним, а отже, протиприродним для першоджерела, "заземленням." Плагіат радикально блюзнірський, боце – крадіжка у Бога із забороною згадувати Автора. Але чи набагато кращим є нинішнє повсесвітнє піднесення "ідеологічних дарів" сатани з культом особи його – як автора... Найбрудніша розпуста, збочення, роздування й без того хворобливого, невтримного егоцентризму та взаємної "вовчості"...

Від літератури Київської Русі до присмерку радянщини, від "слів", "двоєсловій" (діалогів), "преній," "житій", "начертаній", "описаній", "чтеній" – і до "Собору" О.Гончара, "Плахи" Ч.Айтматова, поеми "Сім" Б.Олійника... – в літературі діє канон, як дисципліна і "форма життя" літературного твору. Не втримаємося від розлогої цитати з Андрія Тарковського, ім'я якого в історії кінематографу багато хто співвідносить з іменем Ф.Достоєвського в літературі: "Колись обмежувальні рамки для мистецтва давав канон. Релігія підказувала художникам форми їхньої творчості. Свобода, надана людині ХХ століття, атеїсту і володареві світу, виявилася для неї погибельною. Вона не може існувати з мільйоном можливостей, гасне, не зібравшись... Подрібнені, в неможливості опертися на загальну ідею (виділення наше. – О.Я.) художники блукають, як сироти, і міркують: чому ж ми так здрібніли?" [7,44].

Нема ідеї, здрібніла художня думка і "елітарна" й "масова" (а з епохою загальної грамотності й суперкомунікацій сфери цих обох напрямів мистецтва часто перетинаються)... Маса лжелітератури для мас – це якийсь трагічний двійник популярної літератури, яка все ж має банально "вести" маси вгору, а не "вестися" за ними.

Чи нова ця проблема?

Ні.

Чи важлива вона?

Так.

Простий факт: відомий більше колись, аніж тепер, Корній Чуковський (відомий тоді, коли читали більше розумних добрих речей, і взагалі більше читали) висловив стурбованість потопом низькопробної маслітератури ще в 1908 році (робота "Нат Пинкертон и современная литература"). Цю статтю читав, між іншим, Л.Толстой. В ній молодий іще літературознавець аналізував питання наступу примітивного масового мистецтва: "Разве вы не видите, что точно плотина прорвалась, и со всех сторон на всю культуру хлынули эти миллионы дикарей... и нет нигде надежного ковчега... Мы все утопленники". Через 60 років Чуковський звертається до тієї ж теми. Він визнає, що детективна (радянська) література "визволилась із полону дикунів", він протиставляє (мінімальний хоча б) гуманізм цієї літератури "душегубним" "триллерам", "чіллерам" і "гриперам" Заходу (to trill – жахати, to chill – доводити до холодного поту, to grip – стискати намертво). "Поїздка на кошмарі", "Спробуй стати вбивцею", "Тінь убивці", "Неквапні похоронні дороги", "Мій улюблений мрець"... (Ми звикли вже й до гіршого, правда?) "Духовне здоров'я великих народів пережило й не такі хвороби, але не треба приховувати від себе , що хвороба неймовірно запущена,"- попереджає автор в цій незакінченій статті [8].

І що ми можемо заперечити через чотири десятиліття, тим більше - весь час зазираючи за західні тини... Як казав дотепний П.Загребельний, як тільки у нас переклали Маркеса, – у нашій прозі відразу залітали дядьки і корови. Але є наслідування як просто наслідування, а є й наслідування руйнівного. Триллер, який Чуковський вважав чужорідним для нашого мистецтва, стає звичним "улюбленим жанром". Ми можемо тільки підтвердити: справді, творців подібного мистецтва більше цікавить техніка нищення людей, ніж самі люди... А краще з тієї літератури, якої ми так некритично зрікаємося, творилося від зацікавлення людиною і – для людини.

Масовість літератури використовується для викорінення основ духовності, стає зброєю масового духовного знищення – як згаданий "Код да Вінчі" з його лукавою установкою вразити "таємницями" уяву сучасного невігласа в питаннях біблеїстики, богословської науки та й усього того, що знав мешканець Київської Русі від князя до смерда, від отрока до старця – себто духовної абетки людської самопобудови, законів СПАСІННЯ – спасіння саме від зла. лжі й загибелі. Цей витвір Брауна, ця епітафія до жанру "інтелектуальних романів" схилку ХХ століття а ля У.Еко сповнена кричущих, до абсурду "сокирних" підтасувань. Російський опонент цього опусу пише: "Велике місце в книзі приділено хулінню Біблії. Всі нападки на Біблію вкрай примітивні, прямо як із брошур войовничих безбожників Ярославського. Техніка обману читача невибагливо проста. Браун немастацьки бреше, пересмикує факти, Чого варта його фраза про те, що в "історії ніколи не існувало достеменного ("подлинного") варіанту цієї книги", тобто Біблії. Навпаки, в історії ніколи не існувало не достеменних ("неподлинных") варіантів цієї книги" [3, 51-52] А й справді! Невже масовому читачеві чи глядачеві цього більш ніж підлого псевдомистецького "лохотрону" (в його письмовій і кіноверсії) не втрапляло до рук хоч одне видання Книги книг, де все до "титли і коми" зафіксовано у всіх перекладах і всіх виданнях від давнини й на віки вічні?..

Популярним стає не завжди високе і не завжди рятівне. Скоріше навпаки. Література жодна – ні елітарна, ні масова, не повинна йти за вавілонсько-содомськими інстинктами і вивихами хворих душ, яких би масових масштабів не набирала апостасія, відступництво від норм добра. "Безліч порушників закону не скасовують дії закону", – писав у ХІХ століття видатний православний мислитель, святитель Ігнатій (Брянчанинов). Література повинна звільняти від влади інстинктів і "вирівнювати" душі. Чого, на жаль, зараз майже не помітно.

Нам є чому повчитися в минулих епохах, є що вибрати з них кращого. Про літературу Русі вже згадуваний Д.Лихачов сказав: "література цього періоду вирішувала питання, що торкалися всіх і кожного" [4,25-26]. То чи була вона популярною і масовою, коли вмів читати один на тисячу? Була. Один читав – тисячу повчав. Тепер тисяча хворих – зомбує одного умовно здорового. "Розбризкано сонця на ліхтарі..." (В.Стус), розхитано цілісне уявлення про світ. Кожне світоглядно й етично розрегульоване "я" проголошується непорушним критерієм істини, що апріорі абсурдно.

Порятунок, хоч би частковий, літературної справи – у відродженні монументального змісту літератури. Отієї "необхідності духу". В порушенні монументальних, масштабних проблем, які водночас і древні, і сучасні; у відродженні того, що Лихачов назвав "монументалізмом моральним" ("нравственным"). Тисячу років тому ми мали літературу, що вчила жити, а не вбивати і вмирати. Отже, потреба неомонументалізму – сигнал до порятунку вітчизняної літератури.

Давньоруська література показувала людині людину. Як гармонійну частину мудрого Божого світу. А тепер і масова, й елітарна література зображають, як горде і самовпевнене (а насправді духовно нікчемне й примітивне) "я" протистоїть цілісному світові, будучи його болючим, хворим, дисгармонійним і дискомфортним для себе й інших уламком...

Отже, популярною незмінно буде література універсальної ідеї, література, яка допоможе розібратися в сучасному світові, яка відновить те, що називалося незглибимим за своїм змістом давньоруським словом "целомудрие". Це слово мало не тільки те значення, яке за ним бачить сучасна більшість: навіть етимологічно в ньому проглядає "цілісне мудрування", істинне бачення світу та його законів. Гріх, псування, порушення закону ведуть за собою і викривлення лінії розуму. Підняття на вищий духовний щабель розкриває все повнішу панораму розумності й "невипадковості" (та й оптимізму) світобудови. "Мудрість у тому, щоб розуміти усе, як одне ціле" – це Геракліт...

Втім, все вищесказане – скоріше запрошення до розмови і спонука до пригадування, аніж претензія на небувалі рецепти.

Література

  1. Білецький О. О преподавании древнеруссской литературы в средней школе // Зібрання праць у 5 т. – Т.1. – К.,1965.

  2. Кожинов В. Происхождение романа. – М.,1963.

  3. Ларионов В. Православный ключ к "Коду да Винчи". – М.,2006.

  4. Лихачов Д. Литература трагического века в истории России // Памятки литературы Древней Руси. – М.,1981.

  5. Неврлий М. Лист Дмитра Чижевського до Томаса Манна // Слово і час. – 2005. – №5.

  6. Пономаренко Л. Камені до твого замку // Слово Просвіти. – 25 липня - 4 серпня . – 2004.

  7. Тарковский А. "Цель искусства всегда правда, истина" // Покров (киноальманах) – 2006. – №1.

  8. Чуковский К. Триллеры и чиллеры // Книжное обозрение – 1997. – №31.

Loading...

 
 

Цікаве