WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Типологічні домінанти і критерії масової літератури в західноєвропейському письменстві XIX століття - Реферат

Типологічні домінанти і критерії масової літератури в західноєвропейському письменстві XIX століття - Реферат

У сенсаційному романі читач бачить злочин від початку до кінця, на відміну від стилю детективних творів, де головною колізією є пошук як злочинця, так і обставин злочину. Прикметною є така ознака як письмові записи, свідчення, регістрація ключових моментів у житті людини. Раніше їм відводилася значно більша роль. У сенсаційних романах ці записи ведуть, начебто, своє життя, паралельне реальному існуванню літературного героя. У вікторіанському суспільстві вони, здається, мають навіть більшу владу, аніж реальне буття. Якщо вони вказують, що людина є іншою особою, чим тою, якою вона завжди була, то це буде остаточною істиною. Письмові свідчення в вікторіанських романах складають немовби іншу, приховану версію буття особистості, яка визначає лінію її поведінки.

Проблема встановлення особистості (identity) є однією з центральних і, очевидно, найбільш привабливих тем сенсаційного роману. Ця тема формує, можливо, найприкметнішу рису і домінанту не лише сенсаційного роману, але і французської літератури XIX ст. Як тему, що має особливий статус у масовій літературі досліджуваного періоду, її можна вважати окремою художньою домінантою. Підтвердженням цьому є романи Дюма „Граф Монте-Крісто", „Залізна маска" і В.Гюго – „Знедолені" і „Людина, яка сміється", якщо назвати лише найвідоміші твори. Помилкове встановлення особистості, приховані особистості є головним змістом романів У.Колінза „Жінка у білому" (1860), „Без імені" (1862), „Армадейл" (1866), а також роману Мері Бреддон „Таємниця леді Одлі" (1862). Прикметною рисою останнього роману є те, що читач швидко здогадується про двійництво леді Одлі. Важко уявити, що цей вишуканий роман мав би якийсь сенс для вікторіанського читача, якби він відразу ж не зрозумів, ким насправді є леді Одлі. Пружиною сюжетної дії і підтримки читацького інтересу є невизначеність стосовно того, чи буде розкрита таємниця леді Одлі.

Новаторським елементом поетики цього роману є використання портрету-двійника. Портрет відтворює зловісні риси леді Одлі, які не помічають ті, хто спілкується з нею віч-на-віч. Існують припущення, що ця художня знахідка надихнула О.Уайльда на створення роману „Портрет Доріана Грея".

Типологічно важливою рисою масової літератури XIX ст. був позитивний пафос ствердження базових цінностей і суспільних норм. Масовій літературі притаманна прозорість моральної структури провідного конфлікту і оповіді в цілому(злочин буде викрито, злодій буде покараний, доброчинність буде винагороджена). Життєстверджуючий характер твору масової літератури проявляє себе також у „замкненій" структурі оповіді – масовій літературі в цілому не властива проблематична, конфліктна структура особистості героя і образу автора.

Першорядною і, напевне, найсуттєвішою художньою домінантою масової літератури є створення так званого „саспенсу". Цей відомий у літературознавстві і стилістиці термін означає навмисну зупинку автора-оповідача у найбільш напружений момент оповіді, і таким чином розв'язка гострого, а доволі часто і сенсаційного, конфлікту і колізії переноситься на самий кінець оповіді. Англійська дослідниця Кароліна Левін вбачає провідні функції „оповідної затримки" в тому, щоб як збентежити читача, так і надати йому естетичну насолоду. Вона наголошує на тому, що вікторіанські письменники, такі різні як Дікенс і Патер, запобігали до затримки оповіді „як стимулу до активних роздумів". В художній літературі позаминулого століття таємниці сюжету і моменти кризи вимагають від читача розглядати можливі численні вирішення конфлікту, у тому числі і такі, які ортодоксальна думка не вважала за очікувані, приорітетні. Отже, робить висновок Левін, вікторіанські прозаїки використовували саспенс, щоб кинути виклик загальноприйнятим поглядам і обмеженням упередженої думки [5]. Затримка розв'язки гострої колізії спонукала читачів зважувати переваги (тобто вірогідність, можливість, бажаність) різних вирішень і, нарешті, критично ставитися до своїх власних припущень про феноменологічне і соціальне оточення. Наративна затримка сприяла радикальному і неупередженому мисленню, для її розбудови автори застосовували елементи наукової перевірки гіпотез, раціонального обмірковування – і це перетворювало, начебто, „легке", читання в „продукування гіпотез і їх перевірку з метою прийти до істини" (the activity of hypothesizing and testing in order to come to knowledge) [5].

„Великі сподівання" Ч.Дікенза не є продуктом масової літератури, проте майстерність вживання наративної затримки у цьому романі є однією із найсуттєвіших рис цього роману. Саме наративний саспенс надає особливу ауру цьому роману, коли в ньому постійно пропонуються вірогідні і навіть переконливо можливі розв'язки, які так ніколи і нереалізуються – загадкова фігура Місс Хевішем у ролі благодійниці Піпа і одруження Піпа з Бідді виразно ілюструють, як з допомогою саспенсу Дікенз водночас руйнує як сподівання Піпа, так і читацькі надії.

Важливо відзначити, що наративна затримка як літературний засіб і прийом була у значній мірі продуктом вікторіанського реалізму, який відмовився від пануючої у XVIII ст. думки, що загальні істини знаходяться у людській свідомості. Вікторіанці не вважали істину самоочевидною, тому що людський розум і зовнішній світ не є сумісними. Один із духовних лідерів вікторіанської епохи Джон Рескін наголошував на необхідності практичної діяльності (experimental activity) – ставити питання і перевіряти гіпотези – з метою наближення до істини. Наративна затримка як маніфестація авторської невизначенності стосовно своїх героїв є суттєвим компонентом багатьох творів навіть "високої літератури". Наприклад, Джордж Еліот широко використовує цей засіб для художнього відтворення тих колізій, тих конфліктів духу і буття, якими вона переймалася. Так, в її оповіданні, або новелі, „The Lifted Veil" („Відкрита вуаль"), де письменниця досліджує тему надзвичайного, надприродного, тему пророчого передбачення майбутнього розвитку подій, наративна затримка полягає в тому, що читач мандрує в часі, в минуле і в майбутнє, таким чином, що пізніше відкриття виявляється приєднаним до ранішої невизначенності. Так інтерпретує функцію саспенсу у цьому оповіданні К.Левін [5].

Отже, наративний саспенс є фундаментальною і системною ознакою, домінантою англійського письменства вікторіанської епохи. Ця домінанта істотно зближує класичну, „високу" літературу з масовою літературою вказаного періоду. Суттєвими є як естетична, так і соціальна і виховна функції цієї домінанти.

Живопис словом, або образний опис (word-painting) є органічною домінантою вікторіанського сенсаційного роману як різновиду масової літератури. Під цим терміном розуміють розгорнуті словесні портрети і картини, техніка створення яких нагадує методи живопису. Художники слова типічно використовують засоби обрамлення тексту, фрагменту, широко вживані іконографічні мотиви, враховують взаємне розташування елементів композиції, приділяють чільну увагу контрастам світла і темряви, кольору, обсягу і маси. Проте головною рисою, яка визначає справжній живопис-в-слові, є відповідність зоровій перспективі глядача-спостерігача.

Loading...

 
 

Цікаве