WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Поетика «Білоруського циклу» Е. Ожешко - Реферат

Поетика «Білоруського циклу» Е. Ожешко - Реферат

Плин часу різний і виявляється по-різному не лише в історичних масштабах, а й у долі окремої людини. Так, Юстина до зустрічі з Яном, охоплена зневагою до свого сучасного, "з жахом думала про майбутнє... відчувала, що їй нічим заповнити часу, що повільно плентався" [2, 108-109]. Розуміння громадської безпорадності прийшло з життєвого досвіду, а також із тих "віянь часу", до яких вона не була байдужою. Героїня страждала від. того, що "дні і роки проходять без мети". Вона могла читати, грати на фортепіано, але цього було замало. Вона думала, вагалась, "а дні і роки спливали один за одним". Письменниця вглиблюється в психологічні процеси, які відбуваються в душі героїні: "В її очах застигло якесь болюче запитання. Чи це було запитання до власного серця, чи воно стосувалось минулого або майбутнього?" [2, 222]. Юстині здавалося, що в неї немає майбутнього, але зустріч із Яном пробудила її сили, повернула до життя.

Важлива роль у розвитку сюжету в "білоруському циклі" належить діалогу. Він унаочнює плин часу і є важливим засобом характеристики персонажа. Багато діалогів побудовано на репліках, безпосередньо зв'язаних з проблемою часу і тими змінами, які він приносить:

"— Як давно я не бачив тебе, мила, дорога Мариню! Два роки я не був дома... Як ти виросла за цей час!..

  • І ти, Вітек, трохи змінився... схуд...

  • Працюю, вчусь, думаю..." [2, 92].

  • Характер діалогу між Юстиною і Зигмунтом Корчинським – освідчення, в підтексті якого відчувається думка про втрату колишніх взаємин:

"— Мені здається, кузино, що тепер ти не любиш музику так, як любила колись.

Він з особливою силою підкреслив останнє слово...

—Ні,— тихо відповіла вона.— Ні, ні, я тепер зовсім не люблю музику" [2, 96]. Тричі повторене заперечення "ні" свідчить про боротьбу в душі Юстини, про те, як нелегко їй говорити це людині, яку колись кохала.

Діалоги-суперечки Вітольда та Бенедикта Корчинських сповнені політичного змісту. Про минуле згадує Бенедикт у діалозі з Дажецьким:

"— Ви пам'ятаєте, — прошепотів він, нахилившись до самого вуха Дажецького,— там... могила...

  • Яка? — здивувався Дажецький.

  • Анджей... І тих, хто з ним разом... Все це пройшло... І, зрозуміло, навіть нагадувати про це не слід, але, знаєте, коли я подивлюсь у той бік і подумаю, як все було, мені здається, що це святиня..." [З, 304].

Е. Ожешко постійно трактує час у русі. Доля головних героїв замкнена у певні просторово-часові рамки: двадцять три роки – ось межі, якими окреслюється доля героїв роману "Над Німаном"; понад двадцять років не був дома Ясь Мікула (оповідання "Зимового вечора"). Людина живе в певний час, як і час живе в людині, раз по раз озиваючись у її пам'яті. Час у "білоруському циклі" письменниці осяжно просторовий і конкретний. Зв'язок між простором і часом має органічний характер. Дія розгортається на конкретному географічному тлі, має своє просторове визначення. Так, опис інтер'єра й екстер'єра маєтку Корчинських ("Над Німаном") подається як побутовий світ, доповнений різними часовими рядами. Кімната обставлена меблями, які були куплені "років двадцять тому. Разом з тим було ясно, що протягом останніх двадцяти років тут нічого не з'явилось і не щезло, але все, що нещадний час бруднив, ламав і руйнував, хтось терпляче чистив, лагодив і підновлював" [2, 22]. Як бачимо, тут час здобуває персоніфіковане вираження.

У поетиці Е. Ожешко легко виявити принцип зображення предметів і речей у їх взаємозв'язку та взаємодії. Художнє письмо авторки зримо передає обставини дії, пейзажі, як-от: до Німана від кожного будинку "збігали витоптані стежки. Вони перехрещувались між собою" [2, 262]; "сонячні промені "спалахували яскравими вогнями", "у водній блакиті мигтіли похмурі тіні хмар, які пробігали по небу" [2, 262]. У напівперехідних і перехідних моментах зображення найповніше виявляється плин життя, його неперервність. Ідея руху, ідея вічності проявляються у вживанні авторкою головної форми – дієслів недоконаного виду в минулому часі: збігали, схрещувались, спалахували. Так створюється відчуття тривалості, безконечності, повторюваності буття.

Багатьом образів, картин мають символічний характер. Цікаві з цього погляду картини природи. Похмуре небо, туман, які часто зустрічаються в пейзажах письменниці, посилюють атмосферу трагізму, притаманну зображуваній дійсності. Пейзажна символіка розширює сюжетно-композиційні та характеротворчі можливості "білоруського циклу", – скажімо, у виявленні співвідношення психологічного, суб'єктивного, особистого з вічним і неминучим ясніше бачаться істотні риси характеру й ідеалу героя.

Наголошуючи на зв'язках людини з природою, письменниця вдається до персоніфікування численних деталей пейзажу. Як живі істоти — хмари, і вітри, і сонце: "похмурі" тіні хмари "загрожували" бурею; мальовничі будинки "привітно посміхались", "бігали" сонячні промені, дерева "ремствували"... Оповідь у "білоруському циклі" щедра на такі й подібні метафори – завдяки їм проводиться авторська думка про те, що все в природі живе і що все це потребує бережного до себе ставлення.

Картини зимової природи у повісті "Хам" і в оповіданні "Зимового вечора" разом з тим викликають відчуття автономності природи. Вона живе своїм життям, людина в природі — маленька краплинка, природі байдуже до її турбот і тривог. І водночас ці пейзажі "співживуть" із персонажами – відтінюють стан їх самотності й трагедії.

Дія в творах "білоруського циклу" чітко детермінована. Це досягається, зокрема, з допомогою характерних для поетики Е. Ожешко означень: зимового вечора, зимовий день, грудневий день, бліде осіннє сонце, недовгий серпневий день тощо. Такі "орієнтири" позначають часовий простір творів.

Порівняно часто в поетичній мові Е. Ожешко в різних значеннях вживається слово "земля". Подається воно в символічному плані – поєднано з долею народу, як це бачимо і в одному з авторських ліричних відступів: "Це був народ, який невпинно, пристрасно, не зупиняючись перед жорстоким розбратом, а часом і перед злочином, рвався до землі..."[2, 43]. Сама правда життя спонукає письменницю ще прозаїчніше подивитися на цю проблему: "Дійсно, кожен міг переконатись, що не всі жителі Богатировичів користувалися однаковим достатком... Було очевидно, що ця земля – єдина основа існування мешканців Богатировичів – підпадала під часті й нерівномірні переділи. І що здавна, можливо, із сторіччя в сторіччя, покоління за поколінням, сімейство за сімейством краяли між собою цей хліб насущний" [2, 144]. І вже без всякої поетичності говорить Ян Юстині: "Немає у нас ні п'янства, ні розпусти, ні злодійства, але за кожен шмат землі один одному очі видряпає" [2, 284]. Так відкривається гірка правда життя, яку авторка інколи завуальовує поетичністю форми.

Конфлікт у творах "білоруського циклу" виявляє свій внутрішній зв'язок із проблемами та суперечностями суспільного життя кінця XIX ст.; зміст його визначає й їх художню структуру, пов'язану з проблемою часу, цим своєрідним "простором" для розгортання подій і засобом саморозвитку образу [6, 213].

Отже, художня концепція часу вирішується в "білоруському циклі" на різних рівнях: філософському, історичному, морально-етичному. І це зрозуміло, адже Е. Ожешко належить до тих письменників, які не просто зображують дійсність, а досліджують її, прагнучи зрозуміти основи буття людини і суспільства.

Література

  1. Лихачев Д. С. Поэтика древнерусской литературы.— Л., 1971.

  2. Ожешко Э. Собр. соч.: В 5-ти т. Т. 3. — М.,1954.

  3. Вервес Г. Еліза Ожешко / Ожешко Е. Повісті, оповідання. – К., 1952.

  4. Ожешко Е. Повісті, оповідання.

  5. Сафронова Е. А. О некоторых особенностях психологического анализа в современном рассказе: Проблема времени / Мастерство писателя и проблеми жанра. – Томск, 1976.

  6. Гей Н.Н. Время и пространство в структуре произведения // Контекст — 1974. – М., 1975.

Loading...

 
 

Цікаве