WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Поетика «Білоруського циклу» Е. Ожешко - Реферат

Поетика «Білоруського циклу» Е. Ожешко - Реферат

Фабульний час у повісті "Хам" тісно зв'язаний з образом Франки: "Більше ніж три місяці минуло з того дня, коли Павло, повернувшись з ріки додому, не знайшов Франки" [4, 483]; "Минула вже третя зима після того, як зникла Франка" [4, 488]. Зустріч з Франкою для Павла – головне, тому авторка відступає від хронологічного опису подій: спочатку подані дві зустрічі з Франкою, а потім – вечір попереднього дня (відвідини Павлом сестри і зятя).

У романі-епопеї "Над Німаном" фабульний час займає лише кілька днів із життя героїв. У першій частині описані два дні з життя Юстини, третій розділ ретроспективно відтворює події дванадцятирічної давності з життя Бенедикта Корчинського (неприємна розмова з дружиною Емілією, сутичка з Богатировичами); у другій частині зображено три дні з життя героїв, найважливішими подіями яких стали жнива і відвідини могили повстанців Яном і Юстиною. Третя частина роману теж присвячена кільком дням, із них найважливіший – день весілля Єльжусі Богатирович. Натомість епічний, історичний час у романі охоплює кілька століть, сягаючи сивої давнини. Композиційним центром епічного часу стали два образи-символи, дві могили, а зіткнення часів – однією із внутрішніх сюжетних ліній роману.

Глибина психологічного аналізу, філософський смисл кожного твору визначаються включенням характеру в потік великого історичного часу [5, 23]. Для Е. Ожешко важливо зіставити часи – минуле й сучасне, але робить вона це з різною метою. В романі "Над Німаном" – щоб відтворити героїчне минуле, в оповіданні "Зимового вечора" — щоб показати трагічну долю однієї людини, у повісті "Хам" – щоб підкреслити хворобливу уяву Франки, "польської Манон Леско".

Пильна увага до глибин людської психології закономірно зумовлює відтворення нового відчуття часу. В романі "Над Німаном" цьому допомагає легенда про Яна і Цецілію, яка має форму вставного оповідання. Розповідь Анзельма про двох закоханих — не лише екскурс у далеке минуле, вона несе ідею моральної перемоги людини над приреченістю. Час минулий і реальний, історичний час утворюють єдність. І якщо внаслідок певних причин виникає розрив з героїчним і творчим досвідом людства, то стає неминучим духовне спустошення людини. Конфлікт "батьків і дітей" (Бенедикт — Вітольд Корчинські, Зигмунт — Анджейова) у романі "Над Німаном" веде саме до такого розриву.

Минуле представлене в "білоруському циклі" у різних композиційних формах: це вставне оповідання-легенда, спогади, монологи-сповіді, інформація в діалозі, авторська інформація. Композиційна форма авторської інформації найпомітніше засвідчена в романі "Над Німаном", інформація в діалозі — в оповіданні "Зимового вечора" та повісті "Низини".

Зміщення різномоментних подій використовується письменницею з метою композиційно-ускладненого розкриття образу. Так, в оповіданні "Зимового вечора" різні часові плани утворюють єдиний потік, а кожне миттєве переживання чи порух душі персонажа розглядається у кількох вимірах. Усе життя Яся Мікули, історія його бунту й падіння вимальовується з різних складових минулого: спогади Яся про дитинство, репліки старої Насті в діалозі з Ясем, спогади старого Мікули. Навіть ім'я тут є "вказівкою" на зв'язок часів (племінника Яся назвали ім'ям одного з героїв), що і є "місточком" у майбутнє. Не випадково Ясь говорить дружині брата: "Пильнуйте добре свого синочка, ой, добре свого Яська пильнуйте, щоб йому ніколи такого лиха не було" с.157).

Причиною трагедії Яся Е. Ожешко вважає соціальну несправедливість. Історія його життя розкривається в розповіді персонажа, який намагається зрозуміти причинно-наслідкові зв'язки своєї трагедії: "...а хто ворог? Цілий світ ворог, бо нікому рятувати на думку не спаде..." (159). Образом Яся, його трагедією письменниця підкреслює думку про те, що в капіталістичному суспільстві людина людині — вовк.

Минуле в "білоруському циклі" Е. Ожешко ніби входить у сучасне. Місток у минуле перекидається за допомогою прислівників часу, які переходять із твору в твір, часто стають складовою анафори: "Колись... колись у блакиті і золоті літнього дня над цією рікою схилялась молода ще селянка..." [3, 140]; "колись і ми з Апзельмом співали цю пісню" [2, 19]; "Колись, давним-давно, збунтувалися води великої ріки" [2, 145].

Рух часу письменниця показує і за допомогою портрета, позначаючи зміни, внесені часом на обличчя героя (зморшки, ознаки змарніння тощо). Кілька штрихів до портрета Петрусі ("Дзюрдзі") показують, як змінює її життя. Один з них: "Лице її, наполовину закрите квітами і волоссям, здавалось грубим і звичайним; смагляве, рум'яне, з вишневими устами, повними щоками і весело задертим носом, воно освітлювалося тільки парою великих довгастих очей, сірі, блискучі, променисті зіниці яких наче промовляли, сміялись, пестили та співали..."[4, 267]. Але плине час, на селі Петрусю зневажають, вважаючи її відьмою. Негативне ставлення селян відбивається на взаєминах Петрусі з чоловіком. І ось перед нами вже зовсім інша людина: "Вона підвелась якось тяжко, поволі, а в її виразних очах вимальовувався неспокій. Личко трохи зблідло і здавалось не таким круглим. Напруження думки видовжило її обличчя..." [4, 319].

Широкі згорблені плечі і помежоване зморшками обличчя Марти Корчинської – наслідок тяжкої виснажливої праці, життя її позбавлене радості і контраст до цього – ретроспективний портрет часу молодості, золотої пори життя, коли "її палкі очі були повні пристрасної мрії, і, як пташка, що з радістю чекає приходу весни, вона часто співала" [2, 50].

Особливо докладно показано часові зміни в портреті Бенедикта Корчинського, людини, яка все життя віддала на врятування свого маєтку. Зміни у зовнішності Бенедикта подані через сприйняття його дружини Емілії: "Тоді це був стрункий юнак зі свіжим кольором обличчя, блискучими, хоч і трохи сумними очима" [2, 56]. Через десять років після шлюбу від постійної верхової їзди та руху "кістки й м'язи його якось особливо роздались; він став широкоплечим; хода його обважніла, шия згрубла і червоно засмагла. На лобі, колись білому і гладенькому, як у дівчини, з кожним роком додавалась не одна зморшка" [2, 57]. А в час дії роману це вже "високий плечистий мужчина, з помітною сивиною, засмаглим обличчям і довгими вусами. Навіть при миттєвому погляді на його похмурий лоб і великі темні очі відчувалось, що він весь у полоні тяжких турбот і гнітючих думок" [2, 59]. Тяжкі турботи й стали причиною змін, які з ним відбулися.

Характер Бенедикта Корчинського досить складний. Трагедія цієї людини вписується в історичні та економічні умови тогочасного життя. Змушений займатися господарством, він поступово відходить від ідеалів молодості, віддаляється від колишніх друзів по боротьбі й поступово стає їх класовим ворогом. Наголошуються вікові зміни в портреті Анзельма Богатировича. Колись це був "красивий юнак", голубі очі якого "завжди виблискували від почуттів, що переповнювали його", він був "міцний, як дуб, і рум'яний, як маків цвіт" [2, 125], а відтоді, як Анзельм став "свідком дивної омани великих надій і сподівань", як потім переконався у "мінливості людського серця", – все йому здавалось "невірним і облудним, нікчемним" [2З, 305]. Через двадцять три роки після поразки повстання та розлуки з коханою це вже стара згорблена людина (обличчя позначене сіткою дрібних зморщок), із згаслим поглядом страждальця. І тут письменниця також встановлює причинно-наслідкові зв'язки між переживаннями героя, його особистою трагедією та історичними подіями. Анзельм говорить: "Роки забрали мою силу, і минулого не повернути..." [2, 255].

Ставленням персонажів до минулого визначаються рівень їх свідомості, їхня моральна цінність; це впливає і на функціональні ролі персонажів у сюжеті, в тому числі – на їх місце, на принцип взаємодії одного з одним. Введення категорії минулого в сучасне персонажів (особистий час героїв) потрібне письменниці для того, щоб рельєфніше показати логіку і характер історичних подій, висвітлити передісторію героїв. Отже, минуле входить у "білоруський цикл" і як тема, і як конструктивний елемент.

Вже говорилось, що один з мотивів роману "Над Німаном" – конфлікт "батьків і дітей", поданий конфлікт не лише в історичному, а й у соціальному аспекті. Вітольд і Юстина вільні від дворянської моралі, хоч формувались, виховувались у дворянському середовищі. Вітольд слушно говорить: "Я молодий, але саме тому я відчуваю, що маю право судити тих, чиє життя і чиї думки знаходяться в протиріччі з усіма ідеалами мого світу, молодого, кращого!" [2, 208].

Просторово-часова структура в Елізи Ожешко стає важливим засобом розкриття долі героя в тісному зв'язку з історичними подіями, що не раз підкреслюється і в авторських характеристиках: "Дитя сумного часу, що тягнеться довгою низкою сірих днів, Юстина не пам'ятала тих яскравих і бурхливих хвилин, які охопили пожежею і наповнили пристрастю серця навіть найбільш посередніх людей" [2, 274]. Засіб контрасту, використаний у характеристиці різних часових відтінків ("сірі дні" – "яскраві і бурхливі хвилини"), підкреслює, різницю між героїчним минулим у житті народу і буденним животінням окремих осіб. Письменниця виявляє розуміння діалектики часу: "У житті окремих осіб і цілих народів бувають періоди таких знегод, що чаша горя здається наповненою до країв. Юстина була дитиною такого лихоліття..." [2, 275].

Loading...

 
 

Цікаве