WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → „Не зневажай душі своєї цвіту...” (любовно-еротична символіка „Лісової пісні” Лесі Українки) - Реферат

„Не зневажай душі своєї цвіту...” (любовно-еротична символіка „Лісової пісні” Лесі Українки) - Реферат

У плані шлюбної семантики одночасна присутність цих персонажів нагадує сімейну ідилію, добре відому, зокрема, з українських і білоруських колядок та щедрівок, в яких місяць – сам господар, сонце – господиня, його дружина, а ясні зіроньки – їхні діти [6]. Як стверджують дослідники (М.Сумцов, О.Потебня, Хв. Вовк та ін.), в основі цих і подібних образних утворень лежить ідея небесного шлюбу, що була спільним надбанням індоєвропейських народів. Найімовірніше, саме вона, ця ідея, і стала міфопоетичною домінантою, покликаною впорядкувати казковий сюжет, зокрема й у зв'язку з реактуалізацією весняної календарно-обрядової символіки.

У тому ж семантичному ключі сприймається також образ ясних зірок, що "таночки водять". Він нагадує численні весняні хороводи, ігри, карнавальні дійства, присвячені зустрічі (відмиканню) весни, величанню сонця і краси, пробудженню життєтворної енергії у природі, магії росту, розмноження й парування, любовно-екстатичним забавам тощо, як-от: обряд Лялі, водіння Тополі, Подоляночка, Царівна, Мости, Воротар та багато інших. А найперше, можливо, – Кривий танець, у пісенному супроводі до якого згадується, між іншим, ім'я Урая. Пор.:

Ой у кривого танця Да подай, матко, ключі.

Да не виведем кінця: Да випустити росу –

Да Урай матку кличе... Дівоцькую красу...[11].

Образ таночку зірок цікавий ще й тим, що вмотивовує появу головного персонажа казки, яку розповідає дядько Лев, – Білого Палянина. Хоч Леся Українка, дотримуючись казкового способу викладу (для власне казки детермінація подій та вчинків не властива), не вдається до пояснень, а лише констатує: "Отож у найкращої зорі та знайшовся син / Білий Палянин", – усе ж між цими образами існує внутрішній зв'язок, особливо якщо з весняними карнавально-оргіастичними дійствами асоціювати поширений у давнину звичай умикання дівчат під час ігрищ чи передподружнього і подружнього парування біля води, де такі ігрища зазвичай відбувалися1.

За переконанням М.Грушевського, весняні та літні забави, зв'язані з вегетаційними святами й церемоніями, неминуче набували оргіастичного характеру і служили для парування – або як передвступні забави, що мали на меті зближення, знайомство, порозуміння парубків і дівчат, або як форма самого парування, яке відбувалося тут же, на ігрищах і забавах, між обома громадами, парубочою й дівочою. Такі й подібні звичаї (наприклад, досвітки, вечорниці, ходіння на красну гірку тощо) не залишають місця для сумнівів щодо існування в давнину досить вільних стосунків між неодруженою молоддю, і це, на думку вченого, загальноконстатований факт [3, 284]. Звичай умикання дівчат під час весняних забав як до певної міри шлюбну інституцію розглядав також Хв. Вовк [2, 222]. А М.Костомаров вважав, що для слов'янського язичництва (як і майже для всіх релігій, споріднених із слов'янською за традицією світлопоклоніння) притаманні не лише вільні взаємини між статями, а й священне блудодіяння (за термінологією М.Еліаде, "сакральна проституція" [13, 228]), здійснюване на честь і під заступництвом тих чи тих божественних патронів [7].

Одне слово, присутність у народній свідомості рудиментів даного звичаю – чи то як залишків ритуального дійства, чи як повір'я, чи у формі фольклорно-поетичних метафор-символів, – не викликає жодного сумніву, і це дає підстави з певністю стверджувати, що між образом таночку зірок і появою Білого Палянина існує, сказати б, генетична спорідненість, що вони, ці образи, перебувають в одній міфосемантичній площині. До того ж у казці йдеться не про земні, а про небесні явища, тобто такі, які, за космологічною концепцією, сприймалися як "небесний архетип" (М.Еліаде), божественний (сакральний) зразок для наслідування і, отже, правили за модель для земних стосунків, тобто виправдовували й узаконювали звичаєве право. Тому земні передподружні забави, так чи так зв'язані з імітацією божественних діянь, перебували поза сферою морального осуду (пор., наприклад, міф про дошлюбний зв'язок Гери і Зевса та ін.) і, лише втративши сакральний підтекст, перетворювалися на "бісівські ігри", "безчинства", "блудні гріхи" і т. ін.

На аналогічну закономірність вказував також М. Грушевський, аналізуючи календарно-обрядові містерії, зокрема весняного циклу. Він спостеріг, що в цих обрядах і святах елемент релігійний, культовий, магічний з часом все більше поступався елементам забави та гри. Первісні ритуальні формули й символи, як правило, трансформувалися у прості заспіви, інтродукції, рефрени, нерідко набуваючи суто розважального чи й навіть пародійного підтексту. Проте крізь побічні нашарування у весняних словоспівах виразно проглядається основне – зв'язок вегетаційних ідей з космогонічною та еротичною символікою2. Образи птахів, що приносять на крилах весну з вирію і своїм співом викликають розквіт рослинності, тісно переплітаються з еротичними мотивами – любовні загравання між парубочими та дівоцькими громадами, чекання-виглядання коханого, нещасливе життя з нелюбом та ін. "Вічний і непереможний Ерос запанував над іншими елементами життя; мотиви любові і парування виявили більш живучості, ніж що, і дуже часто покрили собою мотиви старої натуралістичної релігії, сільськогосподарської магії, культу одшедших і т.д., котрі грали далеко показнішу або навіть і центральну ролю" [3, 172], – підсумовував М.Грушевський.

У кінцевому підсумку можна стверджувати: в образах Білого Палянина (світлоносне, небесне, чоловіче начало) і Царівни-Хвилі як уособлення водної, жіночої, життєтворної стихії відбилася ідея небесного шлюбу, подружнього поєднання світла-сонця з водою, що контамінувалося в уявленнях наших давніх предків із торжеством життєдайних сил природи, святом молодості і краси, взаємної любові й народженням нового життя.

Слід звернути увагу також на міфосемантику мелійного мотиву в "Лісовій пісні". Музична рецитація веснянок – це свого роду експліцитне повторення космогонії, це "знак", що "повідомляє" про нове творення світу. А одним із основних образів, що означують Життя у всій повноті його форм і Природу в її невичерпній плодотворній діяльності, виступає саме "вічний і непереможний Ерос" [докл.: 13, 91-94, 120, 136]. Тому еротичні елементи зовсім не "затемнюють", а, навпаки, увиразнюють цю священнодійну акцію; і тому майже в кожній веснянці-гаївці, за незначним винятком, присутній мотив кохання, любові й одруження, а в переважній більшості з них він домінантний [6]. Не випадають з цього контексту, ясна річ, і веснянки, які награє Лукаш (пор. тексти згадуваних уже веснянок "І це село...", "Ой вийду я за ворота", "А вже весна, а вже красна", "Перейди, місяцю...", "Ой поїду я та й до Любара" та ін., слова й наспіви яких записані, до речі, у колишн. Звягельському та Ковельському повітах на Волині [8]). Отже, стає зрозумілим креативний зв'язок музики як з вегетаційними процесами (та появою Мавки, яка уособлює розквіт рослинності), так і з еротичними переживаннями й алюзіями: мелодії веснянок звучать як передвістя кохання.

Сцена другої зустрічі Мавки й Лукаша – кульмінаційний момент у розвитку їхніх стосунків.

Пройшовши через випробування як безпосередні учасники трансформативного процесу, Лукаш і Мавка змінюються. Сповнений невідомим досі хвилюванням і трепетом, Лукаш починає розуміти "по-тутешньому", розмовляти "немов той ясень", чути голоси весняного лісу ("Я чую, як береза стинається і листом шелестить" – [10, 232]). Поруч із Мавкою в ньому просинається відчуття захисника й оборонця. "Притулись до мене. Я дужий, – здержу, ще й обороню" [10, 233], – запевняє він лісову царівну, яка, втікаючи від Перелесника ("такого, як сам вогонь"), відчайдушно шукає прихистку в "ніченьки-чарівниченьки", біля берези-"сестриченьки". Перший поцілунок зачаровує їх, зближує, по вінця сповнюючи серця зореносними почуттями. "Ох!.. Зірка в серце впала!" [10, 233], – скрикує Мавка "з болем щастя", і це відчуття розкриває перед нею, здається, цілий світ, що об'єднує в собі й чарівну музику, і красу природи, й "солодку муку" кохання:

М а в к а

...Мені дарма

про все на світі!

Л у к а ш

То й про мене?

М а в к а

Ні,

ти сам для мене світ, миліший, кращий,

ніж той, що досі знала я, а й той

покращав, відколи ми поєднались [10, 233].

Зрозуміло, що в любовному діалозі провідним стає мотив пошлюблення, тут переважає "весільна" риторика, до того ж зазвичай фольклорного походження. Перевдягання у самоцвітні шати, прикрашування дівочої коси, зоряний вінок, порівняння нареченої з царівною чи королівною, ламати цвіт калини, солов'їний спів, – ці та інші образно-стильові фігури й символи, якими оперують у своїй розмові Лукаш і Мавка, здавна побутували в народній уяві, відтворюючи найрізноманітніші відтінки любовних взаємин та збуджуючи поетичну фантазію, як-от:

Loading...

 
 

Цікаве